Українська політико-правова думка про цивільно-військові відносини між Українською Національною Радою і Центральним Військовим Комітетом у період становлення Західноукраїнської Народної Республіки

Анотація

Стаття присвячена висвітленню в українській політико-правовій думці цивільно-військових відносин між Українською Національною Радою і Центральним Військовим Комітетом у період становлення ЗУНР. Наголошено, що в умовах повномасштабної війни, розв’язаної Росією проти України, ця проблематика має важливе наукове та практичне значення. Військовий фактор завжди був визначальним в українському державотворенні, а військові виступали базовим чинником, основною рушійною силою у відродженні власної держави. З огляду на це у статті розглядаються взаємини між українськими політичними провідниками і очільниками національних збройних формувань з метою виявлення як позитивних, так і негативних проявів у конкретно-історичних умовах становлення Західноукраїнської Народної Республіки.

Показано, що на етапі розпаду Австро-Угорської монархії керівники українських політичних партій розпочали підготовку до перебрання влади в краю і наголошено, що галицькі політики були прихильниками мирного шляху, тоді, як військові – революційного. Після оприлюднення 16 жовтня 1918 р. цісарем Карлом І маніфесту “До моїх вірних австрійських народів!”, український політичний провід скликав 19 жовтня 1918 р. у Львові з’їзд представників усіх українських земель Австро-Угорщини, який проголосив про утворення Західноукраїнської Народної Республіки. У той самий час поляки готувалися до силового утвердження влади, ігноруючи природне право українців Галичини на своє самовизначення та творення власної державності. Українські політики до останнього дня надіялись перебрати владу мирним шляхом і дочекатися вирішення цього питання на міжнародній арені.

Зазначено, що надмірна лояльність галицьких політиків до австрійського уряду змусила військових в ультимативній формі вимагати від керівництва УНРади згоди на збройне повстання. Керівник ЦВК Д. Вітовський переконав К. Левицького та інших парламентарів діяти на випередження, поки поляки не захопили Львів.

Досліджено, що діапазон суджень в українській політико-правовій думці з приводу подій Листопадового чину достатньо широкий: від ідеалізованої оцінки цивільно-військових відносин між членами УНРади і керівниками ЦВК - до жорсткої критики взаємин між ними.