Правове регулювання охорони материнства у трудових відносинах: досвід ФРН та перспективи імплементації в Україні

Анотація

У статті здійснено ґрунтовний порівняльно-правовий та науково-прикладний аналіз сучасної системи правового захисту материнства в сфері трудових відносин на прикладі однієї з найбільш розвинених і системно виважених моделей Європи – Закону про охорону материнства Федеративної Республіки Німеччина (Mutterschutzgesetz – MuSchG) у його чинній редакції станом на 2025 рік. Автори детально розглядають ключові елементи німецького механізму охорони материнства: заборону звільнення вагітних та жінок у післяпологовий період (включаючи розширений захист до 4 місяців після викидня або мертвонародження), чітко регламентовані строки декретної відпустки (6 тижнів до пологів та 8 тижнів після, з істотним розширенням у разі ускладнень, багатоплідної вагітності, передчасних пологів чи народження дитини з інвалідністю), абсолютну заборону залучення до важкої, шкідливої чи небезпечної праці, а також до роботи в нічний час і у вихідні дні протягом усього періоду вагітності та грудного вигодовування.

Окрему увагу приділено обов’язкам роботодавця щодо проведення обов’язкової оцінки ризиків для вагітних і жінок, що народили (Gefährdungsbeurteilung), які повинні виконуватися індивідуально для кожної конкретної працівниці та передбачають обов’язкове залучення фахівця з охорони праці та/або лікаря. У разі виявлення ризиків роботодавець зобов’язаний або перевести жінку на безпечну роботу із збереженням середнього заробітку, або, за неможливості такого переведення, звільнити її від роботи з повним збереженням заробітної плати (Mutterschutzlohn). Значну частину дослідження присвячено новелам законодавства 2025 року, які суттєво посилили захист жінок, що зазнали втрати вагітності на різних термінах. Зокрема, запроваджено диференційовані строки захисту: від 2 до 6 тижнів оплачуваного звільнення від роботи залежно від терміну вагітності на момент втрати, а також право на додаткову психологічну та медичну підтримку, що фінансується державою. У порівняльному контексті автори аналізують суттєві розбіжності між німецькою моделлю та чинним законодавством України (зокрема Кодексом законів про працю, Законом «Про відпустки», Законом «Про охорону праці»). Відзначається, що в Україні, попри наявність певних гарантій, залишаються суттєві прогалини: відсутність обов’язкової індивідуальної оцінки ризиків для вагітних, недостатня конкретизація переліку заборонених видів робіт, слабкий механізм збереження заробітної плати при переведенні на легшу роботу, а також недостатній захист у разі втрати вагітності.

У висновках підкреслюється, що німецький досвід Mutterschutzgesetz є не лише зразком високого рівня соціального захисту, але й демонструє ефективний баланс між інтересами матері, дитини, роботодавця та держави.