Земське самоврядування за доби Української Народної Республіки

Анотація

У статті розглянуто державотворчу діяльність Української Центральної Ради, яка, зокрема, мала на меті провести реформу місцевого самоврядування. Третій Універсал Центральної Ради передбачав розширення повноважень земського самоврядування, але підпорядковував його Генеральному Секретаріату Внутрішніх Справ, що суперечить демократичним принципам місцевого самоврядування. Розширення повноважень земства було встановлено «Законом про вибори до Установчих Зборів УНР» (Української Народної Республіки) від 16 листопада 1917 року, згідно з яким організація та проведення виборів покладалися на місцеве самоврядування.

Доведено, що агресія більшовицької Росії та поглиблення кризи земського самоврядування змусили Центральну Раду Четвертим Універсалом від 9 (22) січня 1918 року оголосити позачергові вибори до народних (земських) рад та запровадити принципово нову систему місцевого самоврядування. 6 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон «Про адміністративно-територіальний поділ України», який передбачав «створення нових органів самоврядування та влади» внаслідок ліквідації губерній та повітів і встановлення поділу УНР на землі. Однак Центральна Рада не запровадила цей закон і земства продовжували виконувати функції місцевого самоврядування.

Розглянуто політику Центральної Ради, яка мала на меті ліквідацію земського самоврядування, призвела до погіршення відносин між земствами та Центральною Радою. Для збереження земського самоврядування представники семи губернських управ у квітні 1918 року створили Всеукраїнську спілку земств. Але створення земської спілки не сприяло подоланню економічної та фінансової кризи земства та призвело до поглиблення процесу політизації земського самоврядування.

Доведено, що Конституція УНР 1918 року передбачала трирівневу систему місцевого самоврядування, в якій провідна роль відводилася місцевому рівню – громаді. Конституція УНР базувалася на ключових демократичних принципах організації місцевого самоврядування, передбачала механізми децентралізації влади. Проте як відомо, Конституція УНР 1918 року не набула чинності через втрату Центральною Радою державної влади. Реформа місцевого самоврядування в УНР гальмувалася агресією більшовицької Росії, умовами внутрішньої політичної нестабільності та соціально-економічної кризи. Фактично за доби УНР губернські, повітові та волосні земські установи продовжували виконувати функції органів місцевого самоврядування.