Обсяг та обмеження повноважень гетьмана відповідно до Конституції Пилипа Орлика 1710 року

Анотація

У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз обсягу та обмежень повноважень гетьмана відповідно до Конституції Пилипа Орлика 1710 року як унікального джерела української конституційної традиції ранньомодерної доби. Дослідження зосереджене на виявленні нормативної моделі організації гетьманської влади, визначенні її функціональних та інституційних меж, а також на з’ясуванні форми правління, що випливає з тексту конституційного акту.

Обґрунтовується, що Конституція 1710 р. не лише формально обмежувала гетьманські повноваження, а й концептуально переосмислювала саму природу організації вищої влади в Козацькій державі. Гетьман розглядався як глава держави та провідний суб’єкт виконавчої влади, однак його компетенція була інституційно пов’язана з діяльністю Генеральної ради, старшинських органів та незалежного Генерального суду. Документ закріплював триєдину конструкцію влади – законодавчу, виконавчу і судову, – у межах якої гетьман втрачав можливість одноосібного приймати рішення у публічних справах.

Особливу увагу автор приділяє аналізу механізму стримувань і противаг, а саме: обов’язковості колегіального розгляду державних питань, забороні самочинного розпорядження публічним скарбом, інституту виборності урядовців із наступним гетьманським затвердженням, підконтрольності фінансового управління Генеральному скарбнику, а також вилученню з компетенції гетьмана судової функції.

У статті також проаналізовано військові та зовнішньополітичні повноваження гетьмана. Доведено, що, попри збереження за ним ролі гаранта міжнародних договорів і територіальної цілісності, його дипломатична діяльність підлягала контролю з боку старшини. У військовій сфері гетьман зберігав оперативне керівництво, проте був позбавлений права формувати замкнену ієрархічну вертикаль шляхом призначення полковників без виборчої процедури.

Автор, підсумовуючи робить висновок, що попри те, що гетьман був головною посадовою особою держави, кожна ключова сфера – фінансова, адміністративна, військова, зовнішньополітична та судова – містила чітко визначені механізми стримування і контролю за його діяльністю.