Інституційна спроможність сектору безпеки та оборони України у період дії правого режиму воєнного стану: оцінка ефективності та напрями реформування

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз інституційної спроможності сектору безпеки та оборони України в умовах воєнного стану, що триває внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Розкрито ключові структурні елементи сектору, їхню взаємодію та здатність забезпечувати ефективне реагування на загрози. Особливу увагу приділено тому, як інституційні механізми адаптувалися до умов війни, які організаційні, правові та ресурсні чинники найбільше впливають на результативність сил безпеки й оборони, а також які трансформаційні процеси були запущені під тиском воєнних реалій. У роботі обґрунтовано, що незважаючи на значний прогрес у підвищенні оперативних можливостей та координації між суб’єктами сектору, зберігається низка системних проблем – від фрагментованості управління та обмеженості ресурсів до потреби в розбудові оборонно-промислового комплексу й модернізації механізмів цивільного контролю.

Підкреслено, що основним викликом для України залишається розрив між стратегічними цілями реформ та реальними управлінськими можливостями сектору безпеки та оборони.

У підсумку констатовано, що інституційна спроможність сектору безпеки та оборони України в умовах правового режиму воєнного стану є комплексним явищем, яке формується на перетині нормативно-правових, організаційних, управлінських, кадрових, технологічних та суспільних чинників. Окреслено ключові напрямами зміцнення стійкості сектору безпеки та оборони: інтеграція досвіду відбиття збройної агресії у структури оборонного управління; удосконалення координаційних механізмів та стратегічного планування; інституалізація державно-приватного співробітництва, зокрема розбудова оборонно-промислового комплексу України як стратегічної основи стійкості держави; модернізація кадрової політики та підготовки фахівців; розвиток демократичного цивільного контролю; посилення партнерства з громадянським суспільством. Водночас наголошено, що формування дієвої інституційної спроможності сектору безпеки та оборони має ґрунтуватися на аналітичній оцінці ризиків, сучасній управлінській доктрині, ефективному використанні ресурсів, належній взаємодії між органами влади та відповідальності кожної інституції за досягнуті результати.