Сучасний стан державно-конфесійних відносин: перспективи розвитку та пропозиції для вдосконалення

Анотація

Наукова робота присвячена дослідженню сучасного стану державно-конфесійних відносин та деяких проблематик у цій сфері. Досліджено окремі аспекти Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 20 серпня 2024 року. Сформульовано нову функцію адміністративних судів, покладену на них Законом України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 20 серпня 2024 року та зумовлену віднесенням до юрисдикції адміністративних судів справ за адміністративними позовами про припинення релігійної організації. Надано рекомендації щодо впровадження нових навчальних дисциплін для вивчення студентами-юристами у вищих навчальних закладах, таких як «Церковне (канонічне) право», «Право релігійних систем», «Державно-конфесійні відносини» тощо.

Проаналізовано проблематику альтернативної (невійськової) служби в контексті реалізації обов’язку громадян щодо захисту Батьківщини та забезпечення їх релігійних прав. Описано дві потенційні моделі захисту прав віруючих, які не можуть брати до рук зброю за релігійними переконаннями. Описано переваги та недоліки вказаних моделей та запропоновано власне бачення проблеми та способів її вирішення.

Зроблено акцент на тому, що змушувати громадян робити вибір між виконанням конституційного обов’язку та спасінням своєї душі є недоцільним кроком, адже це лише призведе до зростання непорозумінь між владою та громадянами.

Визначено, що Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066, є звуженим, нечітким та стосується переважно нетрадиційних протестантських деномінацій, й при цьому залишає поза увагою пласт інших пацифістських релігійних течій.

Проаналізовано статтю 73 Кодексу законів про працю України. Виснувано, що підхід законодавця до визначення переліку та кількості релігійних свят є дискримінаційним та поверховим через виокремлення понять «православні свята» та «неправославні свята» та закріплений спосіб отримання «неправославними» працівниками можливості святкувати свої релігійні свята.