Витоки концепції прогалин у приватному праві в античній правовій думці

Анотація

Стаття присвячена історико-правовому аналізу витоків концепції прогалин у приватному праві в античній юридичній думці. Визначається вплив ідей Платона, Арістотеля та римських юристів на формування принципу справедливості як основи вирішення колізій та прогалин.

Обґрунтовується, що проблема неповноти правового регулювання була усвідомлена ще у добу античності, хоча термін «прогалина» у сучасному значенні тоді ще не використовувався. Доведено, що вже в давньогрецькій філософії було закладено теоретичні передумови розуміння меж писаного закону через категорію справедливості. Розкрито значення арістотелівської концепції epieikeia як форми справедливості, спрямованої на уточнення нормативного припису у виняткових випадках, не передбачених законодавцем, без заперечення обов’язковості самого закону. Показано, що у вченні Арістотеля закладено ідею пріоритету раціональної мети норми над її буквальним формулюванням, що стало важливим теоретичним підґрунтям подальших механізмів подолання правової невизначеності.

Окрему увагу приділено інституційному формуванню практичних механізмів подолання нормативної невизначеності в римському праві. Встановлено, що поряд із jus civile сформувався масив норм jus honorarium, який через систему преторських едиктів забезпечував доповнення, пом’якшення та адаптацію формалізованого цивільного права до потреб суспільного розвитку й економічної динаміки. Проаналізовано роль принципів aequitas, добросовісності, процесуальної формули та аргументації за аналогією у формуванні гнучких засобів правового захисту. Висвітлено значення кодифікаційної діяльності Юстиніана як етапу централізації механізмів усунення суперечностей і мінімізації правової невизначеності в пізньоантичний період.

Зроблено висновок, що антична правова думка сформувала фундаментальні теоретичні та інституційні засади сучасної доктрини прогалин у приватному праві, а ідеї справедливості та обов’язковості судового вирішення спору стали основою подальшого розвитку європейської правової традиції й зберігають актуальність для сучасної теорії цивільного права.