Функції цензів: сучасна конституційно-правова характеристика

Анотація

Усвідомлення правової природи цензів, як феномена державного будівництва, рефлексія соціально-філософських вимірів та правова характеристика цензів у конституційному праві неможлива без аналізу їх функцій, які слугують розкриттю аксіологічного, сутнісного, змістового, онтологічного, функціонально-телеологічного призначення цього правового явища. В статті досліджується конституційно-правова природа функцій. Розкривається їх сутність через аналіз функцій держави і права та доводиться, що функції цензів у конституційному праві витікають саме із функцій держави і права. При цьому під ними слід розуміти обумовлені соціальним призначенням цензів напрями та види впливу на суспільні відносини, споріднені з державним будівництвом і функціонуванням суспільства, з метою реалізації публічного інтересу, що полягає в забезпеченні конституційних прав і свобод людини, утвердженні народовладдя та гарантуванні конституційного правопорядку, які пов’язані з функціями держави, виступають способом прояву права, зокрема, витікають із функцій конституційного права, обумовлені елементами її системи, перебувають у стійких взаємних зв’язках із джерелами галузі конституційного права. В дослідженні звертається увага також на тому, що функціональна призначеність цензів не є сталою, вона динамічна. В роботі виокремлюються та розкриваються такі сучасні функції цензів у конституційному праві як регулятивна, кваліфікаційна, охоронна, функція фільтру (обмежувальна), організаційна, ідеологічно-виховна. Робиться висновок, що основне призначення функцій цензів у конституційному праві полягає у забезпеченні гармонійного стабільного розвитку держави і суспільства в інтересах людини, забезпечення безпеки, належного громадського порядку і конституційного правопорядку в країні. І вкрай важливо, щоб в основі їх реалізації лежав людиновимірний підхід як структуроутворюючий елемент системи національного механізму публічної влади і реалізації громадянами своїх конституційних прав і свобод, що є джерелом влади, основним носієм народного суверенітету, що, у свою чергу, є іманентною ознакою реального народовладдя.