Доктрина належного урядування: становлення та роль у діяльності публічної влади

Анотація

У статті розглянуто становлення та розвиток концепції належного урядування (good governance) у міжнародних документах та актах Європейського Союзу, а також розкрито її зміст як сукупності вимог до діяльності публічної влади. Мета публікації полягає в узагальненні положень міжнародних документів, у яких визначаються принципи належного урядування, і в поясненні їх значення для організації роботи публічної адміністрації та взаємин із особами. Матеріалом дослідження є документи Світового банку, Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, а також документи програми SIGMA, підготовлені Організацією економічного співробітництва та розвитку спільно з Європейським Союзом. Показано, що у документах Світового банку належне урядування пов’язується з вимогами до спроможності публічної влади забезпечувати передбачуваність рішень, відкритість процедур і відповідальність посадових осіб. У документах ООН концепція розкривається через вимоги участі громадян, підзвітності, дотримання прав людини та забезпечення справедливих процедур у сфері публічного управління. У документах Ради Європи належне урядування подано як сукупність принципів демократичного врядування, що орієнтують діяльність публічних інституцій на законність, прозорість, етичну поведінку посадових осіб і відповідальність перед суспільством. Окремо висвітлено значення матеріалів SIGMA для формування узгоджених вимог до публічної адміністрації. Розглянуто визначені у цих документах принципи надійності та передбачуваності, відкритості та прозорості, підзвітності, ефективності й результативності. Пояснено, що зазначені принципи використовуються як орієнтири для побудови адміністративних процедур, підготовки та ухвалення рішень, розгляду звернень і вирішення індивідуальних справ. У статті також зазначено, що в українській науковій літературі питання принципів належного урядування висвітлювалися в межах досліджень з публічного управління та права, однак аналіз саме міжнародних документів і актів Європейського Союзу як джерел формування цієї концепції подається фрагментарно. Це зумовлює потребу у цілісному огляді таких актів і узагальненні їх положень.