Оцінювання ефективності податкового законодавства України: окремі питання методології

Анотація

Головна ідея цієї наукової розвідки полягає в тому, що оцінювання ефективності податкового законодавства України за допомогою аналізу одного або кількох показників (незалежно від того, наскільки переконливим він може здаватися – наприклад, збільшення податкових надходжень чи зростання частки податків у ВВП) є методологічно необґрунтованим. Справжня ефективність податкового законодавства не зводиться до формальних статистичних індикаторів, а має розглядатися як комплексна характеристика всієї системи податково-правових норм і передбачених ними процедур. Говорити про ефективність можливо лише за умови відносної узгодженості та збалансованого функціонування щонайменше трьох ключових вимірів.

По-перше, фіскально-економічний вимір, що характеризує спроможність податкової системи забезпечувати достатній і стабільний рівень бюджетних надходжень без зміни податкової бази в середньо- та довгостроковій перспективі. По-друге, адміністративно-організаційний вимір, який охоплює витрати платників податків на дотримання податкових обов’язків (фінансові, часові, організаційні), рівень розвитку ризик-орієнтованих підходів у діяльності податкових органів, а також характер взаємодії між платниками податків та контролюючими органами. По-третє, правовий вимір, що передбачає оцінювання якості податково-правових норм з точки зору їхньої правової визначеності й передбачуваності, пропорційності втручання держави у право власності платників податків, а також ефективності механізмів судового й позасудового захисту їхніх прав та законних інтересів.

Позитивний зарубіжний досвід у цьому контексті демонструє низку конкретних сценаріїв податкових реформ із притаманними їм перевагами та обмеженнями. Показовими є, зокрема, модель податку на товари і послуги в Новій Зеландії, успіх якої значною мірою зумовлений простотою конструкції та високим рівнем інституційної довіри; комплексна податкова реформа у Швеції, що поєднала розширення податкової бази зі зниженням ставок; реформа податкової системи у США 1986 року, орієнтована на усунення численних винятків; а також радикальний реформаторський пакет у Грузії, який поєднує спрощення податкових правил із глибоким перезапуском інституцій податкового адміністрування. Водночас результати запровадження плоских ставок оподаткування у низці пострадянських країн свідчать радше про негативний характер такого досвіду, оскільки спрощені податкові інструменти не забезпечують очікуваних результатів за відсутності належного соціально-економічного та інституційного середовища.