Природа та місце інформаційного права в системі права: концептуальний вимір

Анотація

У статті досліджено концептуальні правові засади визначення природи та місця інформаційного права в системі права в умовах цифрової трансформації суспільних відносин. Акцентовано увагу на особливій правовій природі інформації як нематеріального об’єкта, що не зводиться ані до матеріальних благ, ані до результатів інтелектуальної діяльності у класичному розумінні, що зумовлює специфіку правового режиму інформаційних відносин і їх міжгалузевий характер. Висвітлюється проблема концептуальної нечіткості інформаційного права, спричинена фрагментацією нормативного регулювання та відсутністю узгоджених системоутворюючих критеріїв його ідентифікації в системі права.

Проаналізовано доктринальні підходи до виокремлення «права інформаційних технологій» та обґрунтовано, що предметно орієнтоване протиставлення «інформаційного» і «технологічного» вимірів правового регулювання не усуває методологічних колізій, а, навпаки, посилює ризики галузевої фрагментації правової матерії.

Визначено, що предметне окреслення інформаційного права має доповнюватися аналізом специфіки правового впливу на інформаційні відносини, які поєднують публічно- та приватноправові засоби регулювання. Аргументовано доцільність розгляду інформаційного права не як класичної галузі права, а як інтегративного правового феномена, що формується навколо особливого об’єкта регулювання – інформації та інформаційних процесів, і функціонально взаємодіє з базовими галузями права.

Обґрунтовано необхідність розмежування системи інформаційного права та системи інформаційного законодавства, що має принципове значення для коректного визначення місця відповідної правової матерії у загальній структурі системи права.

Зроблено висновок, що формування внутрішньо узгодженої концептуальної моделі інформаційного права є передумовою системного розвитку законодавства у сфері інформаційних відносин та адекватного правового реагування на виклики цифрової трансформації держави і суспільства. Доктринальне осмислення має здійснюватися з урахуванням розмежування системи права і системи законодавства та спрямовуватися на вироблення узгодженої теоретичної моделі, здатної забезпечити внутрішню цілісність правового регулювання в умовах цифрової трансформації.