Адміністративна відповідальність за необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 172-12 КУпАП): аналіз судової практики

Анотація

У статті досліджено адміністративну відповідальність за необережне знищення або пошкодження військового майна, передбачену ст. 172-12 КУпАП, крізь призму судової практики та вимог адміністративного процесу. Актуальність проблематики обумовлена тим, що в умовах тривалої збройної агресії та функціонування сектору безпеки й оборони в режимі підвищених навантажень збереження військового майна набуває не лише матеріально-економічного, а й безпосередньо оборонного значення, а результати притягнення до відповідальності істотно залежать від процесуальної якості документування і доказування. Метою дослідження визначено виявлення тенденцій правозастосування ст. 172-12 КУпАП, систематизацію типових помилок під час оформлення матеріалів, а також формування практичних рекомендацій для уповноважених суб’єктів. Емпіричну основу становлять 144 судові рішення у справах за ст. 172-12 КУпАП за період 01.01.2019–31.12.2025 років, відібрані з Єдиного державного реєстру судових рішень. Отримані результати свідчать, що 41,7% розглянутих справ завершилися визнанням особи винною з накладенням стягнення (переважно штрафу), 17,4% – звільненням від відповідальності за малозначністю (ст. 22 КУпАП), 20,8% – закриттям провадження, причому переважна підстава закриття пов’язана зі спливом строків притягнення (ст. 38, п. 7 ст. 247 КУпАП). Додатково встановлено, що повернення матеріалів для належного оформлення (9%) корелює з недоліками протоколів та додатків: неконкретизованістю часу/місця/обставин події, формальним описом об’єктивної сторони без розкриття необережності, недоведеністю причинного зв’язку, прогалинами у підтвердженні статусу військового майна та його закріплення, а також порушеннями вимог ст. 256 КУпАП. Доведено, що суди фактично застосовують структурований підхід до перевірки елементів складу правопорушення та орієнтуються на стандарт належності й допустимості доказів (ст. 251 КУпАП), не ототожнюючи протокол із достатнім доказом вини. Практичне значення результатів полягає у формуванні процесуально-орієнтованих рекомендацій щодо стандартизації документування, контролю строків та доказування причинного зв’язку і шкоди, що підвищує якість адміністративного провадження й узгодженість правозастосування.