Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право

Стратегія впровадження правового механізму управління цифровізацією в закладах загальної середньої освіти на регіональному рівні (враховуючи міжнародний досвід)

І. В. Жукова — 2025-03-23

Визначено, що у реаліях сьогодення, у процесі глобалізації, інформатизації та діджиталізації освітнього простору, а, також, в умовах російської воєнної агресії, можна прослідкувати виникнення необхідності у розвитку ефективної системи нормативно-правового адміністрування сфери загальної середньої освіти на основі принципів освітньої послідовності та системності регуляторів процесу управління зазначеною сферою у структурі освітнього процесу.

Обґрунтовано, що для теоретико-методологічного обґрунтування публічного адміністрування у сфері загальної середньої освіти та утворення нових правових аспектів його формування та реалізації в Україні актуальним є питання розробки Стратегії впровадження правового механізму управління цифровізацією в закладах загальної середньої освіти на регіональному рівні (враховуючи міжнародний досвід).

Доведено, що затребуваність Стратегії впровадження правового механізму управління цифровізацією в закладах загальної середньої освіти на регіональному рівні (враховуючи міжнародний досвід) детермінована, насамперед, необхідністю створення нормативного підґрунтя для ефективного впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у процес державного управління освітою на основі нормативного елементу.

Систематизовано, що основною метою розроблення Стратегії є формування дієвого правового механізму регулювання процесів цифровізації у сфері загальної середньої освіти на регіональному рівні шляхом: створення гармонізованої нормативно-правової бази на засадах відповідності національним та міжнародним стандартам, сприяння уніфікації цифрового освітнього середовища та забезпечення ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій як у навчальному процесі, так і в управлінні системою освіти, інтегральною складовою якої є загальна середня освіта.

Відмічено, що основними завданнями формування Стратегії впровадження правового механізму управління цифровізацією в закладах загальної середньої освіти на регіональному рівні (враховуючи міжнародний досвід) є: розробка та вдосконалення нормативно-правової бази; модернізація цифрової інфраструктури; розвиток цифрової компетентності науково-педагогічних працівників та працівників інституційної сфери галузі загальної середньої освіти; ініціалізація єдиної інформаційної системи управління сферою освіти, включно зі сферою загальної середньої освіти; реалізація принципів кібербезпеки та захисту персональних даних та інформації; впровадження стандартів моніторингу, контролю та нагляду за тенденціями освітньої цифровізації, зокрема, у галузі загальної середньої освіти.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) та його роль у валютно-кредитних відносинах: фокус на Україну

Р. Ю. Іванова — 2025-03-23

Міжнародний валютний фонд (МВФ) є однією з найпотужніших міжнародних фінансових організацій у міжнародному масштабі. У цій статті аналізуються найважливіші функції МВФ у фінансово-кредитних відносинах з акцентом на його вплив на банківські системи та фінансову політику держав-членів. Особливу увагу приділено співпраці України з МВФ, зокрема причинам, історичному фону, умовам позики та наслідкам співпраці для банківської системи України. У статті також проаналізовано контроль та оцінку реформ в Україні, проведених за сприяння МВФ. Щоб забезпечити дотримання реформи, МВФ використовує поєднання критеріїв ефективності, структурних орієнтирів і незалежних оцінок, які визначають ефективність реформ. Це дослідження пояснює вплив дій МВФ на стабілізацію української економіки, підвищення прозорості та сприяння необхідним структурним змінам через призму економічного аналізу та оцінки політики. Українська фінансова стабільність була досягнута за допомогою підтримки ліквідності, вдосконалення нормативно-правової бази та реструктуризації банківської системи, яку МВФ здійснив в Україні.

У дослідженні аналізуються перешкоди, створені програмами МВФ, такі як нав’язана економічна напруга, громадянські заворушення в результаті жорсткої соціально-економічної політики та результат структурних перебудов. Крім того, аналізується, як умови МВФ впливають на режим політики, монетарну практику, фіскальну відповідальність і перспективи економічного розвитку. Таким чином, у статті зроблено спробу проаналізувати масштаб впливу МВФ на економічний розвиток України та стратегічні перспективи відповідної політики. Однак економічні відносини з МВФ дають певні позитивні результати щодо економічної стабільності, але його присутність створює складніші обставини, які необхідно вирішити, якщо поряд із соціальним добробутом підтримується економічна безпека.

Документування підрозділами Національної поліції України сексуальних домагань: практично-правові аспекти

Т. В. Іщенко-Ладна — 2025-03-23

Стаття присвячена аналізу практично-правових аспектів документування сексуальних домагань як адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173⁷ (Сексуальне домагання) Кодексу України про адміністративні правопорушення. Впровадження адміністративної відповідальності за сексуальні домагання стало важливим кроком у забезпеченні захисту прав потерпілих, виконанні міжнародних зобов’язань України щодо імплементації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, проте ефективність реалізації відповідних норм значною мірою залежить від якості документування таких правопорушень.

У статті розглядаються правові та організаційні аспекти документування фактів сексуальних домагань, починаючи з прийняття заяви (повідомлення) органами (підрозділами) Національної поліції України та завершуючи складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Особливу увагу приділено вимогам до фіксації доказів, їх належності, достовірності та допустимості. Проаналізовано сучасну судову практику щодо допустимості та автентичності доказів, зокрема використання електронних доказів, таких як скриншоти повідомлень у месенджерах, аудіо записи розмов. У статті наголошується на важливості дотримання основних принципів прийняття заяв (повідомлень) про сексуальні домагання – негайності, конфіденційності та неупередженості, що сприяють ефективному реагуванню поліції на такі правопорушення.

Запропоновано шляхи вдосконалення процесу документування, зокрема шляхом розробки методичних рекомендацій для поліцейських щодо особливостей збору доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, а також підвищення обізнаності громадян про механізми захисту від таких правопорушень.

Результати дослідження спрямовані на вдосконалення практики документування сексуальних домагань, забезпечення ефективного правозастосування та реалізації прав потерпілих.

Державна служба сьогодення

Н. Я. Кайда — 2025-03-23

У статті досліджуються особливості функціонування державної служби України в умовах воєнного стану. Проаналізовано сучасний стан державної служби, позитивні аспекти, виклики та негативні фактори, що впливають на її діяльність у кризових умовах. Автори зазначають, що сучасний стан державної служби України характеризується суттєвими викликами, які постали перед державними службовцями, котрі мають забезпечувати стабільне функціонування державного апарату в умовах кризи, а саме: ускладнення управління, дефіцит кадрів, фізична загроза та нестача фінансування. Ці виклики вплинули на всі аспекти функціонування державної служби. Позитивними аспектами, що існують сьогодні, на думку авторів, є оперативне прийняття рішень, цифровізація та посилення взаємодії з громадськістю. Значна частина державних установ перевела документообіг в електронний формат, що дозволило забезпечити безперервність роботи навіть у випадках фізичного руйнування офісів чи відсутності доступу до них.

Особливу увагу приділено проблемам кадрового забезпечення, матеріально-технічної бази, цифровізації та корупційних ризиків. Запропоновано конкретні рекомендації для вдосконалення роботи державної служби як під час війни, так і в період післявоєнного відновлення такі як: впровадження цифрових технологій, вдосконалення кадрової політики та підвищення прозорості управлінських процесів. Дослідники наголошують, що для зміцнення системи необхідно зосередитися на відновленні матеріальної бази, підтримці службовців, запровадженні програм психологічної підтримки, спрощенні процедури залучення нових спеціалістів, та реформах, які дозволять адаптуватися до нових викликів, що забезпечить стабільність та ефективність державної служби у післявоєнний період.

Особливу увагу, наголошують автори, слід приділити стратегії післявоєнного відновлення: реінтеграції територій, навчання службовців, модернізації управлінських процесів та розвитку довіри до державної служби.

Особливості відбору кадрів до органів прокуратури Франції та Німеччини

О. М. Кальчук — 2025-03-23

У цій статті викладається особливості відбору кадрів до органів прокуратури Франції та Німеччини. Для досягнення поставленої мети автором розкрито правове регулювання відбору кадрів до органів прокуратури Франції; правові засади відбору кадрів до органів прокуратури Німеччини. Доведено, що особливостями відбору кадрів до органів прокуратури Франції є наступні: по-перше, відбір прокурорів у Франції здійснюється, переважно, у такій саме формі як і суддівський конкурс, котрий організовується Національною школою магістратури (ЕКМ). Цей конкурс відкритий для кандидатів, які мають ступінь магістра права або еквівалент; по-друге, конкурсний іспит для суддів включає кілька тестів, включаючи письмові тести з кримінального права, кримінального процесу, цивільного права та публічного права, а також усну співбесіду; по-третє, кандидати, допущені до конкурсного іспиту в магістратуру, проходять поглиблену підготовку в ЕКМ, яка поєднує в собі теоретичні заняття та практичне стажування.

Проведений аналіз дає змогу виділити наступні позитивні моменти досвіду Німеччини щодо формування кадрового складу органів прокуратури, які можна використати в нашій країні: по-перше, формування кадрового складу в органах прокуратури здійснюється за рахунок відбору кандидатів, які володіють значним практичним досвід у правовій галузі, а також мають спеціальний набір особистих та ділових якостей; по-друге, відібрані кандидати зобов’язані пройти спеціальну підготовку, спрямовану на поглиблення та розширення їхніх навичок і знань у відповідних галузях кримінального права, правоохоронної діяльності та юриспруденції; по-третє, кандидати зобов’язані пройти стажування; по-четверте, досить розвинутим є інститут наставництва, що допомагає не тільки покращувати професійні навички нових прокурорів, але й стимулювати професійний розвиток досвідчених прокурорів; по-п’яте, до службу в органи прокуратури шляхом здійснення рекрутингової діяльності активно залучаються фахівці з інших сфер суспільного життя, які володіють спеціальним набором знань, умінь та навичок.

Законодавство про е-урядування: особливості формування в умовах руху до сталого розвитку (2015-2016 рр.)

Р. М. Ширшикова — 2025-03-23

У статті досліджуються особливості формування законодавства про е-урядування в умовах руху до сталого розвитку впродовж 2015-2016 рр. Початок обраного для дослідження підетапу пропонується пов’язати із прийняттям Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», в Дорожній карті якої одним з першочергових пріоритетів визнано Програму е-урядування.

Відзначається, що 2016 р. у формуванні законодавства про е-урядування розпочався із прийняття Стратегії кібербезпеки України, де визнавалося, що запровадження е-урядування, гарантування безпеки й сталого функціонування е-комунікацій та державних електронних інформаційних ресурсів мають бути складовими державної політики у сфері розвитку інформаційного простору та становлення інформаційного суспільства в Україні. Сформовано блоки та напрями правового регулювання відносин е-урядування на рівні парламенту та уряду країни.

Обґрунтовано, що Стратегія реформування державного управління 2016 р. є ключовим нормативно-правовим актом у розвитку законодавства про е-урядування в цьому році, оскільки саме в ній визначені: засади її розробки; головний принцип для посилення відносин між Україною та ЄС; результат проведення реформи; критерії оцінки успішності виконання завдань з впровадження е-урядування.

Виокремлено окремі складові відносин е-урядування, які активно розвивалися у 2015 р. та 2016 р.: 1) податкові; інформатизаційні; господарські; фінансові; 2) судово-інформаційні; суспільно-інформаційні; виконавчі інформаційно-комунікаційні; державно-інформаційні; інформаційно-телекомунікаційні.

Наводяться основні напрями розвитку європейського законодавства про е-урядування в період переходу від другого Європейського плану дій розвитку е-урядування на 2011-2015 рр. до третього. Серед актів законодавства та політичних ініціатив виділено: Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/1148 від 06.07.2016 р. про заходи для високого спільного рівня безпеки мережевих та інформаційних систем на території Союзу; Запуск і Стратегія Єдиного цифрового ринку; План дій з розвитку е-урядування на 2016-2020 рр.

Проблеми реалізації антикорупційної політики у соціальній сфері

О. І. Кохан — 2025-03-23

У статті висвітлюються актуальні питання реалізації антикорупційної політики в соціальній сфері України, яка є одним із найважливіших сегментів державного управління, безпосередньо спрямованих на забезпечення соціального добробуту населення. У центрі уваги знаходяться корупційні ризики, що виникають у процесі надання соціальних послуг, розподілу пільг, фінансування соціальних програм та використання бюджетних коштів, виділених на потреби найбільш вразливих верств населення.

Проблематика реалізації антикорупційних заходів у соціальній сфері обумовлена низкою системних факторів. Зокрема, йдеться про прогалини у законодавстві, які створюють сприятливі умови для ухилення від відповідальності за зловживання, низький рівень прозорості адміністративних процедур, а також неефективність органів, відповідальних за контроль і моніторинг. Ці фактори призводять до зниження ефективності соціальних програм, нераціонального використання ресурсів і втрати довіри громадян до державних інституцій.

У статті проведено глибокий аналіз сучасних наукових підходів до боротьби з корупцією, зокрема методів її запобігання та подолання. Зазначено, що ключовими проблемами є не лише відсутність належного правового регулювання, а й недостатня інституційна спроможність органів державної влади, які здійснюють нагляд за реалізацією соціальних програм.

Особлива увага приділена ролі громадськості у процесі боротьби з корупцією, а також використанню цифрових технологій як одного з ефективних інструментів для забезпечення прозорості процесів у соціальній сфері. Висвітлено необхідність підвищення рівня громадського контролю, вдосконалення механізмів звітності та впровадження новітніх підходів до управління соціальними ресурсами.

У статті запропоновано низку рекомендацій щодо вдосконалення антикорупційної політики в соціальній сфері України. Серед них – розробка нових законодавчих актів для усунення правових прогалин, впровадження сучасних технологій моніторингу та контролю, підвищення кваліфікації працівників соціальних служб і активізація міжнародного співробітництва у цій сфері.

Таким чином, проведене дослідження підкреслює важливість системного підходу до подолання корупції у соціальній сфері, спрямованого на забезпечення прозорості, підзвітності та ефективності реалізації соціальної політики.

Місце космічної безпеки та космічної галузі в діяльності правоохоронних органів України як суб’єктів адміністративно-правового регулювання

Є. О. Легеза — 2025-03-23

У статті проаналізовано місце космічної безпеки та космічної галузі в діяльності правоохоронних органів України як суб’єктів адміністративно-правового регулювання. Суб’єктами адміністративно-правового регулювання державно-приватного партнерства в космічній галузі в Україні є державні органи влади, які наділені спеціальними повноваженнями у сфері космічної безпеки. Спеціальні суб’єкти адміністративно-правового регулювання створюються для забезпечення реалізації державної політики у визначених сферах та надання методичної допомоги з питань, що мають загальний характер для всіх або багатьох галузей економіки. Сфера дії дозволу на державно-приватне партнерство в космічній галузі в Україні також поширюватиметься на осіб, які виконують ключові функції в цьому секторі та беруть участь в адміністративно-правових регуляторних процедурах.

Підкреслено, що серед спеціальних суб’єктів адміністративно-правового регулювання державно-приватного партнерства в космічній галузі та космічній безпеці є правоохоронні органи України. Наголошено, що необхідність включення правоохоронних органів України до механізмів адміністративно-правового регулювання у цій сфері пояснюється великою кількістю випадків протиправного порушення прав учасників державно-приватного партнерства у космічній галузі, зокрема, космічної безпеки та потребою у дієвих механізмах запобігання та припинення таких порушень.

Акцентовано увагу, що виконання тих самих функцій адміністративно-правового регулювання покладено на органи з функціональною компетенцією, зокрема на органи, що здійснюють управління та нагляд, адміністративно-господарські, регуляторні та дозвільні функції. Підкреслено, що ці органи забезпечують реалізацію державної політики в конкретних галузях і надають методичну допомогу з питань, спільних для всіх або багатьох галузей економіки.

Підсумовуючи місце космічної безпеки та космічної галузі в діяльності правоохоронних органів України як суб’єктів адміністративно-правового регулювання, встановлено, що до зазначених суб’єктів слід віднести тих, хто виконує свої основні функції, повноваження згідно законодавства і, водночас, бере участь в адміністративно-правовому регулюванні у цій сфері.

Корупційні ризики в діяльності судді та шляхи їх усунення

М. О. Макаров — 2025-03-23

В статті визначено правові засади формування антикорупційної політики в діяльності судової системи України.

На виконання задач дослідження здійснено спробу визначити основні корупційні ризики в діяльності судді, з’ясовано способи діяльності (бездіяльності) судді що призводять до настання корупційних ризиків та виокремлено алгоритми діяльності судді щоб виключити або принаймні мінімізувати настання негативних правових наслідків у формі відповідальності за вчинення корупційного правопорушення або діяння пов’язаного з корупцією.

Встановлено, що оцінювання корупційних ризиків в судах проводиться з метою встановлення ймовірності вчинення корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень суддями, встановлення причин, умов та наслідків можливого вчинення таких правопорушень, а також аналізу ефективності існуючих заходів контролю, спрямованих на запобігання реалізації корупційних ризиків.

Здійснено аналіз обмежень в діяльності судді, які у відповідності до законодавства кваліфікуються як корупційні правопорушення або діяння, пов’язані з корупцією, зокрема: використання службових повноважень чи свого становища; одержання подарунків; сумісництво та суміщення з іншими видами діяльності; порушення обмежень (заборон) щодо зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю; порушення заборон входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку; порушення вимог фінансового контролю, недотримання строків заповнення декларації та внесення в неї змін.

Визначено алгоритм діяльності судді у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка. Встановлено критерії оцінки наявності або відсутності реального або потенційного конфлікту інтересів судді, за наявності якого його дії слід кваліфікувати як корупційне правопорушення.

Виокремлено алгоритми діяльності судді щодо виключення або принаймні мінімізації настання негативних правових наслідків у формі відповідальності за вчинення корупційного правопорушення або діяння пов’язаного з корупцією.

Правове регулювання служби в органах місцевого самоврядування на прикладі Німеччини та Великобританії

П. В. Мельник — 2025-03-23

У статті подано результати дослідження досвід окремих країн Європи (Німеччина та Великобританія) в частині правового регулювання служби в органах місцевого самоврядування, а також обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства у цій сфері з урахуванням європейського досвіду таких країн. Розбудова новітнього законодавчого регулювання служби в органах місцевого самоврядування тісно пов’язана із урахуванням досвіду зарубіжних держав, насамперед, держав-членів ЄС. За результатами аналізу наднаціонального європейського законодавства, а саме Європейської хартії місцевого самоврядування, Гельсінської декларації регіонального самоврядування, визначено, що цими документами закріплено загальні прагнення держав-членів Ради Європи забезпечити гідні умови праці муніципальним службовцям – не гірші, ніж ті, що передбачені для державних службовців. Автор зазначає високий рівень соціального захисту муніципальних службовців, тенденцію до забезпечення гендерної рівності чоловіків і жінок шляхом закріплення в законодавстві квоти для жінок, високий рівень престижності муніципальної служби та розвинутість інституту політичної відповідальності виборних муніципальних посад в Німеччині та Великобританії. Підтримується автором ідея впровадження в Україні реєстру інтересів посадових осіб органів місцевого самоврядування з метою уникнення наявності конфлікту інтересів під час перебування їх на муніципальній службі за британською моделлю. Запропоновано запозичити досвід Німеччини щодо поділу службовців на штатних і почесних чиновників із чітким розмежуванням їхнім функціональних повноважень та режиму й оплати праці. Акцентується увага на необхідності встановити конкретні та чіткі вимоги щодо проведення періодичної оцінки (атестації) працівників не менше двох разів на рік. У межах статті аналізується подальший вектор дій щодо імплементації окремих положень Угоди про асоціацію, а також констатовано низький ступінь гармонізації українського законодавства до стандартів ЄС.

Консалтинг в державному управлінні

А. Мокряков — 2025-03-23

Вказується, у сучасних умовах швидких змін економічного, політичного та соціального середовища ефективне управління державними ресурсами стає ключовим чинником розвитку країни. Традиційні підходи державного управління часто не відповідають викликам часу, що зумовлює необхідність впровадження інновацій та залучення зовнішньої експертизи. Відзначено, консалтинг у державному управлінні відіграє важливу роль, сприяючи вдосконаленню управлінських процесів, розробці стратегій та ефективному використанню ресурсів. Для України, яка перебуває на етапі реформ і відновлення, консалтинг може стати інструментом підвищення якості управління та прозорості влади.

У статті досліджено значення консалтингу в системі державного управління, визначено його основні характеристики, методологічні підходи та особливості застосування в умовах сучасних викликів. Розглянуто теоретичні аспекти консалтингу як багатогранного соціального явища, що поєднує в собі надання послуг, інтелектуальний потенціал та інвестиційні компоненти. Особливу увагу приділено аналізу законодавчих обмежень, які регулюють діяльність у цій сфері, зокрема питань ліцензування, сертифікації та нормативного забезпечення.

Окреслено вплив консалтингових послуг на процес цифрової трансформації державного сектору, а також роль консультантів у підтримці прийняття управлінських рішень. Здійснено систематизацію консалтингових компаній за розміром, сферою діяльності та тематичною спеціалізацією. Виявлено основні проблеми, що стримують розвиток консалтингового ринку в Україні, серед яких нестабільність економічного середовища, відсутність дієвої нормативно-правової бази та обмежена платоспроможність клієнтів.

Запропоновано шляхи оптимізації правового регулювання консалтингової діяльності, які включають створення уніфікованої системи оцінки якості послуг та впровадження сучасних професійних стандартів. На основі аналізу міжнародного досвіду обґрунтовано перспективи розвитку консалтингових послуг в Україні, спрямовані на підвищення ефективності управління та адаптацію до новітніх викликів.

Використання інформаційних технологій у реалізації принципу належної обачності в податковому адмініструванні

В. П. Мороз — 2025-03-23

Розвиток інформаційних технологій значно трансформує податкові системи в усьому світі, зокрема сприяє вдосконаленню податкового адміністрування. У статті досліджується роль інформаційних технологій у реалізації принципу належної обачності, який є фундаментальним для забезпечення ефективності податкової системи. Особлива увага приділяється електронним сервісам, які допомагають запобігати ухиленню від оподаткування та покращувати прозорість відносин між платниками податків і контролюючими органами.

Проаналізовано сучасні IT-рішення, такі як автоматизація обробки податкових декларацій, електронний документообіг, застосування великих даних (Big Data) для виявлення ризикових операцій та впровадження блокчейн-технологій у податковому контролі. Досвід країн ЄС розглядається як приклад успішної інтеграції цифрових інструментів у податкові процеси, що сприяє гармонізації правових норм і забезпеченню фінансової стабільності.

Значну увагу приділено аналізу проблем, які виникають під час цифровізації податкового адміністрування в Україні. Основними викликами є недосконала нормативно-правова база, низький рівень цифрової грамотності працівників податкових органів та обмежений доступ до сучасних технологій у деяких регіонах країни. Водночас, сучасні платформи та інструменти можуть стати потужним засобом боротьби з корупцією та підвищення податкової дисципліни.

Важливим напрямом цифровізації податкового адміністрування є впровадження електронних сервісів, які забезпечують зручність та ефективність для платників податків. Одним із прикладів успішного використання таких сервісів є система електронного подання декларацій, яка дозволяє автоматизувати процес звітності та зменшити час, необхідний для виконання податкових зобов’язань. У Польщі, наприклад, запровадження електронного документообігу значно скоротило адміністративні витрати як для бізнесу, так і для податкових органів.

Додатково, важливим аспектом цифровізації є використання автоматизованих систем для виявлення ризиків та запобігання шахрайству. У країнах ЄС такі системи аналізують велику кількість даних із різних джерел, включаючи фінансові звіти, реєстри нерухомості та бази даних контрагентів. Цей підхід дозволяє не лише виявляти ризикові операції, але й прогнозувати потенційні загрози, що сприяє підвищенню ефективності податкового контролю.

Варто також зазначити, що впровадження блокчейн-технологій у податковому адмініструванні стає дедалі актуальнішим. Блокчейн забезпечує високий рівень прозорості та безпеки фінансових операцій, унеможливлюючи фальсифікацію даних. У Естонії ця технологія активно використовується для обліку податкових декларацій, що дозволяє уникати подвійного оподаткування та забезпечує довіру до системи з боку платників податків.

Не менш важливим є розвиток інституційної спроможності податкових органів у контексті цифровізації. Це включає навчання персоналу сучасним технологіям, розробку інноваційних рішень та адаптацію найкращих міжнародних практик. У Нідерландах, наприклад, податкові органи регулярно проводять тренінги для своїх працівників, що сприяє підвищенню кваліфікації та ефективності їхньої роботи. Для України важливим завданням є створення інтегрованої платформи, яка об’єднає всі аспекти податкового адміністрування – від реєстрації платників податків до автоматизації перевірок і сплати податків. Це дозволить не лише зменшити рівень бюрократії, але й сприятиме зростанню довіри до податкової системи з боку бізнесу та громадян.

Таким чином, впровадження цифрових технологій у податкове адміністрування є необхідною умовою для гармонізації податкової системи України з європейськими стандартами. Цей процес вимагає комплексного підходу, який включає технологічне оновлення, нормативно-правову підтримку та розвиток людського капіталу.

Автор пропонує низку рекомендацій для адаптації іноземного досвіду в українській правовій системі. Серед них — створення національної електронної податкової платформи, підготовка кваліфікованих кадрів та впровадження прозорих механізмів обміну інформацією. Залучення міжнародної технічної допомоги та інвестицій у цифрову інфраструктуру також є важливим кроком для прискорення цього процесу.

Крім того, впровадження єдиних стандартів даних та розробка механізмів ефективного моніторингу сприятимуть посиленню взаємодії між державою та бізнесом. Це дозволить не лише зменшити адміністративний тягар для платників податків, але й сприятиме побудові довіри до державних інститутів.

Стаття є спробою обґрунтувати необхідність цифровізації податкового адміністрування, враховуючи специфіку українського податкового законодавства, та визначити перспективи впровадження інновацій у систему оподаткування.

Оптимізація оподаткування та мінімізація податків: практичні проблеми та судова практика

Н. Л. Губерська — 2025-03-23

Стаття присвячена дослідженню питань, пов’язаних із оптимізацією оподаткування та мінімізацією податків.

Розглядаються приклади схем оптимізації оподаткування. Найбільш популярними є такі: перенесення виконання податкових зобов’язань на пізніші терміни, що передбачає обрання таких правочинів, які юридично мають тривалий характер; виплата зарплати через договори оренди різного майна зі співробітниками; працевлаштування ФОПів; «дроблення» бізнесу.

Акцентується увага на недопущенні застосування незаконних схем оптимізації оподаткування. У таких випадках йдеться про ухилення від оподаткування, куди можна віднести, наприклад, такі: використання конвертаційних центрів; укладання фраудаторних, недійсних, нікчемних правочинів; залучення «номінальних» директорів; порушення суб’єктами господарювання лімітів розрахунків готівкою, подальше введення в обіг цієї готівки; продаж активів компанії за заниженою за документами вартістю завдяки їх псуванню чи фіктивному знищенню; використання фіктивних фірм (йдеться про суб’єктів підприємництва, які здійснюють фіктивну діяльність відповідно до ст. 55-1 ГК України); залучення найманих працівників, які по-суті перебувають у постійних трудових відносинах.

На межі законності є схема оптимізації оподаткування, яка передбачає переказ коштів у країни (території) з меншим рівнем оподаткування.

Окрема увага приділяється питанням ризиковості платника податків, ризику порушення податкового законодавства з боку платника ПДВ, податкових правопорушень.

Аргументовано, що оптимізація оподаткування відбувається у межах податкового планування та полягає в оптимальному виборі наявних прогалин законодавства для отримання з них вигоди, а також у визначені ризиків для платника податків і виборі стратегії захисту від підвищених ризиків, ґрунтуючись на тлумаченні таких прогалин на користь платника податків. Заходи у межах оптимізації оподаткування пов’язані, наприклад, із вибором часу, місця та видів діяльності, створенням і супроводом найбільш ефективних для платника податків правочинів.

Мета оптимізації оподаткування полягає, зокрема, у наступному: зниження загального податкового навантаження і недопущення штрафних санкцій з боку контролюючих органів; зниження витрат на сплату деяких податків і зборів; збільшення грошових надходжень і матеріальних активів платника податків за рахунок законної податкової мінімізації; застосування податкових пільг.

Деякі питання окремих заходів запобігання порушенням норм охорони праці в умовах воєнного стану в Україні

В. Б. Пасічнюк — 2025-03-23

В статті розглядаються найактуальніші питання що пов’язані із зверненнями громадян, інспекційними заходами та юридичною відповідальністю, які застосовується в результаті порушень законодавства України про охорону, безпеку та гігієну праці. Деталізовано з’ясовується поняття відповідальності у сучасній правовій науці. Автори наводять декілька найбільш вдалих академічних визначень цього поняття. Зроблений висновок про те, що дослідження різних визначень змісту поняття «відповідальність» дає підстави стверджувати про такі основні його ознаки: 1. Юридична відповідальність є видом соціальної відповідальності. 2. Підставою юридичної відповідальності є вчинене фізичною чи юридичною особою порушення закону чи права. 3. Наслідками юридичної відповідальності є негативна реакція держави в особі компетентних органів яка полягає у застосуванні санкцій до порушника права чи закону. 4. Санкції стягнення, покарання, заходи) як наслідки юридичної відповідальності полягають у понесенні оcобою-правопорушником втрат деяких благ оcобиcтого, органiзацiйного i майнового характеру за вчинене правопорушення. 5. Юридична відповідальність виражена в нормах права, що закріплені у чинних нормативно-правових актах загальнодержавного характеру, частіше кодифікованих. 6. Застосування юридичної відповідальності має чітку процесуальну форму.

В статті підкреслюється важливість двох реально діючих юридичних інструментів які застосовуються в сучасному публічному управлінні в галузі праці: правового та організаційного.

В статті також привертається увага до механізмів виявлення порушень в сфері охорони праці та притягнення до відповідальності за їх вчинення. На думку авторів найчастіше вказані правопорушення офіційно виявляються в результаті діяльності спеціалістів служби охорони праці підприємств, установ та організацій; уповноважених профспілками осіб з питань охорони праці та працівниками в результаті повідомлень зазначених осіб спеціально уповноваженим органам державної влади. Також правопорушення в сфері охорони праці виявляються фахівцями Державної служби з охорони праці України (та їх територіальних органів) в результаті здійснення інспекційних повноважень.

Автори наукової статті аналізують правові, організаційні та практичні аспекти звернень громадян до уповноважених органів з повідомленнями про порушення охорони, безпеки та гігієни праці на вітчизняних підприємствах.

Імплементація Україною фінансового acquis ЄС

П. С. Пацурківський — 2025-03-23

У статті аналізується в постановочному порядку стан імплементації Україною фінансового acquis ЄС. Метою дослідження виступає: з’ясування світоглядних і методологічних проблем імплементації в законодавство України фінансового acquis ЄС; аналіз загальних засад правового регулювання ринку фінансових послуг; осмислення основних здобутків і викликів імплементації acquis ЄС у сфері банківського сектору.

В якості методологічного інструментарію застосовано головно загальнонаукові принципи об’єктивності та історизму, методи порівняльно-правового і функціонального аналізу.

Обґрунтовано висновок, що системного характеру діяльність України в цьому напрямку набула з часу набрання чинності Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. В дослідженні акцентується увага на тому, що у процесі реалізації Угоди внаслідок зміни стратегічної мети співпраці України та Євросоюзу обсяг фінансового acquis ЄС, який належить імплементувати Україні, збільшився у декілька разів, а нові історичні виклики Україні, головно у формі воєнної агресії росії, навпаки, різко скоротили період часу, відведений на його імплементацію. Доведено, що квінтесенція світоглядних і методологічних викликів Україні у цій сфері діяльності зумовлена дуальною природою фінансового acquis ЄС: директиви згідно публічного правового порядку Євросоюзу підлягають обов’язковій транспозиції в національне законодавство держав-членів ЄС, а регламенти такої транспозиції не потребують. В Україні спостерігається в силу останнього значне відставання з імплементацією регламентів. Саме цим пояснюється та обставина, що Україна перебуває нині на третьому рівні – деяка відповідність – з усіх дев’яти щодо імплементації нею фінансового acquis ЄС.

З усіх складових фінансового acquis ЄС Україною наразі у найбільшій мірі імплементовано загальні засади правового регулювання ринку фінансових послуг, а також acquis ЄС у сфері банківських послуг. При цьому Україна не уникла серйозних помилок. Вони стосуються головно хибного сприйняття нею основоположних цілей та механізмів європейського acquis ЄС у сфері банківських послуг, а також запровадження вітчизняним законодавцем не відповідного стандартам Євросоюзу способу захисту порушеного права вкладника системно важливого банку в разі виведення його регулятором з фінансового ринку.

Питання обмеження доступу до правил логічного та арифметичного контролю електронних декларацій

А. П. Пашинський — 2025-03-23

У 2024 році до Єдиного державного реєстру було подано більше 1,2 млн електронних декларацій. У той же час, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) за 2024 рік завершило повну перевірку лише 715 декларацій. В умовах обмежених ресурсів НАЗК на проведення повних перевірок ключовим стає питання методології, за якою здійснюється відбір декларацій на повну перевірку.

Кожна подана декларація автоматично проходить комп’ютерну оцінку ризиків та отримує свій ризик-рейтинг. Оцінка ризик-рейтингу декларацій здійснюється за допомогою спеціальних правил логічного та арифметичного контролю (ЛАК), розроблених НАЗК. У 2018-2020 рр. ці правила ЛАК оприлюднювались у публічному доступі, проте з 2021 року НАЗК віднесло правила ЛАК до службової інформації та припинило їх публікувати. Діючий Порядок від 2024 року прямо забороняє НАЗК оприлюднювати зміст правил ЛАК.

Втім, відмова НАЗК у доступі до інформації про правила ЛАК вбачається недостатньо обґрунтованою. Таке обмеження доступу до інформації не проходить критерії «трискладового тесту», встановлені у п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та конкретизовані у правових позиціях судів касаційної інстанції. Більше того, інформація про правила ЛАК є предметом значного суспільного інтересу. Профільні неурядові організації та незалежні міжнародні експерти вже тривалий час виступають за оприлюднення правил ЛАК у відкритому доступі. Оскільки доступ до правил ЛАК є закритим, громадянське суспільство та антикорупційні фахівці не мають змоги ознайомитись зі змістом правил і виявити їх можливі недоліки.

Національному агентство пропонується переглянути свою політику обмеження доступу до правил ЛАК, а також викласти абз. 2 п. 3 Порядку проведення логічного та арифметичного контролю декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (наказ НАЗК від 21.06.2024 № 161/24) в новій редакції: «Правила логічного та арифметичного контролю для оцінки ризиків декларації встановлюються рішенням Національного агентства, включаються до програмного коду Реєстру та оприлюднюються на офіційному веб-сайті Національного агентства». Після цього Національному агентству рекомендується затвердити правила ЛАК як нормативно-правовий акт у формі рішення НАЗК, провести державну реєстрацію цього рішення в Міністерстві юстиції України та публічно оприлюднити його.

Адміністративно-правове регулювання транскордонних міграційних процесів в умовах цифровізації публічного адміністрування та забезпечення прав людини

В. С. Політанський — 2025-03-23

У статті здійснено комплексний аналіз адміністративно-правового регулювання транскордонних міграційних процесів в умовах цифровізації публічного адміністрування та забезпечення прав людини. Актуальність дослідження зумовлена глобальними міграційними викликами, посиленням мобільності населення в умовах воєнних конфліктів і розвитком цифрових технологій, які трансформують управління міграційними потоками. Наголошено на необхідності балансу між безпековими потребами держави та дотриманням міжнародних стандартів у сфері прав людини.

Проаналізовано законодавство України у сфері міграційної політики, зокрема норми щодо правового статусу іноземців, біженців, осіб без громадянства та адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства. Досліджено міжнародно-правові акти, такі як Конвенція ООН про статус біженців, Директиви ЄС і Глобальний договір ООН про міграцію.

Окрему увагу приділено впливу цифровізації на ефективність управління міграційними процесами. Висвітлено роль електронних сервісів (Дія), систем електронних віз (eVisa), біометричного контролю та інформаційно-аналітичних систем управління міграцією. Підкреслено значення інтеграції українських інформаційних систем із європейськими базами даних (Eurodac, ETIAS, EES) для посилення контролю за міграційними потоками та підвищення безпеки.

Розглянуто виклики, пов’язані із захистом персональних даних, забезпеченням кібербезпеки та подоланням цифрової нерівності серед мігрантів. Зазначено, що цифровізація створює не лише нові можливості для оптимізації міграційної політики, але й ризики для прав і свобод людини.

Досліджено вплив воєнного стану в Україні на транскордонну міграцію: зростання кількості переселенців, зміни в режимі перетину кордону, обмеження мобільності окремих категорій населення та потребу в міжнародній підтримці. Проаналізовано досвід Польщі, Німеччини, Канади та США у регулюванні міграційних процесів в умовах криз. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення міграційної політики України та наданні авторські висновки.

Особистісний аспект процесів управління конфліктами інтересів в небанківських надавачів платіжних послуг

О. П. Поляков — 2025-03-23

Загальна політика управління конфліктами інтересів в рамках небанківських надавачів платіжних послуг є багатокомпонентним та комплексним процесом, який складається і з розробки необхідної внутрішньої документації, і з постійної взаємодії між працівниками та другою лінією системи внутрішнього контролю, яка включає комплаєнс та ризик менеджерів, і з культивування цінностей нетерпимості до будь-яких проявів зловживання повноваженнями та проявів корупції. В статті приділено увагу особистісній стороні процесу управління конфліктами інтересів, тобто, яким чином побудувати та створити мікроклімат в колективі, за якого працівники будуть свідомо ставитись до належної ідентифікації та своєчасного виявлення випадків потенційних конфліктів інтересів та володітимуть необхідним для цього рівнем обізнаності та теоретичної підготовки. Національний банк України як регулятор платіжного ринку встановлює високі стандарти, яким мають відповідати піднаглядні суб’єкти для побудови ефективної моделі управління конфліктами інтересів. В досліджені наводиться обґрунтування, яке доводить, що передусім, в межах надавачів платіжних послуг має бути сформована екосистема, яка унеможливить приховування випадків конфліктів інтересів чи відсутність своєчасної їх ідентифікації, а також сформує якісні канали і способи комунікації між різними рівнями організаційної структури з кінцевою метою ефективного виявлення, ґрунтовної оцінки та належного управління і контролю за конфліктами інтересів. Окремо звертається увага, що надавачам платіжних послуг не варто обмежуватись положеннями нормативних актів регулятора, а слід відштовхуватись від особливостей своєї діяльності, від персональних рис працівників та робити акцент на індивідуальному підході до процесу регулювання конфліктів інтересів. За результатами дослідження автор статті звертає увагу на практичні аспекти, які здатні якісно вплинути на процес розуміння персоналом важливості та необхідності впровадженої в межах підприємства політики управління конфліктами інтересів та її взаємозалежності з діловою репутацією надавача платіжних послуг.

Фінансові правовідносини у сфері державних позик

І. М. Проць — 2025-03-23

У статті розглянуто фінансові правовідносини у сфері державних позик. Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин у сфері державних позик. Предметом дослідження виступають норми фінансового права, що регулюють суспільні відносини у сфері державних позик. Методологічна основа дослідження представлена загальнонауковими та приватно-науковими методами, що спираються на діалектичний метод наукового пізнання. Застосовувалися аналіз, синтез, узагальнення, дедукція, індукція, спостереження, історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний, формально-логічний і інші способи та прийоми наукового пізнання. Зазначено, що механізм регулювання державних позик – це комплекс заходів державного впливу, що включає сукупність методів та інструментів, законодавчо встановлених прав і обов’язків органів державної влади, які здійснюють грошово-кредитне регулювання. Механізм регулювання державних позик заснований на єдності грошового обігу та кредитної політики у державі. В Україні даний механізм включає: державні органи, які здійснюють контроль, нормативно-правове регулювання та вироблення державної політики у сфері державних позик; інструменти регулювання. Органи, які здійснюють контроль, нормативно-правове регулювання та вироблення політики у сфері державних позик, на підставі їх повноважень у зазначеній сфері поділяються на органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. До органів загальної компетенції слід відносити Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України. До органів спеціальної компетенції слід відносити Національний банк України, Міністерство фінансів України. Правила здійснення операцій у сфері державних позик встановлюються правовими актами державних органів загальної та спеціальної компетенції, спрямованими на регулювання специфічної групи фінансових відносин, пов’язаних з організацією державних позик. Система законодавства у сфері державних включає норми різних галузей законодавства, що регулюють суспільні відносини в такій сфері державного управління, як державні позики.

Теоретико-правові підходи та практичні аспекти визначення віртуальних активів

В. Г. Савенкова — 2025-03-23

Природа віртуальних активів та їх нормативно-правове регулювання є викликом для нормотворців, адже самі віртуальні активи є новітнім явищем у сфері суспільних економічних відносин, яке суттєво відрізняється від усталених типів майна. Ринок віртуальних активів, що досяг значного розвитку за останні 10 років, становить інтерес для дослідження і з фіскальної точки зору, адже незважаючи на його значний обʼєм, узгоджені підходи до оподаткування операцій, що здійснюються на такому ринку відсутні або перебувають на стадії розробки.

Значна кількість нових викликів, що постають перед законодавцем при визначенні податкового режиму операцій з віртуальними активами випливають з таких їх якостей, які категорично відмінні від інших видів активів. Віртуальні активи мають значну кількість підвидів, які з одного боку суттєво відрізняються один від одного, а з іншого боку поділяють спільні ознаки. Зокрема, найвідоміші віртуальні активи – Bitcoin, Ethereum є повністю децентралізованими, не мають конкретного емітента, не посвідчують жодних цивільних прав власника, та не мають забезпечення. З іншого боку, такі типи віртуальних активів як токени електронних грошей («стейблкоіни») або токени, повʼязані з активами є формою вираження цивільних прав, а саме прав вимоги до емітента. Таким чином, проблематичним є визначення того, застосування якого набору характеристик виокремить віртуальні активи поміж інших видів майна одночасно з врахуванням всього обсягу різноманіття самих віртуальних активів. Окрім того, операції з віртуальними активами відбуваються у формах, відмінних від операцій з грошовими коштами, цінними паперами тощо. Можливість субʼєктів зберігати, обмінювати, придбавати та відчужувати віртуальні активи без участі жодних фінансових установ чи інших посередників становить ще один виклик у нормотворчості, адже ускладнює застосування наявних методів контролю у сфері оподаткування. Окремою категорією проблем також є явище децентралізованих фінансів («DeFi»), яке усуває посередників не тільки із базових операцій з переміщення віртуальних активів, а і з складніших економічних операцій, таких як кредитна діяльність, позики, застава, деривативні контракти тощо.

Враховуючи вищевикладене, актуальність дослідження полягає у виникненні якісно нових категорій суспільних відносин, які, як і будь-які інші суспільні економічні відносини, вимагають правового врегулювання. Наявні наразі нормативно-правові інструменти не в змозі повністю охопити все різноманіття операцій з віртуальними активами, та надати відповідне, спеціальне їх регулювання.

Юридична сутність подвійного оподаткування та податкове резиденство в контексті усунення подвійного оподаткування

В. Г. Савенкова — 2025-03-23

Досі безпрецедентні стрімкі темпи світової глобалізації у ХХІ столітті спричинили тектонічні зрушення у звичайному укладі життя більшості сучасних держав. Функціонування транснаціональних корпорацій наразі визначається системоутворюючим фактором світової економіки, що задають динаміку та вектор її розвитку. Чітко спостерігається взаємозалежність між місцем держави у світовій економіці та кількістю компаній-гігантів, що зареєстровані та здійснюють свою діяльність в межах її податкового суверенітету. Зазначене стало належним підґрунтям для інтенсифікації процесів взаємодії міжнародних економік, задля підвищення ефективності діяльності юридичних осіб в межах різних податкових юрисдикцій. Саме податкові платежі та їх ефективне адміністрування є чинниками, від яких залежить подальший розвиток та ефективність функціонування світової економіки, що робить механізми вирішення проблем та усунення негативних явищ у сфері міжнародного оподаткування є життєво важливими для подальшого розвитку людства.

В цьому контексті, подвійне оподаткування, виникнення якого різко зменшує інвестиційну привабливість окремих держав та загальне бажання юридичних осіб здійснювати господарську діяльність, видається найсерйознішим викликом, що стоїть перед сферою міжнародного оподаткування, від адекватного вирішення якого залежить її дискурс. Відтак, надзвичайно вагомим наразі видається подальше дослідження сучасного стану правового регламентування легітимних засобів уникнення подвійного оподаткування та перспектив створення сприятливого клімату для глобальної торгівлі, шляхом зменшення податкового тягаря для її системоутворюючих елементів – юридичних осіб-платників податків.

Об’єктивним видається факт негативного впливу надмірних податкових перепон на вільний розвиток міжнародного інвестування, в той час, як за умови функціонування в міжнародній правовій системі ефективних засобів усунення подвійного оподаткування вбачаються передумови стрімкого підвищення глобальної комерційної активності. Зазначене свідчить про актуальність розкриття вищенаведених питань у дослідженні, з метою здійснення науковим середовищем подальших досліджень у цій царині.

Досвід Ізраїлю в інтеграції жінок до військової сфери: уроки для реформування Збройних Сил України

М. Сарнавський — 2025-03-23

У статті розглянуто досвід Ізраїлю у сфері інтеграції жінок до військової служби як ключовий елемент забезпечення національної обороноздатності. Зазначено, що ізраїльська модель інтеграції жінок є унікальною з огляду на її поєднання з жорсткими безпековими викликами, які супроводжують існування держави з моменту її заснування. Проаналізовано законодавчу базу, організаційні аспекти та соціокультурні особливості, що впливають на участь жінок у збройних силах. Наголошено на ключовій ролі гендерної мейнстримізації у забезпеченні рівних прав і можливостей для жінок у різних підрозділах Армії оборони Ізраїлю.

На прикладі ізраїльських реформ здійснено порівняння з українським контекстом, у якому інтеграція жінок до військової сфери набуває особливої актуальності через тривалий військовий конфлікт. Виявлено, що попри значний прогрес у забезпеченні гендерної рівності в збройних силах Ізраїлю, процес інтеграції стикається з організаційними і соціальними бар’єрами. Зокрема, відзначено нерівномірність доступу жінок до бойових і керівних посад через закріплені стереотипи та обмеження, що відображають глибші соціокультурні проблеми.

Окрему увагу приділено питанням законодавчих змін, що сприяли розширенню можливостей жінок у військовій сфері. Проаналізовано ключові нормативні акти, зокрема поправки до Закону про військову службу, які забезпечили рівний доступ жінок і чоловіків до зайняття посад у збройних силах. Наголошено, що втілення гендерної рівності в Ізраїлі базується не лише на законодавчих змінах, але й на комплексному підході, який враховує соціальні, культурні та економічні фактори. У контексті українських реалій відзначено необхідність запровадження реформ, що враховуватимуть успішні елементи ізраїльської моделі. Здійснено порівняння чисельності військових і резервістів двох держав, що дозволяє виділити специфіку їхніх підходів до формування оборонного потенціалу. Зазначено, що для України важливо не лише підвищувати чисельність особового складу, але й забезпечувати якісну підготовку та рівні можливості для жінок у всіх аспектах військової служби.

Аналіз дозволяє зробити висновок, що ізраїльський досвід є цінним орієнтиром для реформування Збройних сил України. Використання цього досвіду сприятиме не лише підвищенню обороноздатності, але й закріпленню принципів гендерної рівності як основи розвитку суспільства. Наголошено, що успіх реформ залежить від їхньої комплексності, адаптації до національного контексту та залучення всіх ресурсів суспільства до вирішення оборонних завдань.

Адміністративно-правові основи діяльності військового омбудсмена: міжнародний досвід і перспективи України

М. Сарнавський — 2025-03-23

Дослідження присвячено аналізу сутності, функцій та моделей організації інституту військового омбудсмена в контексті сучасних викликів, пов’язаних із забезпеченням прав військовослужбовців. Особливу увагу приділено порівнянню міжнародного досвіду функціонування військових омбудсменів та можливості адаптації успішних практик до українських реалій.

У роботі висвітлено історичні передумови виникнення інституту омбудсмена, його поступовий розвиток та розповсюдження у світі. Зокрема, проаналізовано три основні моделі військових омбудсменів, які включають: інститути, інтегровані у структуру збройних сил (наприклад, у США та Нідерландах), загальні інститути омбудсмена, що охоплюють військову сферу (Польща, Україна), та спеціалізовані незалежні органи, що працюють виключно у військовій сфері (Канада, Велика Британія, Німеччина). Розглянуто переваги та недоліки кожної моделі, акцентовано на їх впливі на прозорість, підзвітність і демократичний контроль у військовій сфері.

Функціональний аспект діяльності військового омбудсмена включає розгляд скарг, проведення розслідувань, підготовку рекомендацій для усунення недоліків у роботі збройних сил, моніторинг дотримання прав військовослужбовців, а також нагляд за виконанням норм міжнародного гуманітарного права. Важливим інструментом є підготовка звітів, що сприяють інформуванню громадськості, парламенту та військових структур про виявлені проблеми та шляхи їх вирішення. Дослідження підкреслює, що створення інституту військового омбудсмена в Україні є невідкладною необхідністю в умовах триваючої війни. Військовий омбудсмен може стати гарантом правового порядку в армії, забезпечуючи захист прав військовослужбовців і зміцнюючи довіру між суспільством і збройними силами. Запровадження такої інституції сприятиме не лише демократизації військової адміністрації, а й підвищенню міжнародного іміджу України як держави, що дотримується прав людини навіть у воєнний час.

У висновках обґрунтовано, що ефективність діяльності військового омбудсмена залежить від інтеграції міжнародних стандартів у національну правову систему, забезпечення незалежності, належного фінансування та чіткої координації з іншими державними структурами. Досвід країн із різними моделями військових омбудсменів дозволяє визначити перспективні напрями розвитку цього інституту в Україні, враховуючи специфіку національного законодавства і потреби військовослужбовців.

Адміністративно-правовий статус Бюро економічної безпеки України як суб’єкта протидії порушенням бюджетного законодавства

Р. М. Сиймовський — 2025-03-23

У статті проаналізовано адміністративно-правовий статус Бюро економічної безпеки України як суб’єкта протидії порушенням бюджетного законодавства. Досліджено зміст визначень адміністративно-правового статусу окремих суб’єктів протидії порушенням бюджетного законодавства, а також загального адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України.

Запропоновано структуру адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України як суб’єкта протидії порушенням бюджетного законодавства розглядати за допомогою змістовних та організаційно-структурних елементів. Мета, завдання, функції та повноваження складають систему змістовних елементів, відповідно до якої мета зумовлює визначення завдань, на підставі яких формуються функції і закріплюються повноваження з метою реалізації як завдань, так і функцій. Виокремлено нормативно-закріплені завдання, функції та повноваження Бюро економічної безпеки України, які дозволяють протидіяти бюджетній деліктності.

Наголошено, що метою діяльності Бюро економічної безпеки України як суб’єкта протидії порушенням бюджетного законодавства є мінімізація та усунення ризиків у бюджетній сфері за допомогою підвищення ефективності виявлення та оцінювання ризиків у цій сфері та розбудови ефективної моделі протидії бюджетним деліктам.

Доведено, що організаційно-структурні елементи адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України дозволяють організувати роботу щодо протидії порушенням бюджетного законодавства як за допомогою розподілу функцій між структурними одиницями (департаменти, управління, відділи, відділення, посади), так і за допомогою взаємодії між ними, а також між підрозділом Бюро економічної безпеки України та іншими суб’єктами системи протидії бюджетній деліктності.

Відзначено, що аналіз нормативно-правових актів дозволяє стверджувати, що основні елементи адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України як суб’єкта протидії бюджетним деліктам закріплено у законодавчих нормах. Запропоновано адміністративно-правовий статус Бюро економічної безпеки України як суб’єкта протидії порушенням бюджетного законодавства розглядати як закріплену на нормативно-правовому рівні сукупність елементів (змістовні – мета, завдання, функції, повноваження та організаційно-структурні ‒ наявність структур та їх взаємодія), які дозволяють мінімізувати та усувати ризики вчинення деліктів у бюджетній сфері і впливати на бюджетну деліктність притаманними Бюро економічної безпеки України методами.

Особливості застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» у сфері національної безпеки та оборони

О. М. Соловйова — 2025-03-23

Стаття присвячена виняткам зі сфери дії Закону України «Про адміністративну процедуру», а саме відносинам, що виникають під час застосування законодавства про національну безпеку і оборону, тобто пов’язані з прийняттям індивідуальних рішень за результатами розгляду конкретної справи у зазначеній сфері. Метою наукової статті є загальна характеристика відносин у сфері національної безпеки й оборони та виокремлення конкретних різновидів індивідуальних рішень, що приймаються за правилами, відмінними від загальної адміністративної процедури. Акцентовано, що законодавчі дефініції як національної безпеки, так і оборони, є нечіткими, що може на практиці призводити до необ’єктивного розширення кола правовідносин, на які не поширюватимуться гарантії Закону України «Про адміністративну процедуру». Аналіз законодавства у сфері національної безпеки та оборони, дозволив авторці виокремити різновиди індивідуальних рішень, що можуть бути прийняті в розглядуваній сфері та, порядок прийняття яких не належить до предмету регулювання ЗАП. До них віднесено акти, що спрямовані на: 1) удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави, планування їх застосування; 2) охорону державного кордону; 3) виконання певних заходів правового режиму воєнного стану; 4) віднесення інформації до державної таємниці, засекречування, розсекречування її матеріальних носіїв та охорону державної таємниці; 5) реалізацію окремими органами повноважень у сфері національної безпеки. Прийняття всіх зазначених рішень має обумовлюватися захистом важливих національних інтересів. До відносин, що опосередковано стосуються сфери національної безпеки і оборони, але на які поширюється дія Закону України «Про адміністративну процедуру» належать: пов’язані з притягненням особи до адміністративної відповідальності незалежно від об’єкта проступку та справи про соціальне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей. У статті зроблено висновок про необхідність чіткого визначення меж сфери національної безпеки та оборони, з метою недопущення порушень прав та законних інтересів особи.

Ротація у державній службі Китайської Народної Республіки: питання організаційно-правового забезпечення

С. А. Федчишин — 2025-03-23

Стаття присвячена аналізу особливостей організації та правового забезпечення ротації у державній службі Китайської Народної Республіки. На підставі аналізу автори узагальнюють такі особливості ротації у державній службі Китайської Народної Республіки: а) вона стосується як керівних, так і некерівних посад державної служби, до яких включаються посади у закладах вищої освіти, державних підприємствах, а також партійні посади, які у КНР належать до посад державної служби; б) метою ротації є створення професійної, ефективної та доброчесної системи державної служби, а слідом її завданнями можна відзначити підвищення кваліфікації державних службовців, набуття ними практичного досвіду в іншій сфері та/або місцевості, засвоєння необхідних практичних навичок, попередження формування державним службовцем корупційних зв’язків та ін.; в) ротаційний механізм не обмежений конкретними напрямами, але статистичні показники свідчать, що переважними сферами її застосування є кадрове управління, фінансова і бюджетна сфери; г) сучасна модель ротації у КНР передбачає як безстроковий так і строковий (із направленням на нову посаду або поверненням назад) формат; ґ) ротація у КНР має обов’язковий характер, що забезпечується нормами законодавства; д) у результаті ротації державний службовець оволодіває новими практичними навичками і так званими «soft skills», які можуть стати у нагоді у подальшій кар’єрі; зміцнюється співпраця між державними органами та вдосконалюється професійна компетентність державних службовців. Зроблено висновок щодо форм ротації у державній службі Китайської Народної Республіки, з-поміж яких виділено: а) планова ротація, що відбувається за планом відповідно до наявності вакансій та із погодженням між державними органами; б) обмін, який характеризується двома видами, – переведення та переміщення. Переведення передбачає роботу державного службовця на посаді в іншому державному органі, державному підприємстві, закладі вищої освіти або структурному підрозділі державного органу, а переміщення – роботу на тій же посаді в межах одного і того ж державного органу або державного підприємства, але в іншій місцевості.

Адміністративно-правовий механізм обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн: поняття та структура

Ю. В. Хоменко — 2025-03-23

Стаття присвячена визначенню поняття та структури адміністративно-правового механізму обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн.

Обумовлено, що зазначене поняття є комплексним та має три важливих складові – поняття «обмін податковою інформацією», «компетентні органи іноземних країн» та «адміністративно-правовий механізм». Саме через таку структуру це поняття досліджено у статті.

При дослідженні поняття обміну податковою інформацією обґрунтовано, що нормативне і наукове визначення цього поняття у науці є недосконалими. Вони не враховують міжнародно-правовий аспект обміну податковою інформацією, а саме особливості змісту міжнародних договорів, укладених та ратифікованих Україною. Також зроблено висновок, що компетентними органами іноземних країн, між якими відбувається обмін податковою інформацією, є ті органи цих країн, які визначені цими ж міжнародними договорами.

Визначення поняття та структури адміністративно-правового механізму обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн слід формувати виходячи з напрацьованих у науці підходів до розуміння адміністративно-правового механізму як сукупності правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права. Обумовлено, що адміністративно-правовий механізм такого обміну є виключно внутрішньодержавним утворенням, відносини в якому є внутрішніми відносинами в межах держави. На забезпечення виконання зобов’язань України з обміну податковою інформацією в межах держави Україна спрямована ціла сукупність правових засобів адміністративно-правового характеру. Структурою такого механізму є такі елементи: а) адміністративно-правові норми, що визначають підстави, умови та порядок застосування адміністративних заходів для обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн; б) інституційна система забезпечення обміну податковою інформацією, яку складають система уповноважених суб’єктів; в) адміністративні процедури, у межах яких здійснюється обмін податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн; г) адміністративна відповідальність за порушення суб’єктами права встановлених державою правил, пов’язаних з обміном податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн.

За наслідками дослідження сформульоване авторське визначення поняття адміністративно-правового механізму обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн.

Типологізація принципів державного регулювання обороту віртуальних активів

С. В. Цукан — 2025-03-23

Віртуальні активи стали важливим елементом фінансових ринків, але їх правовий статус, регулювання та інтеграція в економічну систему викликають численні дискусії. Однією з ключових проблем є відсутність уніфікованого підходу до регулювання обороту віртуальних активів на національному та міжнародному рівнях. Це спричиняє правову невизначеність, що у свою чергу, створює ризики як для учасників ринку, так і для економіки в цілому. З огляду на це, набувають актуальності питання дослідження типологізації принципів державного регулювання обороту віртуальних активів.

У статті проаналізовано поняття «типологізації» та виокремлено її ознаки. Розглянуто підходи до розуміння даного терміну окремими науковцями.

Визначено, що виділення системи принципів обороту віртуальних активів пов’язано зі специфікою правової природи віртуальних активів та вимог до функціонування суб’єктів, що забезпечують їх обіг.

Розглянуто підхід за якого система принципів забезпечення обігу віртуальних активів складається із: 1) загальних принципів функціонування суб’єктів владних повноважень; 2) спеціальних принципів використання віртуальних активів в публічному секторі; 3) принципів обігу віртуальних активів.

Виокремлено групу принципів, що закріплені у статті 14 Закону України «Про віртуальні активи», зокрема: доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки.

Визначено принципи, які спрямовані на забезпечення державного регулювання сегменту оподаткування операцій з віртуальними активами.

Зауважено, що позитивна результативність державного регулювання обороту віртуальних активів не можлива без належного та ефективного функціонування системи державного фінансового контролю, що можливо за умов послідовної реалізації певних принципів у діяльності контролюючих органів.

Сформульовано висновок, що аналіз типологізації та формування системи принципів обороту віртуальних активів як сукупності відправних начал та основоположних засад є надзвичайно важливим для подальшого нормативно-правового та державного регулювання зазначеної сфери.

Суб’єкти персональних даних громадян та їхня класифікація в сучасній доктрині адміністративного права

А. В. Цьоменко — 2025-03-23

У вітчизняній юридичній науці триває розробка моделі адміністративно-правового забезпечення захисту персональних даних суб’єктами публічної адміністрації, яка відповідала б міжнародно-правовим стандартам та забезпечувала б ефективний захист прав і свобод особи в умовах швидкого розвитку цифровізації у важливих для суспільства сферах. Зазначене, у свою чергу, потребує інтеграції в національну правову систему та гармонізації з європейським правовим простором.

У статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти класифікації суб’єктів персональних даних громадян в рамках сучасної доктрини адміністративного права. Здійснено аналіз різних підходів до визначення категорії «суб’єкт персональних даних» та пропонується класифікація суб’єктів на основі рівня законодавчого регулювання, сфери суспільних відносин та правового статусу особи. Особлива увага приділяється аналізу правового статусу фізичних осіб як суб’єктів персональних даних, зокрема, визначенню ролі громадян та осіб, які не є громадянами України, в контексті захисту їхніх персональних даних.

Здійснено детальний аналіз взаємозв’язку загального законодавства про захист персональних даних та спеціальних законів, що регулюють обробку персональних даних у конкретних сферах, таких як медицина, освіта, фінанси, надання публічних послуг тощо. Також вивчається роль інформаційних технологій, зокрема швидкий розвиток штучного інтелекту та його вплив у формуванні нових підходів до класифікації суб’єктів персональних даних.

Визначено, що підгрупи суб’єктів персональних даних залежать від характеру зібраної інформації та її застосування в різних сферах суспільних відносин. Крім того, з’ясовано, що захист персональних даних кожної категорії осіб потребує відповідного законодавчого забезпечення, яке гарантує права суб’єктів персональних даних на всіх етапах їх обробки, зберігання та використання. Стаття має на меті вдосконалення теоретичних підходів до класифікації суб’єктів персональних даних і їхнього правового регулювання в контексті адміністративного права України, а також пропонуються рекомендації щодо можливих напрямів розвитку національної законодавчої бази у досліджуваній сфері.

Правове регулювання перевірки на доброчесність та моніторингу способу життя посадових осіб митних органів України

О. В. Черкунов — 2025-03-23

У статті досліджено правове регулювання перевірки на доброчесність та моніторингу способу життя посадових осіб митних органів України. Автор акцентує увагу на нормативних прогалинах у цій сфері, що може призвести до правової невизначеності та зниження ефективності антикорупційних заходів. Проаналізовано питання відповідності рівня життя посадовців задекларованим доходам, наявності конфлікту інтересів, незаконного збагачення та необґрунтованих активів. Виявлено проблеми узгодженості процедур взаємодії між митними та антикорупційними органами. Окрему увагу приділено дискусійним питанням визначення критеріїв доброчесності, а також їхнього вимірювання. Встановлено, що традиційні кількісні показники (обсяг майна, рівень фінансових активів) не можуть бути достатніми для оцінки доброчесності, оскільки остання є абсолютною характеристикою поведінки посадової особи. Досліджено проблему конфіденційності матеріалів перевірки та ризики зловживань під час її проведення, зокрема використання механізмів моніторингу для дискредитації доброчесних посадовців.

На основі аналізу міжнародного досвіду (зокрема, практик Північної Македонії та ЄС) запропоновано низку рекомендацій для вдосконалення національного законодавства. До основних пропозицій належать: 1) розробка єдиних критеріїв та методології оцінки доброчесності; 2) удосконалення процедур перевірки та моніторингу; 3) забезпечення ефективних механізмів реагування на виявлені порушення; 4) узгодження національних норм із міжнародними стандартами.

Запропоновано впровадження декларації доброчесності для посадових осіб митних органів, яка подаватиметься щорічно та зберігатиметься у єдиному електронному реєстрі. Визначено механізми моніторингу способу життя, які включають аналіз декларацій, автоматизовану перевірку фінансових операцій, моніторинг відкритих даних та залучення громадського контролю.

З метою запобігання зловживанням у ході моніторингу запропоновано механізми незалежного контролю, відповідальність за ініціювання перевірок із метою політичного чи адміністративного тиску, а також заходи для протидії інформаційним кампаніям, спрямованим на дискредитацію посадових осіб. Запровадження чітких процедур та запобіжників сприятиме збереженню доброчесного кадрового потенціалу митних органів та підвищенню рівня довіри до антикорупційних заходів у митних органах.

Концептуальні засади кадрового забезпечення державної служби

І. С. Чудновець — 2025-03-23

У статті здійснено аналіз організаційно-правових засад кадрового забезпечення державної служби. Встановлено, що державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Наголошено, що в Україні державна служба стала основоположним елементом функціонування та існування держави. Професійна та відповідальна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах, установах і організаціях, має надзвичайно велике значення. Зміни, що відбуваються в країні, а також зовнішньо-політична та економічна ситуація, вимагають реформування та модернізації органів державної влади та управління, а також підвищення вимог до управлінських кадрів.

Формування висококваліфікованого корпусу професіоналів у державних органах є одним із пріоритетних напрямків сучасної кадрової політики. З’ясовано, що кадрова політика це загальний напрямок кадрової діяльності, що включає систему принципів, методів, форм та організаційних механізмів, спрямованих на досягнення цілей і завдань, пов’язаних зі створенням, збереженням і розвитком держави. Такий напрямок носить стратегічне значення для країни, оскільки сприяє створенню професійного кадрового складу, здатного ефективно діяти в умовах економічної, правової та політичної нестабільності. Питання професіоналізму та компетентності державних службовців є критично важливими для забезпечення ефективності державної політики. Одним із основних завдань органів влади є підготовка висококваліфікованих кадрів, діяльність яких має бути спрямована на подальший розвиток України. Кадрова політика є потужним інструментом для реформування державного та місцевого самоврядування, а також державного управління в цілому. У свою чергу, кадрове забезпечення становить основу ефективної роботи органів публічної влади. Воно є ключовим елементом соціально-економічного розвитку країни, оскільки активізація та професіоналізм управлінських кадрів у системі державної влади, а також ефективне використання кадрового потенціалу, позитивно впливають на розвиток соціальної та економічної сфер.

Адміністративно-правовий статус судового виконавця доби Литовсько-Руської держави

С. М. Шандрук — 2025-03-23

Стаття присвячена проблематиці адміністративно-правового статусу судових виконавців (діцьких, вижів та возних) Великого князівства Литовського, до складу якого в той час входила більшість українських земель.

Встановлено, що у Литовсько-Руській державі рішення та розпорядження судів виконували слуги місцевих урядників – діцькі та вижі, які одночасно виступали й у ролі офіційних свідків публічно-правових процедур. Зазвичай, діцькі здійснювали такі судові процедури як вручення позовів, примусову доставку відповідача до суду, виконання рішень суду, а вижі – ототожнювались з досудовими діями (огляд місця правопорушення, огляд потерпілого, розгляд та підтвердження обґрунтованості скарг, опис завданих збитків, опис майна боржника). Виж – це особа, що мала права офіційного свідка, тобто він засвідчував своєю присутністю законність правової процедури. Але в повсякденному житті чіткого розмежування повноважень діцьких та вижів не було, вони, як правило, об’єднувались та перетинались.

Можна констатувати, що основоположним чинником вижівства виступає службова належність до певного пана: великого князя, його намісників (воєвод і старост) та привілейованих землевласників (князів, панів, бояр, шляхти). Судовий імунітет, виражений у доменіальній юрисдикції, як недоторканність права на владу, ймовірно і став підґрунтям формування вижівства. На відміну від вижа як стороннього свідка, діцький визнається як судовий виконавець встановленої процедури. Виконавчі функції діцького ототожнюються з судовими процедурами, що базуються на рішеннях суду і мають примусовий характер (виконання судового вироку, стягнення штрафу, ув‘язання в маєток, доставлення правопорушника до суду, розшук особи тощо).

Після проведення судової реформи 1564–1566 рр. вижів та діцьких поступово замінили возні, котрих призначав староста або воєвода. Основними повноваженнями возного були вручення позовів; оголошення терміну судового засідання при врученні позову; приведення свідків до присяги; освідчення правопорушень; ув’язання у власність за вироком суду; оглядання наслідків правопорушень та ін. Возний за своїм статусом був найнижчою посадовою особою суду.

Встановлено, що діяльність вижів та діцьких була одноразовим дорученням, вони діяли від імені уряду, але при цьому належали до слуг місцевих панів. Возні, на відміну від них, були постійно діючими посадовими особами пореформених судів.

Використання зарубіжного досвіду як умова вдосконалення адміністративно-правового забезпечення публічного контролю за додержанням законодавства на транспорті

В. П. Шатохін — 2025-03-23

Наукова стаття присвячена визначенню напрямків використання зарубіжного досвіду для вдосконалення адміністративно-правового забезпечення публічного контролю за додержанням законодавства на транспорті в Україні. В роботі проаналізовано зарубіжний досвід застосування заходів публічного контролю за додержанням законодавства на транспорті, таких як США, Німеччина, Швеція та Японія, а також визначені можливі напрями його використання в Україні.

З’ясовано, що США має одну з найрозвиненіших систем контролю за безпекою на транспорті, що включає в себе різноманітні федеральні та штатні агентства. Наголошено на заходах контролю за додержанням законодавства на транспортів США. Визначені принципи систем публічного контролю за додержанням законодавства на транспорті в ЄС: єдиний транспортний простір, принцип взаємного визнання, співпраця національних органів; важлива роль громадськості. Зроблено висновок, що системи публічного контролю за додержанням законодавства на транспорті в різних державах ЄС можуть мати свої особливості, пов’язані з національним законодавством та традиціями. Однак, всі вони базуються на єдиних європейських принципах і спрямовані на забезпечення високого рівня безпеки та якості транспортних послуг. Відзначено, що Німеччина відрізняється високим рівнем організації транспортної системи та суворим дотриманням правил руху на транспорті, а Швеція застосовує інноваційні підходи до управління рухом транспорту та безпекою, такі як системи інтелектуальних транспортних систем. Акцентована увага на тому, що Японія встановлює орієнтири для глобальних транспортних стратегій, зокрема запровадження концепції мультимедійного транспорту. Зроблений висновок, що ефективний публічний контроль за додержанням законодавства на транспорті є складним процесом, який вимагає комплексного підходу.

Проаналізовано зміст Національної транспортної Стратегії України. Запропоновано спрощення та уніфікація нормативно-правової бази України в сфері транспорту, наближення його до параметрів Європейського Союзу. Акцентовано на необхідності збільшення розміру санкцій за порушення законодавства на транспорті та посилення відповідальності перевізників, що є одним із інструментів ефективного контролю на транспорті. Звернута увага, що в Україні потребує належного розвитку громадський контроль на транспорті, а також впровадження сучасних новітніх технологій під час контролю за додержанням законодавства на транспорті в Україні.

Договір банківського вкладу: права вкладників та обов’язки банків

Д. С. Шемет — 2025-03-23

Стаття присвячена ґрунтовному аналізу правової природи договору банківського вкладу, його значенню у правовому регулюванні взаємовідносин між вкладниками та банками, а також практичним аспектам реалізації сторонами своїх прав і обов’язків. Особлива увага приділена правам вкладників, включно з правом на повернення вкладу, отримання нарахованих відсотків, належного захисту в разі порушення банком умов договору чи законодавства. Розглянуто механізми гарантування вкладів фізичних осіб, роль державних інститутів у їх забезпеченні, а також вплив фінансового моніторингу на дотримання прав вкладників.

Окрему увагу зосереджено на обов’язках банків, серед яких своєчасне виконання договірних зобов’язань, правильне нарахування відсотків за погодженими умовами, забезпечення клієнтів повною та прозорою інформацією про умови договору, дотримання стандартів фінансової безпеки, а також вимог чинного законодавства. Стаття включає розгорнутий аналіз нормативно-правового регулювання банківських вкладів в Україні, підкреслюючи важливу роль Національного банку України у встановленні відповідних стандартів та правил для банківських установ.

Додатково розглянуто ключові аспекти судової практики, що висвітлюють найбільш поширені конфлікти між банками та вкладниками, зокрема щодо дострокового повернення коштів, змін умов договору в односторонньому порядку, неналежного інформування клієнтів про ризики, а також невиконання банками своїх зобов’язань. Особливу увагу приділено питанням юридичних інструментів, спрямованих на захист прав вкладників у випадках банкрутства банківських установ, та аналізу ефективності системи гарантування вкладів фізичних осіб у контексті сучасних викликів.

Стаття також містить рекомендації для вкладників щодо мінімізації ризиків, пов’язаних із укладенням договорів банківського вкладу, та практичні поради щодо дій у разі виникнення спорів із банками. Крім того, матеріал буде корисним для юристів, які спеціалізуються на банківському праві, а також для працівників фінансового сектору, що прагнуть удосконалити свою діяльність. Ця стаття допоможе поглибити розуміння правової природи банківських вкладів, оцінити можливі ризики, пов’язані з їх укладенням, та знайти шляхи вирішення правових проблем, що виникають у сфері банківської діяльності.

Правове регулювання віртуальних активів: виклики легалізації та інституційного впровадження в Україні

Д. С. Шемет — 2025-03-23

Стаття присвячена детальному аналізу правових аспектів регулювання віртуальних активів в Україні, зокрема їхнього правового статусу, інтеграції у фінансову систему та впливу на економічну стабільність. У центрі уваги – правові аспекти регулювання цифрових активів, такі як їх моніторинг, оподаткування, а також забезпечення відповідності міжнародним стандартам регулювання. Особливу увагу приділено досвіду провідних країн світу та можливостям адаптації найкращих практик до українського законодавства. У статті розглянуто ключові ризики, пов’язані із використанням віртуальних активів, зокрема ухилення від оподаткування, відмивання коштів та фінансування незаконної діяльності. Значна увага приділена ролі державних органів у забезпеченні прозорості операцій із цифровими активами та необхідності вдосконалення нормативно-правової бази для зменшення потенційних загроз. Запропоновано заходи для захисту прав інвесторів, які стикаються з правовою невизначеністю у сфері цифрових активів.

Окремий розділ статті присвячено аналізу основних проблем регулювання криптовалют в Україні. Зокрема, це недосконалість механізмів оподаткування, неоднозначність застосування норм чинного законодавства та низький рівень фінансової грамотності серед громадян. Розглянуто практичний потенціал Закону України «Про віртуальні активи», який відкриває можливості для формування прозорого ринку криптовалют і стимулювання розвитку цифрової економіки. Матеріал містить порівняльний аналіз регулювання цифрових активів у країнах із розвиненою правовою системою, зокрема в ЄС та США. Описано перспективи впровадження новітніх технологій у фінансові відносини, що сприятимуть економічному зростанню. Також обговорено механізми міжнародної співпраці в галузі моніторингу віртуальних активів і шляхи інтеграції України до глобального фінансового простору. Стаття буде корисною для законодавців, державних органів, юристів, які спеціалізуються на фінансовому праві, підприємців, зацікавлених у використанні віртуальних активів, а також для науковців, які досліджують питання цифровізації фінансових відносин.

Збройна агресія російської федерації та/або воєнний стан в Україні як небезпека, яка загрожує, у складі крайньої необхідності

Г. М. Андрусяк — 2025-03-23

У статті висвітлюється проблема розуміння небезпеки, яка загрожує, під час дії воєнного стану та збройної агресії російської федерації в Україні. Встановлено, що сама по собі збройна агресія російської федерації та введення в Україні режиму воєнного стану не дають підстав визнавати їх небезпекою, яка загрожувала, як первісного юридичного факту у складі крайньої необхідності. Констатовано, що небезпека, яка загрожує, повинна характеризуватися такою темпоральною властивістю, як її виникнення перед вчиненням вимушених дій особою, пов’язаних із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. У тому разі, коли порушується питання про наявність крайньої необхідності в діях особи, однак буде встановлено, що протиправні дії вчинені були ще задовго до виникнення небезпеки, яка загрожувала, слід констатувати, що стану крайньої необхідності на момент вчинення протиправних дій не було, а тому ст. 39 Кримінального кодексу України застосовуватися до цієї ситуації не може. Визначено, що сама по собі тимчасова окупація населеного пункту ще не свідчать про те, що існує небезпека заподіяння шкоди відповідним правоохоронюваним інтересам. Вказана обставина повинна отримати детальне пояснення в апеляційній / касаційній скаргах та досліджена в суді першої інстанції з урахуванням наявних у справі доказів. У разі, якщо під час наявності небезпеки, яка загрожувала, була вчинена певна дія, яка формально містить ознаки складу триваючого кримінального правопорушення (наприклад, зберігання вогнепальної зброї), однак на момент припинення злочинного стану особи така небезпека вже відпала, то слід констатувати, що небезпека перестала бути безпосередньою. Окрім того, для встановлення наявності небезпеки потрібно брати до уваги характер самої небезпеки. Якщо він суттєво змінився на момент припинення злочинного стану порівняно з вчиненням дій у стані крайньої необхідності, у результаті чого відпала необхідність у використанні, наприклад певних предметів, то слід констатувати відсутність стану крайньої необхідності. Розглядаючи питання про наявність в діях особи стану крайньої необхідності, слід визначати, чи не вчинені дії особи за наявності інших обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння. Йдеться, зокрема, про виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Проблеми та перспективи правового регулювання праці засуджених

Н. І. Бурятинська — 2025-03-23

У статті проаналізовано сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку трудових прав засуджених. Зазначено, що в українському законодавстві праця засуджених визначається як «право на участь у трудовій діяльності». У пенітенціарній теорії праця засуджених розглядається як ефективний інструмент виправлення, засіб розвитку особистості, сприяння ресоціалізації та управління поведінкою осіб, які відбувають покарання.

Наводиться перелік міжнародних і національних нормативно-правових актів, які регулюють трудові права засуджених, у тому числі відомчі документи. Основними принципами організації праці засуджених визначено добровільність, справедливу оплату, соціальний захист, реабілітаційну спрямованість і професійне навчання.

Зазначається, що праця засуджених суттєво відрізняється від трудової діяльності звичайних громадян через регламентовані обмеження, проте вона залишається важливим компонентом системи ресоціалізації. Належна організація трудової діяльності сприяє формуванню у засуджених позитивних змін, необхідних для повернення до суспільства.

Праця розглядається як спосіб формування корисних трудових навичок для успішної адаптації після звільнення. Вона сприяє ресоціалізації, підтримує фізичний і психологічний стан засуджених, запобігаючи негативним наслідкам позбавлення волі.

Стаття підкреслює, що належна організація праці в УВП може суттєво вплинути на життя засуджених, сприяючи їх соціальній реінтеграції та зменшенню рецидивів.

Водночас висвітлюються ключові проблеми у сфері реалізації трудових прав засуджених: низький рівень оплати праці, обмежені можливості для працевлаштування, недосконалі механізми соціального страхування, відсутність системного підходу до професійної освіти. Також відзначається недостатня активність неурядових організацій у питаннях моніторингу умов праці та захисту прав засуджених. Ці фактори значно ускладнюють реалізацію трудових прав, порушують стандарти безпеки праці та перешкоджають забезпеченню рівного доступу засуджених до трудової діяльності.

Втрата та зіпсування майна як ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 413 Кримінального кодексу України

А. А. Войцещук — 2025-03-23

Стаття присвячена дослідженню понять втрати та зіпсування майна як обов’язкових ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 413 КК України.

Встановлено, що втратою майна є вихід майна із володіння особи, про що свідчить те, що особа не може вчиняти щодо майна будь-яких дій, використовувати його на власний розсуд. Обґрунтовано, що втратою слід вважати і ті випадки, коли майно вибуває із володіння військовослужбовця назавжди, і ті, коли майно виходить з його володіння на деякий час, а далі повертається законному володільцю. Доведено, що втрата майна у розумінні ст. 413 КК України має місце як тоді коли з моменту виходу із володіння військовослужбовця воно перестало існувати як таке, так і в разі переходу майна у володіння сторонньої особи, або ж відсутності інформації про його місцеперебування. Встановлено, що зіпсування майна у ст. 413 КК України полягає у приведенні його до стану, який унеможливлює, або ж обмежує можливість використання за призначенням.

Обґрунтовано, що при розмежуванні втрати майна і його зіпсування слід виходити з того, що, чи мав місце вихід майна із володіння військовослужбовця; якщо предмет майна був доведений до стану повної непридатності для використання за призначенням та не може бути відновлений, однак залишився у володінні особи, має місце не втрата, а зіпсування майна.

Аргументовано, що поняття зіпсування майна не тотожне ні поняттю знищення майна, ні поняттю пошкодження майна, ні їхній сукупності. Ним охоплюється усі випадки пошкодження майна, а також ті випадки знищення майна, в яких предмет майна продовжує існувати, не може бути відновлений, і в такому стані продовжує перебувати у володінні особи. Втрата майна охоплює лише ті випадки знищення майна, коли майно перестає існувати як таке. Встановлено, що обсягом поняття втрати майна також охоплюються випадки загублення майна та заволодіння цим майном сторонніми особами.

Доведено, що при внесенні змін до ст. 413 КК України, а також при конструюванні аналогічних положень в межах нової кодифікації кримінального законодавства можливе використання формулювання «втрата, знищення або пошкодження», однак у контексті чинного КК України таке рішення вимагає відмови від вказівки на обов’язкове діяння – порушення правил зберігання майна.

Моделювання готовності суспільства сприймати засуджених на засадах гуманності: методологічний аспект

В. В. Ворожбіт-Горбатюк — 2025-03-23

У статті зазначено про те, що соцієнтальність визначає методологічні базиси, впливає на конкретику термінологічного поля, вибір методів, засобів і способів проведення дослідження, інструментів опису перебігу і узагальнення отриманих результатів, обґрунтування умов забезпечення якості та вибір шляхів моніторингу наслідків правового дослідження. Для досліджень у сфері гуманітарних наук пріоритетним є приписи людяності, дотримання основоположних прав людини. Цим визначається доцільність розроблення методології створення і реалізації моделі готовності суспільства сприймати засуджених на засадах гуманності в Україні в умовах воєнного стану і у повоєнний період. Автором виділено три етапи: перший етап передбачає міждисциплінарне вивчення економічних, соціокультурних, політичних, ідеологічних, освітніх, психологічних, інших складників, які визначають функції соціально-виховної роботи і програм ресоціалізації в установах виконання покарань і пробації. На другому етапі передбачено вивчення і аналіз емпіричних даних щодо однозначності розуміння цілей, засобів і заходів ресоціалізації і габілітації засуджених, які готуються до звільнення чи відбувають покарання, не пов’язане із позбавленням волі, у співпраці чи єдності заходів громади, закладів освіти, соціальних служб, пробації і структур пенітенціарної системи. Третій етап – моделювання готовності гуманістичного сприйняття у найближчому оточенні особи, яка проходить ресоціалізацію чи перебуває в реінтеграційних процесах після звільнення з установи виконання покарання. Надано стислу характеристику моделі соціальних уявлень, соціальної ідентичності, соціогуманітарного навчання. На основі виділених системного, комплементарного, компетентнісного, ортобіотичного і катамнестичного підходів визначено рушійні чинники, які впливають на готовність суспільства сприймати засуджених на засадах гуманності: державна кримінально-виконавча, соціальна і освітня політики, інформування і системи комунікації, масова культура, духовно-моральні імперативи, ортобіотична якість життя людини, релігійні постулати, історичні екскурси і життєписи потенційних менторів.

До питання правової категорії «культурні цінності» в контексті кримінальної відповідальності за посягання на них в умовах збройного конфлікту

А. Є. Голуб — 2025-03-23

Автор у своїй роботі досліджує проблематику правового забезпечення охорони культурних цінностей, наголошуючи на необхідності комплексного підходу до їхнього захисту. Особлива увага приділяється не лише кримінально-правовим механізмам, але й важливості чіткого визначення поняття «культурні цінності», формування єдиного переліку таких об’єктів та їх належного обліку. Автор зазначає, що відсутність уніфікованого визначення в законодавстві ускладнює їхній правовий захист, створює прогалини у правозастосуванні, сприяє зловживанням та може мати негативні наслідки для збереження культурної спадщини, особливо у періоди кризових явищ або збройних конфліктів.

Робота аналізує різні визначення культурних цінностей, зокрема такі поняття, як «культурна спадщина», «культурне надбання», «культурний об’єкт», «пам’ятка культури», що використовуються в нормативних актах. Досліджуються складові поняття «культурні цінності» та їхня правова природа, зокрема їхній статус як об’єктів кримінально-правового захисту. Окремо розглядається порядок ведення обліку таких об’єктів, нормативні вимоги та реальна практика їхнього виконання як у довоєнний період, так і в умовах війни. Визначаються проблеми правового регулювання та наголошується на тому, що підходи в нормативних актах залишаються неуніфікованими.

Окрему увагу приділено питанню посилення кримінальної відповідальності за посягання на культурні цінності. Розглядається можливість виділення відповідних злочинів в окремий розділ Кримінального кодексу України. Пропонується додаткова криміналізація діянь, спрямованих проти культурної спадщини, особливо в умовах збройного конфлікту, зважаючи на системні руйнування об’єктів культури під час війни.

Робота підкреслює, що без належної організації обліку, охорони та контролю за культурними об’єктами криміналізація таких злочинів може залишитися декларативною та не забезпечити реального й ефективного захисту культурної спадщини як важливого елемента національної ідентичності та історичної пам’яті. Таким чином, робота спрямована на вироблення комплексного підходу до охорони культурних цінностей, що включає вдосконалення законодавчої бази, створення ефективних механізмів обліку та контролю, а також запровадження дієвих санкцій за незаконні дії щодо культурної спадщини.

Профілактика кіберзлочинів в умовах цифровізації державного управління та бізнесу

С. О. Дмитрів — 2025-03-23

Стаття присвячена аналізу кіберзлочинності, що виникає в умовах цифровізації державного управління та бізнесу. У роботі розглядаються основні типи кіберзлочинів, що становлять найбільшу загрозу для державних структур і бізнесу, а також заходи, які можуть бути застосовані для їх профілактики. Особлива увага приділяється розвитку цифрових технологій в Україні та впливу цього процесу на зростання кіберзагроз. Цифровізація надає численні переваги для ефективності управлінських процесів і розвитку бізнесу, однак разом із цими можливостями з’являються й нові ризики, зокрема у вигляді кіберзлочинності. Відзначається, що кіберзлочини стають дедалі складнішими, охоплюючи порушення роботи інформаційних систем, викрадення даних, фінансові махінації, фішинг, а також криптовалютні шахрайства. Це зумовлює потребу у вдосконаленні механізмів кіберзахисту на рівні державних органів та бізнес-структур. Значну роль у зростанні кіберзлочинності відіграє поширення складних методів атак, що використовують штучний інтелект, соціальну інженерію та автоматизовані алгоритми для злому інформаційних систем. Злочинці дедалі частіше орієнтуються не лише на великі корпорації та урядові установи, а й на малий та середній бізнес, що часто має обмежені можливості для ефективного захисту. Крім того, цифрові загрози не обмежуються лише економічними втратами – вони можуть мати суттєві наслідки для національної безпеки, соціальної стабільності та довіри громадян до цифрових сервісів. Саме тому нагальною є необхідність впровадження комплексних механізмів кібербезпеки, що включають не лише технічні засоби захисту, а й підвищення обізнаності користувачів про можливі ризики та методи їх уникнення. Стаття також акцентує увагу на необхідності розробки системи превентивних заходів для протидії кіберзлочинності, яка включає як технічні, так і організаційні та правові аспекти. Зокрема, пропонуються практичні рекомендації щодо підвищення стійкості інфраструктури державного управління та бізнесу до кіберзагроз, а також визначаються основні напрямки для покращення правового регулювання в сфері кібербезпеки. В умовах цифрової трансформації для України особливо важливою є інтеграція в міжнародні ініціативи, спрямовані на боротьбу з кіберзлочинністю, зокрема через співпрацю з ЄС, НАТО та INTERPOL. Це дозволяє отримати доступ до передових практик і технологій, що допомагають забезпечити кібербезпеку на всіх рівнях суспільства. Таким чином, ефективна профілактика кіберзлочинності в умовах цифровізації потребує комплексного підходу, включаючи розвиток національних механізмів захисту інформації, підвищення цифрової грамотності та активну співпрацю з міжнародними партнерами для створення безпечного цифрового середовища.

Караність учасників організованих злочинних об’єднань, що вчиняють злочини у сфері сурогатного материнства

О. П. Єрменчук — 2025-03-23

Стаття присвячена аналізу питань караності учасників організованих злочинних об’єднань, що вчиняють злочини у сфері сурогатного материнства. Досліджено особливості правозастосування у кримінальних провадженнях щодо таких організованих груп та злочинних організацій. Увага приділена механізмам призначення покарання, можливості його пом’якшення, звільнення від відбування покарання з випробуванням або звільнення від кримінальної відповідальності для рядових учасників організованих злочинних об’єднань. Аналізується практика укладання угод про визнання винуватості, що дозволяє обвинуваченим співпрацювати з органами досудового розслідування, надавати викривальні покази на організаторів та інших учасників організованої злочинної діяльності.

Висвітлено законодавчі положення щодо можливостей звільнення від відповідальності згідно з ч. 6 ст. 255 Кримінального кодексу України осіб, які не були організаторами або керівниками злочинної організації, але сприяли її розкриттю. Наведено аналіз судової практики, що підтверджує застосування таких положень у реальних справах.

На основі отриманих висновків стаття пропонує вдосконалення механізму кримінально-правової боротьби із злочинами у сфері сурогатного материнства, зокрема шляхом диференційованого застосування заохочувальних кримінально-правових норм до організаторів та рядових учасників організованих злочинних об’єднань.

Дослідження проблеми караності учасників злочинних об’єднань у сфері сурогатного материнства підтверджує необхідність комплексного підходу до вдосконалення правового регулювання. Це дозволить забезпечити верховенство права, захистити права потерпілих та мінімізувати ризики подальшого розвитку незаконних схем у цій сфері.

Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення правозастосовної практики, розробки законодавчих ініціатив та підвищення рівня боротьби з незаконною діяльністю у сфері репродуктивних технологій.

Тлумачення поняття «публічний порядок України» крізь призму кримінально-правових норм

З. А. Загиней-Заболотенко — 2025-03-23

У статті висвітлюється проблема розуміння поняття «публічний порядок України» у міжнародному приватному праві крізь призму кримінально-правового забезпечення охорони національних інтересів нормами Кримінального кодексу України. Проаналізовано національне законодавство України, міжнародні конвенції, окремі акти права Європейського Союзу, якими регулюються основні засади визначення поняття публічного порядку на національному рівні, а також правові позиції Верховного суду, в яких містяться стандарти правозастосовного тлумачення відповідного оцінного поняття. Констатовано, що поняття «публічний порядок» належить до оцінних. Зроблено висновок, що в умовах багаторічної війни росії проти України доцільно змінити судову практику, яка склалася до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, відповідно до якої не визнається правова ситуація і зобов’язання українських компаній виплатити заборгованості російським контрагентам як таких, що призведуть до несумісних із українським публічним порядком результатів. На підставі аналізу кримінального законодавства України, зокрема призначення норми про пособництво державі-агресору (стаття 111-2 Кримінального кодексу України), зроблено висновок, що вирішення приватно-правових спорів третейськими судами, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України, не може суперечити національним інтересам, а отже публічному порядку України. Таку суперечність доцільно констатувати в тому разі, коли відповідним рішенням третейського суду з міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади, ухвалено стягнути значну суму грошових коштів на користь товариства, зареєстрованого на території держави-агресора (держави-окупанта), яке продовжує здійснювати підприємницьку діяльність на території російської федерації, яка офіційно визнана такою державою-агресором (державою-окупантом). Таке розуміння публічного порядку в міжнародному приватному праві є результатом системного тлумачення відповідних норм та кримінально-правових норм, а також судової практики у сфері застосування кримінального законодавства України.

Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків: законодавство та міжнародний досвід

Є. П. Карабан — 2025-03-23

Наповнення Державного бюджету України є надзвичайно важливою умовою функціонування економіки держави в умовах воєнного стану. Разом з тим, далеко не всі громадяни виконують встановлений статтею 67 Конституції України обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Конституційний обов’язок кожного сплачувати податки і збори забезпечується в нашій державі, у тому числі і нормами ст. 212 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів).

Успішний досвід таких країн як США, Великобританія, Швеція та країни Європейського Союзу свідчить про необхідність постійного вдосконалення законодавства та використання сучасних засобів контролю, щоб забезпечити своєчасне виявлення та покарання за ухилення від сплати податків. Зростання міжнародної фінансової активності, використання офшорних схем та інших податкових ухилень ускладнює боротьбу з цими правопорушеннями, що робить питання удосконалення законодавства та системи контролю надзвичайно важливим.

Під час дії воєнного стану в нашій державі кримінально-правові норми в частині охорони системи оподаткування не зазнали змін. Водночас, у Податковому законодавстві України нормативно-правових змін, доповнень та нововведень упродовж останніх років було чимало. Щоразу це призводило до суттєвої зміни правового регулювання податкових відносин і, відповідно, до зміни судової практики у сфері вирішення цих спорів. Відповідно, висока динамічність податкового законодавства не дає змоги забезпечити гарантовану усталеність судової практики у сфері податкових відносин.

Враховуючи глобалізацію економіки та використання офшорних зон, для успішної боротьби з ухиленням від сплати податків необхідна більш активна співпраця з іншими країнами в обміні податковою інформацією. Впровадження стандартів, подібних до ЄС, сприяє підвищенню прозорості фінансових операцій.

Україна має інвестувати в автоматизацію податкових органів, щоб створити систему безперервного моніторингу фінансових потоків та податків. Відсутність ефективних механізмів контролю та неузгодженість законодавства з міжнародними стандартами ускладнюють боротьбу з податковими правопорушеннями.

Ознаки суб’єкта як підстава розмежування деяких злочинів проти основ національної безпеки України (за складами, передбаченими ст.ст. 111, 111-1, 111-2 КК України)

А. В. Ландіна — 2025-03-23

Особливої актуальності питання притягнення до кримінальної відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України набуло з початком збройної агресії росії проти України у 2014 році та з повномасштабним вторгненням військ держави-агресора і введенням воєнного стану. З огляду на подібність певних складів цих злочинів, виникла необхідність встановлення розмежувальних ознак, однією з яких є суб’єкт злочину як один із обов’язкових елементів складу злочину. Метою даного дослідження було визначення ознак суб’єкта для розмежування суміжних складів злочинів проти основ національної безпеки і надання пропозицій щодо їх удосконалення. Встановлення особливостей суб’єкта кожного із злочинів, передбачених ст. 111, ст. 111-1, ст. 111-2, обумовило низку важливих як для теорії кримінального права і законотворчої діяльності, так і для практики застосування норм кримінального законодавства, висновків. Суб’єкт злочинів проти основ національної безпеки, передбачених ст. 111, ст. 111-1, ст. 111-2, є спеціальним за ознакою громадянства, яка водночас є розмежувальною ознакою для правильної кваліфікації вчинених кримінально караних діянь. З метою уникнення конкуренції кримінально-правових норм під час кваліфікації діянь особи, що підпадають під ознаки складів злочинів, передбачених вказаними вище статтями, пропонуємо внести наступні зміни у такі норми: законодавчо закріпити ознаку громадянства у ч. 4 та ч. 6 ст. 111-1 КК України, вказавши, що дії, передбачені у цих нормах можуть бути вчинені лише громадянином України; виключити із диспозиції ст. 111-2 словосполучення «громадянином України», тим самим обумовивши можливість притягувати до відповідальності за цією статтею лише іноземців та осіб без громадянства. Це підвищить ефективність притягнення до відповідальності осіб за вчинення злочинів проти основ національної безпеки і забезпечить призначення справедливого і достатнього виду та розміру покарання. Дане дослідження не вирішує усіх питань розмежування складів злочинів проти основ національної безпеки і є перспективним для подальшого удосконалення відповідних норм КК України.

Кримінально-правова характеристика службового підроблення: генезис та сучасність

О. О. Мельник — 2025-03-23

Стаття присвячена аналізу становлення у минулому, розвитку на сучасному етапі та в подальшому положень нормативно-правових актів, якими встановлювалась відповідальність за службове підроблення. Актуальність дослідження обраної проблематики обґрунтовується автором необхідністю внесення до закону про кримінальну відповідальність, зокрема, в частині норми про службове підроблення якісних змін, на противагу тим, які вносились останні десятиріччя. У контексті з’ясування нормативного змісту елементів складу службового підроблення у різні історичні періоди розвитку вітчизняного законодавства, аналізуються відповідні норми кримінального права, що містились у Судебнику 1550 р., Соборному уложенні 1649 р., Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р., КК 1922 р., КК 1960 р. та інших історичних правових пам’ятках. Звертається увага на особливості окремих елементів складу службового підроблення, їх трансформацію у історичній парадигмі, зокрема, що стосується предмета (від грамот, указів тощо, до – офіційних документів), об’єктивної сторони (від переклеювання печатки, засвідчення копії неіснуючого документа тощо, до – підроблення інших шляхом (способом)), суб’єкта (від дяка, піддиякона тощо, до – службової особи) та суб’єктивної сторони (мотив і мета змінювали іноді виступали обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони службового підроблення, а іноді – факультативними). Приділяється увага змісту усіх п’яти законів, якими вносились зміни до ст. 366 КК, у першу чергу з точки зору дійсних причин та обставин їх прийняття, вплив таких змін на елементи складу службового підроблення. Аналізуються доктринальні підходи до бачення кримінальної відповідальності за службове підроблення у майбутньому, у тому числі і в проєкті нового кримінального закону України. Зроблено висновки, зокрема, про період формування найбільш наближеного до сучасного складу службового підроблення, казуїстичність, недосконалу законодавчу техніку, що притаманні історичним правовим пам’яткам і подекуди знайшли своє продовження і в сучасному кримінальному праві, безсистемність змін до норми, яка встановлює кримінальну відповідальність за службове підроблення, а також пропонуються зміни до кримінальної відповідальності за службове підроблення.

Система кримінальних правопорушень, вчинених комбатантами

А. І. Мельничук — 2025-03-23

Стаття присвячена питанням, що стосуються формування системи кримінальних правопорушень, вчинених комбатантами, з огляду на те, що останні асоціюються з значним обсягом суспільно небезпечних діянь – злочинів, які виступають матеріальною підставою кримінальної відповідальності комбатантів.

З метою одержання обґрунтованих висновків, у роботі використано філософські, загальнонаукові концептуальні підходи, а також характерні для сучасної юридичної науки, зокрема й науки кримінального права, підходи і методи, відповідно до окресленої проблеми. Аналіз джерел нормативного та наукового характеру дав змогу з’ясувати відсутність легалізованого поняття системи кримінальних правопорушень, вчинених комбатантами, її не сформованість як у вітчизняному законодавстві так і в міжнародному гуманітарному праві.

В роботі звертається увага на те, що побудувати систему кримінальних правопорушень, вчинених комбатантами, потенційно можна на основі класифікації, яка виступає в ролі інструмента. В ході дослідження встановлено, що законодавець безпосередньо використовує загальний для всіх кримінальних правопорушень критерій «вид і міра покарання» та опосередковано «за об’єктом кримінального правопорушення», «за способом здійснення кримінального правопорушення», «за нормативною регламентацією кримінальних правопорушень», «за суб’єктивною стороною кримінального правопорушення» Ці критерії опосередковують конструктивну множину діянь, які кваліфікуються в тому числі й як воєнні злочини але практично відображають теоретичну конструкцію системи, в якій система кримінальних правопорушень комбатантів виступає підсистемою.

Наголошується на тому, що структура воєнних злочинів, як їх розуміє Міжнародний Кримінальний Суд, відрізняється від аналогічної структури з точки зору українського законодавства. Ним використовується структура, що включає: матеріальний елемент, ментальний елемент та контекстуальний елемент.

Встановлено, що системоутворюючим елементом у побудові системи кримінальних правопорушень, вчинених комбатантами, виступає контекстуальний елемент, оскільки він зумовлює специфіку складу злочину. Виокремлено основні ознаки системи кримінальних правопорушень, вчинених комбатантами, сформульовано поняття.

Міжнародний досвід боротьби з домашнім насильством

Т. П. Панталієнко — 2025-03-23

Проблема домашнього насильства є глобальним соціальним явищем, яке вимагає комплексного підходу для подолання. В Україні в останні роки активно вдосконалюється законодавство та механізми підтримки жертв насильства, однак проблема залишається актуальною, і країна продовжує шукати ефективні шляхи боротьби з цим явищем. У статті розглядаються міжнародні практики протидії домашньому насильству, зокрема в Італії, Нідерландах, Іспанії та Швеції. В Італії важливу роль відіграє широкомасштабна система кризових центрів, яка надає психологічну, юридичну та соціальну підтримку жертвам. Нідерланди застосовують інтегрований підхід до запобігання насильству, поєднуючи законодавчі ініціативи, роботу соціальних служб, правоохоронних органів і громадських організацій. Однією з важливих ініціатив є участь агресорів у спеціалізованих корекційних програмах, що допомагають змінювати їхню поведінку та забезпечують їх реінтеграцію в суспільство. Іспанія відома своєю системою спеціалізованих судів, які займаються розглядом справ про гендерне насильство, що дає змогу оперативно та професійно розглядати такі справи. Важливою особливістю є наявність мультидисциплінарних судів, у яких працюють фахівці різних сфер, що забезпечує комплексний підхід до кожної справи. Швеція, у свою чергу, вирізняється найсуворішими законами проти насильства, включаючи криміналізацію економічного насильства, а також особливою увагою до дітей, які стали свідками насильства, та надає їм психологічну підтримку. У статті пропонується адаптація цих міжнародних практик до українських реалій, зокрема через впровадження освітніх програм у школах, створення сенсорних кімнат для дітей та посилення законодавчих ініціатив для забезпечення належної підтримки жертвам. Дослідження міжнародного досвіду виявляє важливість комплексного підходу, який включає не лише законодавчі ініціативи, але й активну участь громадських організацій, освітніх закладів та соціальних служб у вирішенні цієї проблеми. Перейнявши найкращі практики, Україна може значно підвищити ефективність боротьби з домашнім насильством, забезпечуючи комплексну допомогу жертвам, працюючи з агресорами та створюючи безпечне середовище для всіх громадян.

Поняття та види потерпілої особи за кримінальним законодавством України

Н. М. Плисюк — 2025-03-23

У статті досліджуються питання стосовно поняття і видів потерпілих від кримінальних правопорушень та їх ознаки. Проблема потерпілого від кримінального правопорушення в кримінальному праві вважається малодослідженою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер. За загальним правилом, потерпілою визнається така фізична особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Поняття потерпілого від кримінального правопорушення не є законодавчо визначеним, тобто чинний КК України не закріплює визначення даного поняття, що призводить до певних труднощів на практиці, не дивлячись на те, що в багатьох нормах чинного кримінального законодавства чітко вказується той чи інший вид потерпілого від протиправного посягання. Хоча в цілому обов’язковою ознакою складу кримінального правопорушення потерпілого визнавати не можна, адже не в усіх кримінально караних діяннях є на нього вказівка. Тому потерпілий визнається факультативною ознакою складу кримінального правопорушення і такою, яка має відношення до об’єкта кримінального правопорушення.

Встановлення на теоретичному рівні поняття потерпілого в кримінальному правопорушенні здійснюється по-різному, але спільним при цьому все таки є визнання того, що потерпілим виступає суб’єкт, який перебуває у певній сфері суспільних відносин, тому ним є окрема особа, певне об’єднання людей, держава та ін. Для здійснення правильної кримінально-правової кваліфікації важливе значення має чітке встановлення ознак потерпілої особи залежно від того, ким саме є така особа – чи це є представник влади, чи неповнолітня або малолітня особа, жінка, яка перебуває у стані вагітності та ін.

До демографічних ознак потерпілого відносяться: стать, вік, стан здоров’я, сімейний стан та інші. Стать потерпілої особи має значення при кваліфікації кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти життя та здоров’я особи, проти особистих прав і свобод людини і громадянина. Вік особи використовується, як правило, для вказівки на потерпілих, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Соціальні передумови криміналізації злочину, передбаченого ст. 435-1 КК України

О. Ю. Старостіна — 2025-03-23

Статтю присвячено аналізу соціальних передумов встановлення кримінальної відповідальності за образу честі і гідності військовослужбовця, погрозу військовослужбовцю, а також вирішенню питання, чи відповідала криміналізація вказаних діянь інтересам суспільства в умовах триваючої повномасштабної збройної агресії РФ проти України. Обґрунтовуючи необхідність криміналізації образи честі і гідності військовослужбовця, погрози військовослужбовцю, фахівці, перш за все, опікувались питаннями захисту інформаційного простору в умовах активної агресивної діяльності всіх можливих сил, засобів та інформаційних ресурсів держави-агресора, метою яких було розхитування українського суспільства та його розшарування в умовах повномасштабної збройної агресії.

3 березня 2022 року Законом України № 2110-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції» Особливу частину КК України доповнено статтею 435-1 КК України, яка, як з’ясовано у ході аналізу, передбачає кримінальну відповідальність за діяння, що до впровадження вказаної норми могли бути кваліфіковані за іншими статтями. Автором досліджено соціальні та соціально-психологічні фактори, що виражають суспільну необхідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності за образу честі і гідності військовослужбовця, погрозу військовослужбовцю (ст. 435-1 КК України): суспільну небезпечність діяння, його відносну поширеність, домірність позитивних і негативних наслідків криміналізації та кримінально-політичну адекватність криміналізації.

За результатами науково аналізу обґрунтовано, що доповнення чинного КК України статтею 435-1 КК України в цілому відповідає критеріям соціальної зумовленості криміналізації та базується на врахуванні вагомих передумов соціального характеру. Діяння, за які встановлено кримінальну відповідальність у ст. 435-1 КК України, через суспільно небезпечний вплив на військовослужбовців, котрі здійснюють заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх близьких родичів чи членів сім’ї ставлять під загрозу охоронювані законом інтереси на рівні національної безпеки України та її складових. При цьому у комплексі з іншими засобами гібридної та збройної агресії такий вплив руйнує обороноздатність і надає ворогові переваги на різних напрямах його деструктивних прагнень.

Глобальні фактори віктимізації населення

В. І. Тимошенко — 2025-03-23

Віктимізація є складовою процесу криміналізації суспільства, за якого злочинні форми діяльності поширюються на різні суспільні сфери, що призводить до деформації встановленої структури цінностей, невиконання правових норм та порушення прав людини. Оскільки ймовірність стати жертвою залежить як від певних особистих якостей людини, її віктимно небезпечної поведінки, так і від часу, місця і ситуації, в якій вона опинилась, а також від багатьох інших умов, які мають тенденцію щодо віктимізації окремо взятої особи, групи або всього населення, є необхідність дослідження цих умов як факторів віктимізації. Це сприятиме вдосконаленню профілактичної діяльності щодо попередження злочинності. Віктимізація породжується конкретним соціальним середовищем у взаємодії з особистими якостями потенційної жерти. Розглядати віктимність як певний механізм, що породжує кримінальну поведінку, недостатньо. Необхідно розглядати також фактори, що породжують таку поведінку, а саме: зміни клімату, які населення переживає по-різному, залежно від свого соціального статусу; особливості суспільства і держави, які належно не виконують свої функції; війни та тероризм; голод; шахрайство, у тому числі в Інтернеті; кібербулінг; злочинність; корупцію; ейджизм; міграцію; торгівлю людьми та ін. В основі всіх цих факторів лежить несправедливість, яка і є основним фактором віктимізації. З точки зору справедливості або несправедливості можуть сприйматися події, ресурси, інститути суспільно-політичного та соціально-економічного життя, їх діяльність. Чимало сучасних осередків напруженості в різних регіонах світу є не просто протиріччями на економічному, етнічному, релігійному або якомусь іншому ґрунті, а являють собою спосіб реагування на несправедливість, як її розуміє населення певного регіону. Практична значимість дослідження полягає насамперед у тому, що знаючи фактори віктимізації та механізм їх дії на людину, групу осіб і суспільство загалом, можна впливати на поведінку потенційних жертв, тим самим попереджати злочинність та сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Запобігання втягненню молоді у вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів учасниками організованих злочинних об’єднань

Д. М. Тичина — 2025-03-23

Прискорений курс на європейську інтеграцію України потребує не лише модернізації методів протидії злочинності, але й імплементації міжнародних стандартів захисту прав молоді, закріплених у міжнародному та вітчизняному законодавстві. Незважаючи на зусилля правоохоронних органів, служб у справах дітей та спеціалізованих установ соціального захисту, не вдалося усунути ключові загрози національній безпеці. Це спричинило погіршення криміногенної ситуації в умовах воєнного стану, масового переміщення населення та соціально-економічної нестабільності. Молодь, через психологічну незрілість, залежність від старшого покоління, обмежений життєвий досвід та інші фактори, стала особливо вразливою до різноманітних небезпек, зокрема до проблеми наркотизму.

У статті наголошено, що однією з проблем сучасної молоді є вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Розлади психіки та поведінки, що виникають внаслідок вживання психоактивних речовин, становлять серйозні загрози для безпеки суспільства, зумовлюючи вчинення кримінальних правопорушень. Масштаби злочинності вимагають від органів кримінальної юстиції зміцнення правових та організаційних основ їхньої діяльності у боротьбі з цим явищем, що включає, у тому числі й посилення кримінологічної функції. Автором запропоновані кримінологічні заходи запобігання втягненню молоді у вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів учасниками організованих злочинних об’єднань.

Відзначено, що ефективність загальносоціальних заходів, спрямованих на запобігання залученню молоді до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, залежить від здатності держави розробляти та реалізовувати ефективні комплекси профілактичних заходів у таких сферах: правовій, економічній, соціальній. Щодо спеціальних кримінологічних заходів, які мають на меті запобігання залученню молоді до вживання наркотиків, вони включають дії, спрямовані як на припинення вже вчинених кримінальних правопорушень, так і на недопущення нових шляхом зменшення: зловживання або попиту на наркотики; незаконної пропозиції наркотичних засобів. Ці заходи тісно пов’язані з індивідуально-профілактичними ініціативами, такими як виявлення осіб, які зловживають наркотиками або вживають їх без медичних показань, контроль за їхньою поведінкою та способом життя, а також проведення з молоддю виховних, медичних і правових заходів для запобігання немедичному вживанню.

Інтерпол як інструмент протидії злочинності

М. Г. Тома — 2025-03-23

У статті розглядаються особливості роботи Інтерполу, його роль і значення у сфері міжнародного співробітництва держав для протидії та запобігання транснаціональній злочинності. У сучасному світі злочинність стала однією з найсерйозніших загроз безпеці та стабільності як на національному, так і міжнародному рівнях. У зв’язку з цим, боротьба зі злочинністю набуває вирішального значення у сучасній політиці та підтриманні правопорядку. Міжнародне співробітництво між державами стає ключовим чинником у протидії цьому негативному явищу. Координовані дії між країнами дозволяють об’єднувати ресурси та зусилля, сприяючи ефективнішій протидії загрозам і забезпеченню громадської безпеки. Злочинність набуває різноманітних форм: організована злочинність, тероризм, кіберзлочини, торгівля людьми й наркотиками, фінансові махінації тощо. Для успішної боротьби з такими викликами необхідний комплексний підхід, що враховує різноманітність методів та механізмів їхньої діяльності.

Представлено хронологію становлення Інтерполу як міжнародної правоохоронної організації, що діє у напрямку боротьби зі злочинами, які виходять за межі однієї держави. Підкреслено, що зростання активності та кількості злочинних угруповань стало поштовхом до консолідації зусиль поліцейських сил на глобальному рівні. Встановлено, що одним із ключових завдань Інтерполу є боротьба з організованою злочинністю, оскільки її масштабність та вплив вимагають узгоджених і спільних кроків від усіх країн-учасниць. Деталізовано, що Інтерпол підтримує правоохоронну діяльність держав-членів через застосування спеціальних методик і принципів. Зазначено, що ідея створення Міжнародної організації кримінальної поліції зародилася ще на початку XX століття. У статті акцентується на тому, що основна місія Інтерполу полягає у забезпеченні координації між правоохоронними органами різних країн для підтримки громадської безпеки та боротьби із такими явищами, як тероризм, кіберзлочинність, наркотрафік, економічні злочини, торгівля людьми та інші види організованих злочинів. Серед основних напрямків діяльності організації визначено кримінальну реєстрацію, міжнародний розшук злочинців й осіб, зниклих безвісти, пошук викрадених цінностей та інших об’єктів злочинного посягання. Також у статті наголошується на важливості укладання угод про співпрацю шляхом переговорів між сторонами відповідно до існуючої правової бази.

Кримінально-правове регулювання протидії домашнього насильства: національний досвід та міжнародні підходи

Р. А. Чайка — 2025-03-23

Стаття присвячена аналізу кримінально-правового регулювання протидії домашньому насильству в Україні та міжнародній практиці. Досліджено особливості застосування ст. 126-1 КК України, що встановлює кримінальну відповідальність за систематичне домашнє насильство, та виокремлено проблеми правозастосування. Окреслено труднощі доведення «систематичності» як обов’язкової ознаки злочину, що ускладнює притягнення винних до кримінальної відповідальності у разі одноразових актів фізичного чи психологічного насильства. Проаналізовано складність розмежування ст. 126-1 КК України з іншими нормами кримінального права, зокрема зі ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження) та ст. 126 (побої та мордування), що створює правову невизначеність та ускладнює судову практику.

Проведено порівняльно-правовий аналіз зарубіжного досвіду боротьби з домашнім насильством. Встановлено, що у Франції, Іспанії, Польщі існують окремі склади злочинів, що охоплюють різні форми насильства, включаючи фізичне, психологічне, сексуальне та економічне. Водночас у таких країнах, як США, Канада, Австрія, домашнє насильство розглядається в межах загальних норм про насильницькі злочини, однак із врахуванням особливого статусу потерпілої особи. Особливу увагу приділено запровадженню охоронних ордерів, криміналізації сталкінгу, запровадженню реабілітаційних програм для кривдників, а також систематичному збору даних щодо насильницьких злочинів, що є обов’язковим у багатьох країнах Європейського Союзу та Північної Америки.

Оцінено практику правозастосування в Україні, зокрема проблеми неоднозначної кваліфікації домашнього насильства в судах, що призводить до суттєвих розбіжностей у судових рішеннях та можливого уникнення кримінальної відповідальності винними особами. Обґрунтовано необхідність удосконалення законодавства шляхом перегляду ознаки «систематичності» у ст. 126-1 КК України, розширення підстав для негайного вилучення кривдника із сім’ї, чіткого визначення критеріїв кваліфікації фізичного насильства, а також посилення міжвідомчої координації між правоохоронними органами, соціальними службами та судовими установами.

Запропоновано адаптацію ефективних зарубіжних механізмів кримінально-правової боротьби з домашнім насильством до українського законодавства з метою підвищення рівня захисту потерпілих, покращення механізмів притягнення винних до відповідальності та вдосконалення системи превенції.

Проблемні питання кримінально-правової охорони професійної діяльності працівників правоохоронного органу у Кримінальному кодексі України

М. Т. Юрків — 2025-03-23

Кримінально-правова охорона професійної діяльності працівників правоохоронних органів є важливим компонентом забезпечення правопорядку в суспільстві. Створення сприятливих умов для діяльності правоохоронних органів, а саме: забезпечення захисту життя і здоров’я даних працівників являється однією із важливих складових, що в подальшому забезпечує ефективне функціонування держави. Зокрема, діяльність правоохоронних органів спрямовано на захист національної безпеки, забезпечення стану законності та правопорядку, захисту прав, свобод та інтересів громадян, суспільства і держави та на реалізацію інших законодавча визначених функцій держави.

Однак сучасний стан регулювання цієї сфери в Кримінальному кодексі України демонструє низку проблем, які потребують подальшого дослідження. Попри існування положень, спрямованих на захист правоохоронців (наприклад, статті 342, 343, 345, 348, 349 КК України), наявні норми мають суттєві недоліки в правозастосуванні. Основні виклики полягають у неоднозначності термінології, недостатній конкретизації складів правопорушень, прогалинах у врахуванні специфіки роботи правоохоронців та недосконалості підходів до криміналізації та пеналізації суспільно небезпечних діянь.

У статті проведено аналіз основних проблем правозастосування, включаючи труднощі з кваліфікацією кримінальних правопорушень через нечіткість термінів «опір», «погроза», «насильство» та ін. Визначено, що чинне законодавство недостатньо враховує підвищені ризики для життя, здоров’я та майна правоохоронців, а також потребу у захисті їхніх близьких. Наведено статистичні дані, що демонструють обмежену ефективність правозастосування, адже лише близько половини кримінальних проваджень у цій сфері доходять до судового розгляду.

Проаналізовано проєкт нового КК України, в якому запропоновано оновлення підходів до визначення складів правопорушень і категорії потерпілих. Зокрема, терміни «представник влади» та «особа, яка виконує службові повноваження в інтересах держави» пропонуються як ширші поняття, які охоплюють правоохоронців. Водночас, окремі статті залишають прогалини, які можуть призвести до заниження ступеня тяжкості правопорушень.

Запропоновано низку рекомендацій для вдосконалення законодавства, зокрема уточнення термінології, введення альтернативних видів покарань, розширення норм про обтяжуючі обставини. Реалізація цих змін дозволить забезпечити більш ефективний кримінально-правовий захист правоохоронців та підвищить рівень правопорядку в державі.

Проблема визначення застосування примусових заходів виховного характеру як правового інституту

М. О. Якимець — 2025-03-23

Стаття присвячена розгляду застосування примусових заходів виховного характеру як самостійного правового інституту. Інститут застосування примусових заходів виховного характеру розглядається як цілісне утворення, що характеризується єдністю і однорідністю змісту. Доводиться, що правове регулювання застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється не лише матеріальними, а й процесуальними нормами, що дає підстави вести мову про комплексний характер цього правового інституту. Визначено групи норм, які утворюють інститут застосування примусових заходів виховного характеру, зокрема: 1) норми розділу XV Загальної частини КК України, які визначають підстави для звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру та їх систему (ст.ст. 97, 105 КК України); 2) норми § 1 глави 38 КПК України, які закріплюють процесуальний порядок застосування до неповнолітнього, який вчинив кримінальне правопорушення, примусових заходів виховного характеру (зокрема, ст. 497 КПК України); 3) норми § 2 глави 38 КПК України, які урегульовують особливості порядку застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності (ст.ст. 498–502 КПК України). За результатами дослідження запропоновано визначити застосування примусових заходів виховного характеру як самостійний комплексний інститут кримінального і кримінального процесуального права, який являє собою систему матеріальних і процесуальних правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з реагуванням держави на вчинення неповнолітньою особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, яке містить його ознаки, у формі застосування заходів виховного характеру, що не є кримінальним покаранням. Констатовано, що наразі інститут застосування примусових заходів виховного характеру викликає численні дискусії, а тому потребує подальшого удосконалення і розвитку, що створює передумови для подальших наукових досліджень цієї проблематики.