Культурні цінності як об’єкт права власності у міжнародних комерційних відносинах

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу культурних цінностей як особливого об’єкта права власності у міжнародних комерційних відносинах. У дослідженні розкривається специфіка правового статусу культурних цінностей у системі приватноправових і публічно-правових відносин, що виникають у процесі їх створення, обігу, відчуження, переміщення через державні кордони та збереження. Автор виходить з міждисциплінарного підходу, поєднуючи норми міжнародного публічного права, міжнародного приватного права, цивільного та митного законодавства, а також положення міжнародних конвенцій у сфері охорони культурної спадщини. У статті аналізуються міжнародно-правові механізми захисту культурних цінностей та об’єктів світової спадщини, зокрема питання їх збереження, реституції та запобігання незаконному обігу. Особлива увага приділяється співвідношенню принципу територіального суверенітету держави з правом приватної власності на культурні об’єкти, а також проблемам колізійного регулювання правовідносин щодо таких об’єктів. Досліджуються підходи різних правових систем до визначення обсягу цивільної оборотоздатності культурних цінностей та встановлення обмежень щодо їх відчуження.

У роботі окреслено проблеми термінологічної невизначеності понять «культурна цінність» та «культурна спадщина», проаналізовано їх нормативне закріплення у міжнародних договорах та національних правопорядках. Автор обґрунтовує необхідність вироблення єдиного доктринального підходу до кваліфікації культурних цінностей як об’єктів цивільних прав, з урахуванням їх соціальної, історичної та естетичної значущості. Окремо розглядаються питання переходу права власності на культурні цінності, включаючи добросовісне набуття, реституцію, повернення незаконно вивезених об’єктів, а також наслідки порушення імперативних норм держави походження.

У статті порушується питання доцільності розробки спеціальних правових режимів обігу культурних цінностей у міжнародній торгівлі, що поєднували б ефективний захист публічних інтересів із гарантіями прав приватних власників та учасників арт-ринку. Зроблено висновок про відсутність термінологічної єдності та системності регулювання у сфері культурних цінностей, фрагментарність міжнародно-правових механізмів їх захисту, а також недостатність правових гарантій для власників і добросовісних набувачів. Обґрунтовується необхідність гармонізації законодавства, удосконалення колізійних норм і формування збалансованої моделі правового регулювання, яка враховувала б як інтереси держави, так і потреби міжнародного цивільного обороту.