Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право

Взаємодія правоохоронних органів у межах міжнародного співробітництва під час збирання електронних доказів учинення злочину

2024-03-29T21:18:04+02:00

У статті розглянуто питання, які пов’язані зі взаємодією правоохоронних органів у межах міжнародного співробітництва під час збирання електронних доказів учинення злочину. Проаналізовано деякі аспекти процесуального порядку надання/отримання запиту про міжнародну правову допомогу та процесуальної діяльності спільних слідчих груп.

Виокремлено такі особливості електронних доказів учинення злочину як стійкість до зовнішніх втручань та час збереження електронної інформації на певному носії, які безпосередньо впливають на вектори взаємодії правоохоронних органів.

Звернено увагу на окремі нормативно-правові положення Кримінального процесуального кодексу України; Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні; Другого додаткового протоколу до Конвенції про кіберзлочинність, які стосуються питань взаємодії правоохоронних органів та міжнародного співробітництва. Наведено недоліки правового закріплення окремих процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва, які впливають на предмет взаємодії правоохоронних органів під час збирання електронних доказів учинення злочину, зокрема в надзвичайних ситуаціях. Констатовано, що в результаті прогалин права, які стосуються порядку збирання електронних доказів під час розслідування злочинів, в окремих випадках, правоохоронні органи змушені знаходити шляхи взаємодії з іншими суб’єктами на засадах добровільності. Однак, за відсутності добровільної згоди в іншої сторони такий підхід не є ефективним, а в поєднанні з надто бюрократизованим порядком міжнародного співробітництва, затратами часу на його дотримання та особливостями електронних доказів може призвести до втрати таких доказів.

Враховуючи недоліки законодавства, надано відповідні пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кримінального процесуального кодексу України.

Негласні процесуальні засоби пізнавальної діяльності слідчого

2024-03-29T23:07:14+02:00

У статті розглянуто проблемні питання нормативного регулювання негласних процесуальних засобів пізнавальної діяльності слідчого. Наголошено, що оперативно-розшукові заходи та негласні слідчі (розшукові) дії мають однакову пізнавальну спрямованість, проте регулюються різними законодавчими актами. Негласні слідчі (розшукові) дії унормовані більш детально, ніж оперативно розшукові заходи, проведення яких відбувається відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Визначено, що попри тотожність негласних засобів пізнання існує гносеологічна суперечність, коли слідчий до початку досудового розслідування не може проводити негласні слідчі (розшукові) дії, які є аналогами оперативно-розшукових заходів, котрі можуть реалізовуватися до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, нерідко трапляються випадки, коли негласні слідчі (розшукові) дії слідчий самостійно не проводить, посилаючись на велику завантаженість, що знижує ефективність пізнавальних дій в процесі розкриття і розслідування кримінальних правопорушень. Зазначено й інші проблемні аспекти, що існують в межах положень чинного оперативно-розшукового законодавства, на відміну від кримінального процесуального закону. Найбільшою загрозою недосконалого нормативного регулювання визначено складність подальшого використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності під час процесуального доказування. Тому, вбачається раціональним рішення передбачати можливість проводити негласні слідчі (розшукові) дії слідчим до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. За результатами дослідження визначено, що для ефективного виконання завдань кримінального провадження, а також для належного дотримання прав, свобод і законних інтересів людини, норми кримінального процесуального закону вбачаються більш сприятливими у розрізі здійснення регулювання негласних засобів пізнавальної діяльності слідчого.

Огляд тенденцій щодо штучного інтелекту та його перспективність для процесуальних рішень у перебігу кримінального провадження

2024-04-10T16:29:15+03:00

Дискусії щодо переваг та ризиків від штучного інтелекту (ШІ) у різних галузях є одними із найбільш актуальних на сьогодні. Звісно, що прихильники та противники його запровадження були, є і будуть, але очевидним є й той факт, що із кожним науково-технічним досягненням у людства є шанс змінити якість свого існування як на краще, так і на гірше. І тут важливим є вироблення правил для розробників та застосовувачів, котрі мають бути свідомі наявних загроз через використання певного інструменту наперекір чи всупереч цим обмеженням. Даний огляд має на меті з’ясувати як змінюються окремі сфери нашого буття, зокрема і правоохоронна та правнича сфери, з огляду поширення та все більшої доступності штучного інтелекту; у чому полягає роль держави, як регулятора та реалізації відповідної функції; яких правил мають дотримуватися розробники та користувачі; які аспекти використання ШІ вже доступні для правничої сфери та як може допомогти ШІ із прийняттям рішень (залишаючи, при цьому, саме за людиною провідну роль у їх постановленні та у виборі за наявних альтернатив) у перебігу кримінального провадження та які перспективи нас очікують, а також які міфи варто долати задля поступу. За допомогою аналізу та синтезу вдалося простежити, що ризики, як і загрози від шкідливого ШІ наявні, а особливо коли його беруть на озброєння не з соціально-корисною чи людиноцентричною метою тощо. Індукція та дедукція допомогли із безапеляційним переконанням у тому, що користь від ШІ превалює над пересторогами та ризиками. Констатовано, що нагальним є регулювання «всього життєвого шляху ШІ», починаючи з ідеї його створення, котра повинна відповідати етичним критеріям та слідувати із домінанти антропоцентричного підходу. При цьому, аргументовано, що «зарегульовувати» ШІ на шкоду його розвитку теж не слід. Відшукання стану цієї рівноваги є надважливим. Доведено, що у правничій та правоохоронній сферах від допомоги ШІ теж матимемо чимало користі, при цьому, його використання має слідувати із цілковитого усвідомлення аксіоматичності того, що «системи ШІ для правосуддя та правоохоронних органів вважаються «підвищеними ризиками». Тому й, перш, ніж вдатися до активного застосування, особливо у цій царині, важливо встановити чіткі межі і правила, а що не найостанніше – відповідальність за шкоду. Такі чутливі аспекти, як непорушність сфери людської приватності, дотримання прав людини тощо мають превалювати у цьому механізмі.

Особливості процесу доказування в кримінальному процесі Сполучених Штатів Америки

2024-04-10T19:24:49+03:00

Останні роки ознаменувалися великим зростанням порівняльно-правових досліджень у різних галузях юридичної науки, які набувають все більше прихильників. Цей процес дозволяє показати своєрідність окремих галузей права, їх інститутів, норм в різних правових системах, зіставити дані конкретної галузі права з подібними галузями в інших правових системах та виявити національні відмінності. Практичне значення цієї діяльності полягає у вивченні й узагальненні як позитивного, так і негативного юридичного досвіду зарубіжних країн. В нинішньому відкритому світі зі зростанням значення міжнародної складової у сфері боротьби зі злочинністю фахівцю-юристу потрібні знання, що виходять за межі національного правового поля, не просто так, а з метою їх належного використання, зокрема, в процесі міжнародного співробітництва у кримінальних провадженнях між державами.

Сьогодні відбувається процес конвергенції різних кримінальних процесуальних систем світу. І в цьому плані досить цікавою є саме англо-американська система кримінального процесу, і зокрема Сполучених Штатів Америки (далі – США), яка має відмінні від вітчизняної характерні особливості, що заслуговують на увагу. Ними, зокрема, є те, що джерелами кримінального процесуального права США є судовий прецедент, нормативно-правові акти та правова доктрина. Особливістю цієї системи є й те, що вона заснована на змагальності та справедливості, у ній беруть початок такі явища кримінального процесу, як угода про визнання вини, суд присяжних, концепція відновного правосуддя, дискреційність повноважень осіб, які здійснюють кримінальне провадження тощо. Ще однією характерною особливістю англо-американської системи кримінального процесу США є також і специфіка здійснення доказової кримінальної процесуальної діяльності. У цій статті основна увага приділяється дослідженню саме цій специфіці доказової діяльності, зокрема питанням щодо: поняття, класифікації, джерел та властивостей доказів у кримінальному процесі США, особливостей процесу доказування на певних стадіях процесу, правового становища окремих суб’єктів доказування. Матеріали статті представляють як теоретичну, так і практичну цінність. Вони можуть бути використані для подальшого наукового дослідження особливостей вітчизняного кримінального процесуального доказування, а також для належного розуміння та здійснення його правозастосовної кримінальної процесуальної діяльності.

Законодавче регулювання кримінальної відповідальності суддів за постановлення неправосудного або незаконного судового рішення

2024-04-10T19:39:20+03:00

У статті проаналізовано законодавче регулювання кримінального переслідування суддів за постановлення завідомо неправосудного рішення або з порушенням норм процесуального права. Проаналізовано міжнародні стандарти щодо кримінальної відповідальності суддів та суддівського імунітету, а також судового рішення, узагальнено підходи законодавців інших держав до криміналізації постановлення неправосудного, незаконного та/або необґрунтованого чи упередженого судового рішення, а для порівняння й інших діянь, пов’язаних із виконанням суддівських обов’язків. У статті проаналізовано положення Кримінального процесуального кодексу України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Судове рішення ґрунтується на засадах верховенства права, має бути ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, відповідати завданням відповідного судочинства, але якщо воно ухвалене на підставі недостатньо і не всебічно з’ясованих обставин, то це є необґрунтованим судовим рішенням, яке не є завідомо неправосудним.

Дослідження також ґрунтувалося на практиці національних та міжнародних судів. Питання тлумачення поняття “кримінальна відповідальність” ґрунтувалося на вивченні практики Конституційного Суду України. Дотримання процесуального порядку притягнення суддів до кримінальної відповідальності сприяє дотриманню гарантій їх недоторканності та незалежності, відіграє важливу роль у вирішенні кримінального провадження по суті та є необхідною умовою дотримання загальних засад кримінального провадження та постановлення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення.

У статті підкреслюється, що поняття “несправедливість”, “незаконність” і “необґрунтованість” не є синонімами і мають різний процесуальний зміст.

Особливості проведення слідчих (розшукових) дій під час розслідування випадків насильницького зникнення людини

2024-04-10T20:18:54+03:00

У статті окреслено основні тактичні засади проведення таких слідчих (розшукових) дій, як огляд місця події (останнє відоме місцеперебування потерпілого, місце її мешкання, ймовірне місце події, транспортний засіб, що знаходився у власності або яким користувалася особа, речі та документи), допит (свідків) та обшук.

Враховуючи специфіку вчинення протиправних дій, пов’язаних з насильницьким зникненням людини, авторами встановлено, що слідчі (розшукові) дії варто класифікувати за територіальним принципом, зокрема, коли особа зникла на території підконтрольній Україні та коли особа зникла на території, не підконтрольній Україні. Висвітлено особливості тактики проведення слідчих (розшукових) дій – огляду місця події й допиту заявника та інших очевидців про джерела повідомленої інформації й про відомі йому обставин зникнення людини.

Встановлено, що метою проведення огляду місця події при розслідуванні насильницького зникнення людини є виявлення та фіксація речових доказів, слідів, предметів, що мають важливе значення для кримінального провадження, перевірка показань свідків про обставини кримінального правопорушення, з’ясування обстановки та обставин розслідуваного кримінального правопорушення.

Авторами підкреслено, що важливою слідчою (розшуковою) дією під час розслідування злочинів за фактом насильницького зникнення людини залишається допит свідка. Перш за все, мова йде про допит як свідка заявника, який повідомив про зникнення особи. Під час допиту свідків необхідно з’ясувати всі відомі їм обставини події: час, місце вчинення злочину; обставини, що передували вчиненню злочину; особу потерпілого та можливих викрадачів; якщо ці особи їм невідомі - прикмети їх зовнішності тощо. Встановленню підлягає точний час, коли особа залишила останнє місце перебування, можливий напрямок та маршрут пересування, номер мобільного телефону та IMEI абонента, дані про реєстрацію в соціальних мережах та поштову скриньку електронної пошти. З’ясовуються особливості взаємовідносин між заявником та потерпілими.

Класифікація суб’єктів доказування у кримінальному провадженні в суді першої інстанції

2024-04-12T22:43:14+03:00

У статті автор наголошує на відносній самостійності кримінального процесуального доказування в судовому провадженні, його специфічній структурі, колі суб’єктів, які здійснюють таку діяльність. Констатовано, що на доктринальному рівні існує чимало підходів до тлумачення поняття «суб’єкти доказування» та їх класифікації, що зумовлено відсутністю чітких вказівок у нормах законодавства. Наголошено, що поняття «учасники судового провадження» і «суб’єкти доказування в кримінальному провадженні в суді першої інстанції» лише частково перетинаються за обсягом і повністю не вичерпують одне одного. Враховуючи авторський підхід до розуміння кримінального процесуального доказування у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, під його суб’єктами запропоновано розуміти державні органи і особи, які мають в судовому провадженні певний матеріальний або процесуальний інтерес та здійснюють пізнавально-практичні і логічно-розумові дії щодо формування, дослідження та оцінки доказів, а також їх подальшого використання з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, відстоювання правових позицій учасників судового провадження та прийняття законних, обґрунтованих та вмотивованих судових рішень. З урахуванням ролі суб’єктів, покладеного на них обов’язку і функції у доказуванні виокремлено три групи суб’єктів доказування в судовому провадженні у першій інстанції: 1) суб’єкт, який здійснює правосуддя і на якого покладено обов’язок правильного вирішення кримінального провадження, прийняття законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення (суд); 2) суб’єкти, на яких законом покладено обов’язок доказування обставин кримінального провадження (прокурор, потерпілий – приватний обвинувач); 3) суб’єкти, яким законом надано право брати участь у процесі доказування (обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт).

Міжнародно-правовий захист навколишнього середовища від злочинних посягань під час збройних конфліктів

2024-04-12T22:57:48+03:00

Статтю присвячено розкриттю стану правового забезпечення міжнародно-правового захисту навколишнього середовища від злочинних посягань під час збройних конфліктів. Звернено увагу, міжнародно-правові зобов’язання держав щодо захисту довкілля у період збройного конфлікту містяться лише в декількох природоохоронних договорах, але одночасно в спеціальних договорах, які застосовують при наявності збройного конфлікту та є джерелами міжнародного гуманітарного права. Зауважено, що із загальних принципів впливу війни на міжнародні договори випливає, що припинення міжнародного договору з початком війни є винятком із правил, а не обов’язковим актом. Згідно статтей 61 та 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. про неможливість виконання та докорінну зміну обставин, випливає, що війна не є підставою для автоматичного припинення дії договорів, у тому числі природоохоронних, сторонами яких учасники збройного конфлікту стали в мирний час, що також констатовано у Проекті статей про вплив збройних конфліктів на договори 2011 р., підготованому Комісією міжнародного права ООН, де міститься посилання на орієнтовний список договорів, сам предмет яких передбачає те, що вони продовжують діяти під час збройного конфлікту, серед них – договори з міжнародної охорони навколишнього середовища.

Підтримано точку зору щодо потреби розроблення кодифікованого міжнародного акту, який би умістив розрізнені нині положення щодо врегулювання питання охорони довкілля в умовах збройного конфлікту, відшкодування завданої шкоди тощо як джерела міжнародного права навколишнього середовища, а також усунув існуючі проблеми правозастосування, наприклад, щодо вузького і неточного визначення критеріїв порогового рівня, який вимагається для доведення заподіяння шкоди навколишньому середовищу під час збройного конфлікту.

Моніторинг проблемних питань судового провадження щодо кримінальних проступків в Україні

2024-04-12T23:08:57+03:00

Кожна сфера правового регулювання з динамічним рухом об’єктивно має ті чи інші проблеми, зумовлені розвитком суспільних відносин, оцінка яких дозволяє виробити шляхи їх усунення та практику однакового правозастосування. З огляду на новелізацію кримінального провадження щодо кримінальних проступків та відсутність єдності правозастосовної практики в силу неоднозначності кримінального процесуального правового урегулювання, дослідницький інтерес представляють проблемні питання судового провадження щодо цього різновиду кримінальних правопорушень. У зв’язку з цим, у статті висвітлені результати проведеного моніторингу таких проблем і висловлено авторське бачення щодо їх вирішення. Акцентовано увагу на трьох різновидах проблемних питань: теоретико-методологічного, практичного та нормотворчого характеру. Для узагальнення проблемних питань проаналізовані: сучасні наукові доробки щодо кримінальних проступків в цілому, та судового провадження щодо них, зокрема, презентовані після набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (з 01 липня 2020 р.); практика Верховного Суду щодо кримінальних проступків та законотворчі пропозиції у цій сфері. Проведений моніторинг дозволив автору узагальнити виявлені проблемні питання судового провадження щодо кримінальних проступків та висловити авторське бачення щодо їх вирішення. При цьому, зауважено, що категоричного розмежування між деякими теоретико-методологічними і нормотворчими питаннями об’єктивно не існує, зважаючи на їх взаємозумовленість і різновекторне значення як для теорії, так і практики правозастосування. Автором констатовано відсутність динамічного розвитку судового провадження щодо кримінальних проступків як у теоретико-методологічному (дослідницькому), так і законотворчому векторах і вказано на потребу формування комплексного бачення його удосконалення: від теорії до практики.

Застосування методів криміналістичного аналізу у сфері розслідування вербування людей для сексуального рабства за кордоном

2024-04-12T23:49:17+03:00

Стаття присвячена аналізу проблеми торгівлі людьми, з акцентом на сексуальну експлуатацію як одну з основних форм цього злочину. Автор розглядає дану проблематику з різних аспектів, зокрема через призму статистичних даних, законодавчих норм та методів розслідування. Особлива увага приділяється ситуації в Україні, де торгівля людьми, загострена повномасштабною війною з Росією, залишається вкрай актуальною та складною проблемою. До конфлікту, Україна займала 49-е місце серед 167 країн за рейтингом поширеності сучасного рабства. Однак внаслідок подій останніх років, розміри та поширеність цього злочину значно зросли. Використовуючи статистичні дані Національної поліції України, вказується на високу латентність цього злочину та значну частку сексуальної експлуатації серед випадків торгівлі людьми. У контексті правового регулювання, автор аналізує міжнародні та національні нормативні акти, які забороняють рабство та експлуатацію людини. Зокрема, звертається до статті 4 Загальної декларації прав людини та відповідних статей Кримінального кодексу України. Описується, як торгівля людьми здійснюється як на національному, так і на транснаціональному рівні, з акцентом на складнощі виявлення та розслідування таких злочинів через їх прихований характер. Зазначається, що розслідування таких злочинів вимагає використання двох методів слідства: інформації від свідків та потерпілих, що може бути менш ефективною, та даних оперативно-розшукової діяльності, що надає максимальну ефективність. Для розслідування правопорушень, пов’язаних із сексуальною експлуатацією за кордоном, використовуються методи кримінального аналізу, зокрема аналіз зв’язків, подій, відомчих та відкритих джерел інформації. Автор акцентує на важливості використання інноваційних технологій, зокрема штучного інтелекту та мультимодальних моделей на основі машинного навчання, для ефективнішого виявлення та протидії злочину торгівлі людьми. Підкреслюється, що такі технології можуть доповнити традиційні методи розслідування, надаючи можливість краще аналізувати зібрану інформацію та виявляти потенційні жертви та злочинців. Автор статті закликає до уваги та вирішення проблеми торгівлі людьми в Україні та підкреслює необхідність дотримання міжнародних та внутрішніх нормативів для боротьби з цим кримінальним правопорушенням.

До питання специфіки кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

2024-04-13T00:06:00+03:00

Стаття присвячена дослідженню специфіки кримінальних проваджень за участі неповнолітніх осіб, в контексті норм національного законодавства та окремих наукових праць. Встановлено, що особливе процесуальне становище дітей в кримінальному судочинстві детерміноване віковими особливостями даних субʼєктів. Розглянуто актуальні міжнародні стандарти, що стосуються порядку кримінальної процесуальної діяльності у провадженнях за участю неповнолітніх осіб. Відмічається, що на національному рівні специфіка проваджень у справах неповнолітніх репрезентується насамперед у відокремленості законодавчого регулювання кримінальних процесуальних відносин за участі даних індивідів, про що свідчать положення глави 38 Кримінального процесуального кодексу України «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх».

У ході дослідження було проаналізовано думки вітчизняних науковців щодо найбільш проблемних питань, пов’язаних з процесуальними особливостями кримінальних проваджень щодо осіб, які не досягли повноліття. В результаті комплексного аналізу правових норм кримінально-процесуального законодавства було доведено, що окремі процедури та правила кримінального судочинства адаптуються саме до потреб неповнолітніх, хоча їхнім базисом є загальні правові норми. Зокрема про даний факт свідчить дуалістичне представництво інтересів неповнолітнього підозрюваного та обвинуваченого, особливий субʼєктний склад учасників провадження у кримінальних справах щодо неповнолітніх та окремі специфічні аспекти як на стадії досудового розслідування злочинів неповнолітніх, так і під час подальшого судового провадження. Також в статті було визначено ряд проблематичних аспектів пов’язаних з реалізацією даних положень на практичному рівні, в контексті чого запропоновано внесення певних доповнень та змін до Кримінально-процесуального кодексу України.

Вважається за необхідне закріпити спеціальні засади кримінального провадження щодо неповнолітніх осіб на законодавчому рівні у вигляді окремої статті. У висновку акцентовано увагу на тому, що незважаючи на наявність окремих недоліків в правовому регулюванні провадження у справах щодо неповнолітніх, кримінально-процесуальне законодавство України розвивається в правильному напрямі.

Застава як запобіжний захід у кримінальному провадженні: процесуально-правові аспекти

2024-04-13T00:23:10+03:00

У статті розглянуто роль та значення застави як запобіжного заходу в кримінальному провадженні. Досліджено процесуальні та правові аспекти застосування цього запобіжного заходу, а також розглянуто проблеми, що виникають у зв’язку з його застосуванням. Детально проаналізовано процесуальні та правові аспекти застави, зокрема її призначення, механізми застосування та обмеження.

Зосереджено увагу на дослідженні механізмів визначення застави, її ролі у попередженні злочинів та впливу на кримінальне провадження. Проаналізовано процедури призначення застави з урахуванням ризиків, що виникають через можливе необережне чи несправедливе застосування цього запобіжного заходу. Узято до уваги ризики, пов’язані з можливим неправильним чи необгрунтованим використанням цього запобіжного заходу. Виявлені можливі недоліки у призначенні застави, які можуть призвести до порушення прав особи, підозрюваної у злочині.

Описано необхідність удосконалення законодавства для визначення процедур встановлення легальності походження заставних коштів, що є актуальним питанням у кримінальному провадженні. Зокрема, звернута увага на рішення Європейського суду з прав людини в справі «В. проти Швейцарії» щодо відмови у застосуванні застави в разі, якщо особа, яка пропонує кошти, не забезпечує відповідних доказів їх легальності.

Для забезпечення прозорості та ефективності запобіжних заходів важливо встановити механізми перевірки походження коштів, використовуваних як застава. Це сприятиме уникненню ситуацій, де джерело коштів залишається невідомим або коли особа, яка вносить заставу, має сумнівну репутацію, що може порушити законність цих коштів.

Висвітлено проблеми у застосуванні застави, таких як можливість дискримінації, відсутність однакового стандарту призначення, а також можливість використання застави для тиску на підозрюваних чи обвинувачених.

Акцентовано увагу на важливості збалансованого підходу до застосування застави у кримінальному провадженні, де враховуються індивідуальні обставини кожної справи та забезпечується рівновага між інтересами правосуддя та захистом прав підозрюваних чи обвинувачених осіб.

Зроблено висновки та запропоновано рекомендації для вдосконалення законодавства та практики застосування застави, спрямовані на підвищення ефективності правосуддя та забезпечення рівних умов для усіх учасників кримінального процесу. Аналіз може слугувати основою для подальших досліджень та поліпшень у цій сфері.

Організаційно-тактичні особливості проведення огляду під час розслідування хуліганства, вчиненого футбольними вболівальниками

2024-04-13T00:33:02+03:00

У статті досліджено організаційно-тактичні особливості проведення огляду та під час розслідування хуліганства, вчиненого футбольними вболівальниками.

Методологічну основу дослідження склали узагальнені дані вивчених матеріалів архівних кримінальних проваджень за фактами вчинення футбольними вболівальниками хуліганства, а також зведені дані опитувань слідчих (дізнавачів) та оперативних працівників підрозділів кримінальної поліції. Використані методи опитування (інтерв’ювання, анкетування), аналізу, синтезу дали змогу автору отримати достовірні дані, узагальнити наукові результати і прийти до ряду висновків, серед яких: 1) огляд є комплексною першочерговою і невідкладною слідчою (розшуковою) дією, яка характеризується найбільшою інформативністю на першочерговому етапі розслідування хуліганства, вчиненого футбольними вболівальниками, зокрема для встановлення обставин, що мають значення для організації роботи слідчо-оперативної групи, залучення додаткових сил та засобів, вірного вибору алгоритму дій, висунення версій, виявлення, вилучення, фіксації та зберігання ідеальних й матеріальних слідів; 2) виокремлено вузлові місця й об’єкти, що підлягають огляду, які зберігають найбільшу кількість доказової та орієнтуючої інформації; 3) визначено найбільш інформативні об’єкти огляду для встановлення обставин події та оперативності прийняття рішень щодо встановлення й затримання кримінальних правопорушників «по гарячих слідах» на першочерговому етапі розслідування хуліганства, учиненого футбольними вболівальниками; 4) встановлено найбільш результативні під час розслідування хуліганства, вчиненого футбольними вболівальниками при огляді місця події основні методи. 5) стверджується, ефективним засобом, застосування якого у цій категорії кримінальних правопорушень може значно підвищити якість і результативність огляду, є квадрокоптери.

Окремі аспекти реалізації права підозрюваного на захист в кримінальному процесі України

2024-04-14T20:56:59+03:00

Стаття присвячена розгляду окремих аспектів реалізації права підозрюваного на захист в кримінальному процесі України. Зазначено, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на захист. Так, згідно ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Автором акцентовано увагу на багатоаспектності підходів до визначення дефініції «захист», про що свідчить різноманітність точок зору науковців з даного питання.

В статті наголошено, що право особи на захист пов’язане із початком кримінального провадження, а саме від часу внесення відомостей до ЄРДР або повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення і набуття нею статусу підозрюваного.

Участь захисника в кримінальному процесі є важливою гарантією забезпечення права підозрюваного на захист. Суттєвою особливістю процесуального статусу адвоката є обов’язок використовувати надані йому процесуальні права в інтересах свого підзахисного.

Відмічено, що у країнах Європи увага приділяється принципу раннього доступу до правової допомоги. З метою ефективної реалізації права підозрюваного на захист в кримінальному процесі України, необхідно також застосовувати прецедентну практику ЄСПЛ.

Автор звертає увагу, що серед основних порушень, які стосуються участі захисника у кримінальному провадженні, доцільно виокремити: незабезпечення обов’язкової участі захисника в передбачених законодавством випадках; обмеження права на вільний вибір захисника; перешкоди щодо реалізації процесуальних прав, які пов’язані з отриманням безоплатної правової допомоги.

Особливості криміналістичної характеристики злочинів в сфері інтелектуальної власності

2024-04-14T21:12:37+03:00

Стаття присвячена особливостям криміналістичної характеристики злочинів в сфері інтелектуальної власності. Зазначено, що Конституція нашої держави гарантує кожному громадянину право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Однак, злочинці порушують дане право і вчиняють відповідні кримінальні правопорушення, відповідальність за які передбачена статтями 176, 177, 203-1, 229 Кримінального кодексу України. При цьому формулювання криміналістичної характеристики будь-якого кримінального правопорушення є важливим етапом його доказування, оскільки дозволяє не лише визначити обставини, які необхідно встановити, а й скласти подальший план розслідування та тактику проведення слідчих (розшукових) дій.

Зроблено висновок, що криміналістична характеристика кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності включає: спосіб вчинення злочину, предмет злочинного посягання, особу злочинця та типові сліди злочину.

Вибір злочинцем предмету злочинного посягання зумовлюється, перш за все, рівнем його освіти, наявністю певних професійних навичок і пізнань, необхідних для здійснення задуму, технічною стороною питання. Все це особливо справедливо для злочинів, пов’язаних з порушенням авторських прав в області розповсюдження аудио- і відео-продукції та комп’ютерної інформації. Оскільки людина, що не має певних спеціальних навичок і освіти, не в змозі розробити план злочину і реалізувати його. Крім того, спочатку злочинець повинен мати доступ до предмету злочинного посягання, а, отже, знати технічні особливості його носія і організацію роботи відповідних підприємств, корпорацій, компаній, фірм і тому подібне, у веденні яких знаходиться певний бажаний твір. Встановлено, що для типових слідів даних злочинів характерні певні особливості у процесі слідоутворення, а саме: здебільшого їх вчинення маскується під звичайні господарські операції; знаряддя для їх вчинення істотно відрізняються від тих, що використовуються для вчинення інших правопорушень; сліди зазвичай залишаються в різноманітних бухгалтерських, управлінських або технологічних документах; самі предмети кримінального правопорушення можуть бути використані в рамках легітимних господарських операцій.

Методика розслідування хуліганства

2024-04-14T21:38:16+03:00

У статті досліджено особливості методики розслідування хуліганства на сучасному етапі розвитку криміналістики. На підставі вивчення статистичних даних сформульовано висновок про ефективність сучасної методики розслідування даного правопорушення, оскільки протягом останніх років спостерігається тенденція зменшення їх кількості. З’ясовано, що методика складається з трьох складових: криміналістичної характеристики, типових слідчих ситуацій та слідчих версій, алгоритму проведення слідчих розшукових дій в тій чи іншій ситуації і проаналізовано кожен із них в контексті розслідування саме хуліганства. Звернено увагу, що з точки зору криміналістичної характеристики хуліганство у більшості випадків вчиняється чоловіками, у часи відпочинку без попередньої підготовки шляхом цинічних рухів тіла у поєднанні з нецензурною лайкою, публічним оголенням частин тіла, створенням шуму та порушенням спокою громадян. З’ясовано, що комплекс дій, які вживаються на початковому етапі розслідування хуліганства залежить від багатьох факторів, які в сукупності складаються у слідчі ситуації, яких виокремлюють чотири, і які залежать від завершеності діяння, затримання порушника та інших обставин. Проаналізовано кожну зі слідчих ситуацій і наголошено на тому, що найбільш типовими слідчими розшуковими діями, які проводяться у більшості випадків є огляд місця події та допит, і в окремих випадках можуть проводитися пред’явлення до впізнання, слідчий експеримент та проведення експертиз. Дослідження кожної з них показало, що в процесі розслідування хуліганства кожна з них має власні особливості, які пов’язані із специфікою саме даного правопорушення. З огляду на переважне вчинення хуліганства у вечірній та нічний час зроблено висновок, що наразі, в умовах воєнного стану, коли запроваджено комендантську годину, зменшено час, потягом якого найчастіше вчиняються дані діяння, що є однією із причин зменшення їх кількості. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновок про важливість проведення подальшого вивчення особливостей розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень.

Зарубіжний досвід розслідування злочинів, учинених членами молодіжних неформальних груп (об’єднань)

2024-04-14T21:53:31+03:00

У статті розглянуті окремі питання зарубіжного досвіду розслідування злочинів, учинених членами молодіжних неформальних груп (об’єднань). Наголошується, що вивчення зарубіжного досвіду розслідування злочинів, учинених членами молодіжних неформальних груп (об’єднань), сприятиме розробці та удосконаленню рекомендацій з розслідування відповідної категорії кримінальних правопорушень в Україні.

Проаналізовані особливості виявлення, розслідування злочинів, учинених членами молодіжних неформальних груп (об’єднань) у Франції, Німеччині, Нідерландах, Канаді та США.

Найчастіше французька молодь може об’єднуватися у неформальні групи у зв’язку зі спільним місцем проживання (вулиця, район, місто), через расову, національну приналежність, політичні погляди, соціальні кризи тощо. Складнощі з розслідуванням злочинної діяльності неформальної молоді у Франції пов’язані з активним використанням соціальних мереж для підготовки та приховування скоєних правопорушень, організованістю банд, збільшенням їх кількості, великим суспільним резонансом.

Усі молодіжні неформальні групи (об’єднання) у Німеччині можна розділити на 3 види: 1) об’єднання молоді, які є мігрантами, біженцями та спільно проводять вільний час, проживають на одній вулиці, в одному районі; 2) неонацистські об’єднання молоді; 3) об’єднання молоді на ґрунті політичних поглядів та протестних настроїв.

Бум молодіжної злочинності у Нідерландах припав на початок 80-х рр. Але виважена попереджувальна робота, починаючи з 1985 р., дала результати. Активна боротьба ведеться з молодіжними неонацистськими групами (об’єднаннями) у мережі Інтернет.

У Канаді нараховується 434 молодіжні банди, які налічують приблизно 7070 членів. Найбільша концентрація молодіжних банд у Британській Колумбії, Саскачевані, Манітобі та Онтаріо.

У 50-х рр.. ХХ ст. американська молодь та зокрема студентство вперше проявили себе як активна політична сила, здатна відстоювати свої позиції нарівні з політичними партіями та «дорослими» громадськими організаціями. Молодь того часу виступала за громадянські свободи – свободу слова, організацій, зборів і т. ін. Але молодіжні неформальні групи у США це не лише субкультурний феномен, а й банди, які на ґрунті пропагування ідей, поглядів, способу життя активно займаються злочинною діяльністю.

Унормування інституту понятих у чинному КПК України

2024-04-14T22:09:00+03:00

У статті досліджено питання, що стосується процесуального інституту участі понятих у кримінальному провадженні, його зародження, становлення та нормативне регулювання на різних історичних етапах. Зазначається, що з моменту свого зародження цей інститут процесуального права розглядався як гарантія забезпечення прав та інтересів учасників слідчих дій від свавілля органів розслідування. Низка процесуальних норм, у яких містяться відомості про участь понятих у досудовому провадженні дозволяє зробити висновок про наявність інституту понятих у чинному кримінальному процесуальному кодексі.

Проаналізовано думки науковців щодо доцільності збереження інституту понятих у чинному КПК зважаючи на сучасні технічні можливості об’єктивного і повного фіксування перебігу та результатів слідчої дії. Зроблено висновок, що законодавець виважено ставиться до використання традиційного інституту понятих і використання сучасних технічних засобів фіксації слідчих дій. Збереження інституту понятих у чинному КПК України, зазначають автори, потребує подальшого його унормування. Віднесення понятого до учасників кримінального провадження потребує відповідних змін до КПК та присвячення йому самостійної статті серед інших учасників кримінального провадження. Пропонується навести визначення цього учасника процесу у відповідній нормі з зазначенням його процесуального статусу (переліку прав та обов’язків), кола осіб, які не можуть бути залучені як поняті, право учасників слідчої дії заявити відвід понятому.

На підставі аналізу думок науковців висловлюються сумніви щодо можливості понятих створити умови для об’єктивного і тим більше правильного провадження слідчої дії, забезпечити законність її проведення. У більшості випадків понятими є випадкові незаінтересовані у справі особи. Аналізуються пропозиції науковців щодо конкурсного добору органами місцевого самоврядування осіб, які заслуговують на довіру та передання їх списків правоохоронним органам, для залучення понятими. Обґрунтовуються пропозиції для подальшого унормування інституту понятих.

Становлення правового регулювання здійснення кримінального провадження в Україні в умовах воєнного стану

2024-04-14T22:22:02+03:00

Статтю присвячено розкриттю передумов та етапів становлення правової регламентації порядку здійснення кримінального провадження в Україні в умовах воєнного стану. Звернено увагу, що особливості правового регулювання здійснення кримінальних проваджень з початку антитерористичної операції і до початку повномасштабної війни пов’язані із об’єктивною неможливістю виконання окремих вимог щодо гарантування окремих прав та свобод особи при здійсненні процесуальних дій через ведення бойових дій на певних територіях, що при одночасній потребі максимально забезпечити невідворотність покарання для винних осіб зумовило введення особливих режимів кримінального провадження із обмеженнями окремих прав та свобод учасників провадження. Визначено, що особливістю розслідування злочинів, вчинених в умовах воєнного стану, є збільшення частки проваджень за процедурою спеціального кримінального провадження, дозволяє національній правоохоронній та судовій системам реалізувати завдання щодо забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності за вчинені злочини особами, які переховуються від органів досудового розслідування чи суду на території росії або тимчасово окупованих нею територіях України. Запропоновано контексті вчинення представниками держави-окупанта воєнних злочинів проти України передбачити додаткові гарантії для таких осіб, найчастіше, іноземних громадян щодо забезпечення належного повідомлення таких підозрюваних/ обвинувачених про дату та час здійснення процесуальних дій або ж проведення судових засідань, аби мінімізувати підстави для звернення до ЄСПЛ у зв’язку із недотриманням Україною щодо них ст. 6 Конвенції. Узагальнено, що із введенням в Україні правового режиму воєнного стану порядок здійснення кримінального провадження покликаний відповідати викликам, пов’язаним із веденням бойових дій та неможливістю фактичної реалізації державою повністю або частково правоохоронної, правозахисної функцій та функції правосуддя на окремих територіях України. Запроваджений механізм здійснення особливого порядку кримінального провадження в умовах воєнного стану потребує подальшого удосконалення задля максимально можливого гарантування прав та свобод учасників кримінального провадження.

Право військовослужбовців на захист в умовах європейської інтеграції України

2024-04-14T22:33:30+03:00

Актуальність статті обумовлена тим, що окремі аспекти гармонізації законодавства України та країн-членів Європейського Союзу, що є членами НАТО, зокрема, в частині забезпечення прав військовослужбовців на захист в межах кримінального провадження, в сучасних умовах потребує свого окремого наукового осмислення.

У статті аналізуються положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Угоди, що укладена Сторонами Північноатлантичного Договору стосовно статусу їх Збройних сил, а також національного законодавства України.

Автор зауважує, що на сьогодні в Україні відсутня окрема система військової юстиції та не запроваджено спеціалізацію адвокатів на рівні закону у справах вказаної категорії. Враховуючи те, що на даний час наша країна протистоїть повномасштабному вторгненню, а створення системи військової юстиції за прикладом окремих країн-членів НАТО потребує значних видатків з бюджету, вбачається за доцільне запровадити обов’язкову спеціалізацію адвокатів, які надають військовослужбовцям правничу допомогу у кримінальних провадженнях.

У статті зроблено висновок про те, що належне гарантування прав військовослужбовців, зокрема у сфері кримінальної юстиції в частині забезпечення права на захист, в Україні сьогодні повинно обумовлюватися дотриманням національних правових норм, а також їх відповідністю вимогам правових документів Ради Європи, Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу (окремих країн-членів).

Разом з тим, у країнах-членах НАТО відсутнє єдине бачення щодо необхідності запровадження окремої системи військової юстиції, однак наявність узгоджених стандартів правового захисту військовослужбовців нашої країни та військовослужбовців зазначених країн є одним з невід’ємних елементів набуття Україною членства у Північноатлантичному альянсі.

У зв’язку з наведеним вище вже сьогодні існує нагальна потреба у вивченні та запровадження вказаних вище стандартів у національне законодавство, серед іншого, закріплення у законодавстві положень щодо спеціалізації адвокатів, які надають правничу допомогу у кримінальних провадженнях наведеної категорії.

Обставини, що підлягають з’ясуванню під час розслідування резонансних статевих кримінальних правопорушень

2024-04-14T22:46:05+03:00

У статті наголошено, що обставини, що підлягають з’ясуванню, є обов’язковим структурним елементом методики розслідування резонансних статевих кримінальних правопорушень, бо їх встановлення, своєю чергою, є передумовою досягнення мети кримінального процесуального пізнання та вирішення завдань кримінального провадження. Наведено перелік обставин, що підлягають з’ясуванню під час здійснення досудового розслідування таких різновидів резонансних сексуальних кримінальних правопорушень, як: зґвалтування та сексуальне насильство, вчинене групою осіб та/ чи батьками, особами, які їх замінюють, та/чи щодо неповнолітніх, малолітніх; домагання дитини для сексуальних цілей; проведення видовищного заходу сексуального характеру за участю неповнолітньої особи. З’ясовано, що в криміналістичній науці сформувалися різні підходи до систематизації обставин, що підлягають з’ясуванню під час досудового розслідування. Вони в основному визначаються специфікою механізму вчинення конкретного різновиду кримінального правопорушення, що безперечно впливає на формування слідової й іншої доказової інформації. Здійснено аналіз наукові підходи до визначення кола обставин, що підлягають з’ясуванню (встановленню) під час розслідування статевих кримінальних правопорушень. Запропоновано систематизувати обставин, що підлягають з’ясуванню під час досудового розслідування резонансних статевих кримінальних правопорушень з урахуванням змішаного (кримінального процесуального та криміналістичного) критерію. Виокремлено й охарактеризовано наступні групи обставин, що підлягають з’ясуванню під час досудового розслідування резонансних статевих кримінальних правопорушень: обставини, що характеризують подію кримінального правопорушення; обставини, що характеризують особу правопорушника; обставини, що характеризують особу потерпілого; інші обставини.

Технологія швидкісного встановлення ДНК-профілю – Rapid DNA

2024-04-14T23:00:45+03:00

Розслідування кримінальних правопорушень вимагає використання сучасних, новітніх технічних практичних засобів.

Система швидкої ідентифікації ДНК ANDE – це нова технологія, яка генерує ДНК-ідентифікатор із судово-медичних зразків менш ніж за дві години.

В умовах сьогодення, вельми актуальним є його застосування у криміналістиці, практичній діяльності правоохоронних органів на постійній основі. Технологія ANDE спеціально розроблена та доведена як міцна, мобільна та придатна для використання в суворих умовах.

На Національну поліцію України покладено величезну роботу щодо ідентифікації жертв злочинів, пов’язаних із триваючою війною з рф. За останній рік було доведено, що значний відсоток цих жертв можна ідентифікувати не лише за допомогою судово-медичної експертизи ДНК. Величезний обсяг роботи із судово-медичної обробки ДНК, необхідний для вирішення цієї ситуації, значно перевищує можливості традиційної інфраструктури ДНК-лабораторії. Крім того, логістичні накладні витрати, пов’язані з управлінням ефективним зберіганням, переміщенням, відстеженням і походженням великої кількості тіл або навіть зразків ДНК на широких географічних територіях, спричиняють значні витрати критичних ресурсів і великі затримки. Технологія ANDE прискорює обробку ДНК з місяців або навіть років до менш ніж двох годин. Для ідентифікації загиблих спеціалісти-криміналісти використовують пересувні ДНК-лабораторії. На сьогодні у Національній поліції працюють 32 пересувні лабораторії. Захищені мобільні системи Rapid DNA, що можуть використовуватися в польових умовах, забезпечують найточніші та найефективніші результати ідентифікації ДНК.

Таким чином, головна мета цього дослідження – надати практичні рекомендації криміналістичного забезпечення використання технології швидкісного встановлення ДНК-профілю на прикладі Rapid DNA під час досудового розслідування.

Викладені положення та практичні рекомендації у статті є актуальними в контексті використання сучасних технологій практичними працівниками.

Призначення і проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертиз у кримінальному провадженні, передбаченому статтею 191 Кримінального кодексу України

2024-04-14T23:26:15+03:00

У статті досліджено головні положення будівельно-технічних і оціночно-будівельних експертиз у кримінальному провадженні про привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, що супроводжене аналізом статистичних даних Офісу Генерального прокурора, Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, а також результатами опитування слідчих Національної поліції. Визначено види спеціальних знань судових експертів, що відповідають набутим ними експертним спеціальностям та дозволяють залучати відповідних фахівців під час проведення будівельно-технічних і оціночно-будівельних експертиз у кримінальних провадженнях про привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Окреслено завдання цих видів судових експертиз та типовий перелік вирішуваних ними питань, що дозволяє ефективно проводити розслідування кримінального правопорушення, передбаченого статтею 191 Кримінального кодексу України, з урахуванням наявних висновків експертів та можливістю використовувати їх у системі доказування. Розкрито особливості призначення будівельно-технічної і оціночно-будівельної експертизи у досліджуваних кримінальних провадженнях, які стосуються видів будівельно-технічної документації, що надається експерту, а також необхідності у конкретних випадках розслідування фактів службових розкрадань під час будівництва доріг призначати ці експертизи у комплексі з іншими. Досліджено процесуальні особливості підготовки і проведення оціночно-будівельної експертизи у кримінальному провадженні, розпочатому за статтею 191 Кримінального кодексу України, які полягають в належному оформленні слідчим документів щодо огляду приміщення, яке буде оцінюватися під час експертизи. Доведено перевагу комбінованого використання спеціальних знань у виді призначення комплексних судових експертиз під час розслідування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем у галузі будівництва, а саме будівельно-технічних і оціночно-будівельних, дорожньо-технічних, товарознавчих експертиз.

Міжнародний досвід регулювання підслідності органів досудового розслідування

2024-04-14T23:46:49+03:00

Стаття присвячена дослідженню поняття та правової реалізації інституту підслідності в Україні та в правових системах країн Європи та США. Аналізуються підходи до визначення підслідності, також описуються особливості організаційної складової підслідності органів досудового розслідування.

Відмічається, що відсутність детального правового регулювання інституту підслідності в українському законодавстві зумовлює здійснювати пошук підходів в науковій доктрині, а також практичних рішень на прикладі існуючих правових систем інших країн.

В статті проаналізовано, що аналогічно до положень українського законодавства дефініція поняття підслідності в різних правових системах зустрічається досить рідко. Окрім цього, аналіз різних юрисдикцій вказує на подібність підходів до розуміння правил підслідності. Подібно до українського законодавства аспект визначення та зміни підслідності належить до повноважень органів прокуратури.

Відмічено, що однією із головних відмінностей між інститутами підслідності в Україні та в інших країнах Європи (Німеччина, Франція та Англія) та США є наявність в Україні окрім поліції інституційно відокремлених суб’єктів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування. Норми, які вказують на правила підслідності визначають напрямок діяльності органів досудового розслідування, проте нажаль відсутнє регулювання взаємозв’язку здійснення розслідування та дотримання відповідної підслідності. Більше того, тенденція до збільшення кількості органів досудового розслідування вимагає детального правового регулювання та чітких процесуальних та процедурних норм, які б давали можливість уникати конфлікту підслідності органам досудового розслідування.

Проаналізовано досвід Європейського союзу із вирішення проблематики конфлікту юрисдикцій органів, які здійснюють досудове розслідування країн-членів. В рамках цього, було описано роботу спеціалізованого органу «Євроюсту», який уповноважений вирішувати проблеми із вказаними конфліктами юрисдикцій.

Окремо, було зазначено взаємозв’язок порушень підслідності та доктрини «плодів отруєного дерева» на прикладі судового практики Європейського суду з прав людини та окремих країн Європи.

Реалізація принципу змагальності в ході проведення досудового розслідування

2024-04-15T00:23:04+03:00

Стаття присвячена дослідженню особливостям реалізації принципу змагальності в ході проведення досудового розслідування. Змагальність визначає образ усього кримінального процесу, оскільки передбачає таку його побудову, при якому функції обвинувачення, захисту та вирішення справи відокремлюються одна від одної. Це, у свою чергу, надає вироку суду силу особливої переконливості, підвищує його правову і соціальну значимість.

Принцип змагальності в ході проведення досудового розслідування має свою структуру, яка складається з чотирьох взаємопов’язаних елементів: 1) наявність сторони обвинувачення та сторони захисту; 2) наявність у сторони обвинувачення та сторони захисту рівних процесуальних прав; 3) наявність та чітке відокремлення функцій державного обвинувачення, захисту та судового розгляду; 4) наявність об’єктивного та неупередженого суду.

На стадії досудового розслідування змагальність сторін характеризується низкою обставин, однією з яких є наявність у посадових осіб, які здійснюють провадження, владно-розпорядчих повноважень, на відміну від сторони захисту. В ході дослідження обґрунтовано позицію щодо необхідність розширення повноважень захисника з метою активізації його діяльності в реалізації принципу змагальності на стадії досудового розслідування. У зв’язку з цим запропоновано: закріпити в КПК України форму протоколу для фіксації стороною захисту результатів опитування осіб; передбачити відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб за невиконання клопотань сторони захисту щодо надання необхідних речей та документів; доповнити КПК України правилом, поклавши на слідчого, прокурора обов’язок своєчасно повідомити захисника про час і місце проведення слідчої (розшукової) дії, в якій він має право взяти участь; наділити адвоката правом на формування досьє адвоката, складання «висновку захисника» (захисного акту) та направлення їх до суду разом із обвинувальним актом сторони обвинувачення.

Окремі елементи криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків

2024-04-15T00:37:06+03:00

Стаття присвячена окремим елементам криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків. Зазначено, що за останні 2 роки суттєво збільшилась кількість досліджуваних нами кримінальних правопорушень, що вимагає від науки та практики нових підходів до досудового розслідування, в тому числі й до криміналістичної характеристики. Основними елементами криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків, будуть: спосіб злочину, предмет злочинного посягання, особа злочинця та типові сліди.

Встановлено, що до способів вчинення даних кримінальних правопорушень можна віднести: переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю; використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; привласнення, вимагання, наркотичних засобів, психотропних речовин; незаконний посів або вирощування снотворного маку; незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів тощо.

Зроблено висновок, що групи слідів виготовлення, зберігання, споживання наркотиків та інші, дозволяють здійснювати диференційовану експертизу та ефективно реагувати на різні аспекти наркотичної злочинності. А виявлення устаткування, технологічних матеріалів, кінцевого продукту та інших елементів, пов’язаних із виготовленням наркотиків, стає важливим кроком у розкритті та припиненні діяльності наркоторговців. Деякі ж сліди, такі як запах та мікрочастинки, можуть залишатися при кустарному виготовленні, надаючи додаткові можливості для детекції та затримання злочинців.

Особливості окремих слідчих дій та процесуального керівництва прокурорів під час воєнного стану

2024-04-18T20:14:40+03:00

24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна і указом Президента України № 64/2022 у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації на всій території України введено воєнний стан. Дієвість та ефективність кримінального провадження під час правового режиму воєнного стану залежить від якості кримінальних процесуальних норм.

Збройний конфлікт, розпочатий та підтримуваний Російською Федерацією на території України, починаючи з 2014 року, створив нові виклики для системи як міжнародного, так і національного правосуддя. У статті звертається увага на те, що із запровадженням в Україні 24 лютого 2022 року воєнного стану у зв’язку із військовою агресією Російської Федерації було внесено низку суттєвих змін, як у «воєнний» розділ ІХ-1, так і в інші розділи Кримінального процесуального Кодексу України.

Характер порушень цих норм потребує іншого підходу не тільки на рівні правової кваліфікації, а й процесу організації та процесуального керівництва прокурором досудовим розслідуванням.

Наголошується, що показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Автор статті звертає увагу на те, що прокурорам, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, необхідно здійснювати відеофіксації показань потерпілих та найважливіших свідків, зокрема, щодо питань, які стосуються ролі Російської Федерації та підпорядкованих їй формувань в умовах збройного конфлікту на території України, у тому числі і на тимчасово окупованих територіях.

Досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених в умовах збройного конфлікту, може займати тривалий час, а тому слідчим та прокурорам важливо вживати заходів для збереження інформації, у першу чергу показань потерпілих і свідків. Прокурори під час організації процесуального керівництва повинні враховувати особливості проведення та фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) дій в умовах воєнного стану.

Моральні засади здійснення адвокатської діяльності: загальні положення

2024-04-18T20:41:41+03:00

У даній статті, враховуючи насамперед специфіку правового статусу адвоката та адвокатської діяльності в цілому, аналізуються сутність моральних засад, а також їх значення в контексті забезпечення незалежності професійної діяльності адвоката. Аргументується позиція, за якою можливість здійснення адвокатської діяльності на належному, високому рівні безпосередньо пов’язана з неухильним дотриманням всіх моральних вимог, які ставляться до адвокатської професії та має безпосередній зв’язок з особистістю адвоката. Кожен адвокат повинен усвідомлювати, що відсутність відповідної кваліфікації та недотримання ним моральних засад має наслідком неможливість забезпечення реалізації прав, свобод та інтересів осіб, які є найвищою соціальною цінністю в суспільстві.

Аналізуються позиції як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, що виділяють ті чи інші аспекти незалежності та професійності діяльності адвоката та їх взаємозв’язок з тими моральними засадами, які ставляться до адвокатури загалом. Робиться висновок, за яким моральні засади є одним із фундаментів забезпечення незалежного правового статусу адвоката, і адвокат повинен виходити з того, що всі засоби та методи адвокатської діяльності, повинні бути не тільки законним, але й мають відповідати моральним засадам суспільства. Звертається увага на те, що адвокат повинен, з одного боку, не забувати про принцип пріоритетності інтересів клієнта, а з іншого – повинен виходити з того, що закон і моральність у його професійній діяльності є вищими за волю його клієнта.

Для розкриття обумовлених завдань, а отже, досягнення поставленої мети, автором були застосовані методи, які характерні для правової науки (системно-структурний, формально-догматичний, порівняльно-правовий), а також діалектичний метод пізнання правової дійсності.

Історичні та правові передумови запровадження інституту стягнення за рішенням Вищого антикорупційного суду в дохід держави активів підсанкційних осіб

2024-04-18T21:34:45+03:00

У вказаній статті висвітлено історичні та правові передумови запровадження інституту стягнення за рішенням Вищого антикорупційного суду в дохід держави активів підсанкційних осіб, який з’явився в українському законодавстві лише нещодавно, а саме після початку дії правового режиму воєнного стану та є новим у українському законодавстві.

Констатовано, нагальну потребу у напрацюванні ефективних механізмів протидії збройній агресії російської федерації, вжиття найбільш дієвих та ефективних, у тому числі невійськових, заходів шляхом запровадження нових правових інститутів, цілеспрямуванням яких є захист національних інтересів, незалежності країни, подальше відшкодування збитків, завданих Україні та її народу, за рахунок коштів, отриманих від стягнутих в дохід держави активів підсанкційних осіб. Вжиття заходів щодо припинення збройної агресії та подальшого відновлення Української держави та її економіки.

Встановлено, що одним із таких правових інститутів є застосування Вищим антикорупційним судом санкції у виді стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб, який унормовано в українському законодавстві лише у травні 2022 року, тому потребує ґрунтовного дослідження в цілому, та історичних передумов, які сформували підґрунтя для запровадження саме цього інституту зокрема з метою подальшого підвищення ефективності його реалізації на законодавчому рівні, в тому числі щодо сатисфакції громадян (компенсація шкоди) та державі (через укріплення її фінансово-економічного підґрунтя), укріплення обороноздатності Української держави.

Зроблено висновок про те, що запровадження правового інституту стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб було історично обумовлено потребою невідкладного та ефективного реагування з боку нашої держави на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України в цілому та які можуть також виникати у майбутньому.

Виокремлено етапи становлення історичних та правових передумов запровадження правового інституту стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб. Визначено перспективи подальших наукових розвідок у сфері досліджуваних питань.

Правила ЄСПЛ щодо процесуальних гарантій, які виступають врівноважуючими факторами у випадку неявки свідка звинувачення до суду

2024-04-18T21:47:09+03:00

У статті розглядається правова позиція Європейського суду з прав людини щодо можливості використання в якості доказів показань свідка, який не з’явився в судовому засіданні і не був допитаний на стадії досудового розгляду.

Встановлено, що важливі процесуальні гарантії входять складовою врівноважуючи факторів, разом з якими компенсують складнощі, з якими зіткнулась сторона захисту в результаті прийняття в якості доказу неперевірених показань, які сприяють справедливому судовому розгляду. Надійні процесуальні гарантії мають забезпечувати належну оцінку достовірності доказів у розглядуваному випадку.

Доведено, що надійність процесуальних гарантій Європейський суд з прав людини встановлює посилаючись на справи, коли свідок звинувачення не з’явився в судове засідання, на основі пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до судової практики Суду, виділено надійні процесуальні гарантії, з допомогою яких цей наднаціональний орган встановлював або не встановлював порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у випадку, коли свідок звинувачення не з’явився в судове засідання.

Наведено приклади і, по кожному з них, наголошено на поглядах Суду щодо надійності процесуальних гарантій. Ці приклади охоплюють різні аспекти розгляду Європейським судом з прав людини надійності процесуальних гарантій, зокрема: коли свідок звинувачення не з’явився в судове засідання, але його вдалося допитати на стадії досудового розгляду; положення, в якому опинилась сторона захисту під час проведення очних ставок; оцінка дій слідчого під час проведення очних ставок; розумність зусиль національних судів щодо пошуку відсутнього свідка; потребу у згоді обвинуваченого та його адвоката на оголошення показань відсутнього свідка обвинувачення; оцінці національними судами вагомості показань відсутнього свідка, наданих під час досудового розслідування та інші.

Історичний досвід розвитку правоохоронних органів США, Великобританії та України

2024-04-18T22:34:23+03:00

Стаття присвячена дослідженню історичного становлення правоохоронної системи США, Великобританії та України на основі проведення порівняльно-правового аналізу ключових етапів генези правоохоронних органів.

Доведено, що формування системи правоохоронних органів певної держави детермінована особливостями державно-правового ладу даної держави та наявними історичними подіями, які ставали поштовхом для змін як в нормативно-правовому регулюванні, так і в реалізації завдань правоохоронних органів на практиці. Обрання за основу аналізу історичного розвитку системи правоохоронних органів таких країн, як Україна, Сполучені Штати Америки та Великобританія обумовлено одним фактором, а саме формою державного устрою, оскільки, на нашу думку існує гіпотеза щодо впливу форми державного устрою на розвиток правоохоронних органів на території певної країни. На основі застосованого порівняльно-правового аналізу було вивчено та проаналізовано сутнісні етапи розвитку правоохоронних органів даних держав, нормативно-правове закріплення їх компетенції, а також досліджено особливості практичної реалізації їх функцій.

Доведено, що історичний розвиток держав, їхня політична взаємодія на історичній арені з іншими державами, розвиток економіки та торгівлі вплинув та впливає та швидкість та інтенсивність розвитку правоохоронної системи. Так, приналежність територій України до різних держав спричинив багатоетапний розвиток її правоохоронної системи та запозичення різних зарубіжних практик її нормативного регулювання. Не меншою мірою впливає і адміністративно-територіальний устрій держав, що було визначено під час аналізу досвіду Сполучених Штатів Америки: внаслідок федеративного устрою держави можна говорити про трьохланкову систему правоохоронних органів на рівні федерації, окремих штатів та на місцях. Історичний же розвиток Великобританії сприяв формуванню різних самостійних органів в межах правоохоронної системи, що не спостерігалося в інших досліджуваних державах.

Адвокатське самоврядування в Україні та його розвиток

2024-04-18T22:48:32+03:00

Стаття присвячена аналізу історичного розвитку законодавства про адвокатуру, її організаційну структуру, зокрема, адвокатське самоврядування, вимоги, які пред’являються до адвоката у порівняльному аспекті ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» [1] та ч. 2 ст. 6 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [2]. Проаналізовано питання про роль адвокатури та окремого адвоката у суспільстві. Обґрунтовано, що адвокатське самоврядування має забезпечити адвокатів тією системою гарантій, яка дозволить їм кваліфіковано та законно працювати, належно і неупереджено виконувати свої функції. Тому внутрішня організаційна структура адвокатури має сприйматися в контексті виконуваних адвокатським самоврядуванням функцій і це справа самих адвокатів. Запропоновано створити спеціальний третейський суд адвокатів, з відповідними повноваженнями з розгляду звернень осіб та адвокатів на правопорушення, що мали місце в діяльності адвоката, його повноваження та способи їх реалізації. Третейський суд адвокатів доцільно ввести замість дисциплінарних палат кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури з передачею повноважень такому суду не тільки щодо застосування відповідних дисциплінарних санкцій до адвокатів, а й вирішення інших спірних питань та компенсації завданої шкоди, що потребуватиме внесення змін до Закону. Іншим способом запровадження третейського суду адвокатів запропоновано поряд з відповідними комісіями внести зміни до Статуту Національної асоціації адвокатів України [3] (далі – НААУ) також про повноваження суду застосовувати відповідні санкції до адвокатів та встановлювати інші обов’язки адвоката, а право вибору органу, до якої звернеться конкретна особа, залишити за скаржником. Проаналізовано структуру НААУ та висловлена думка про доцільність існування у ній певних комітетів. Обґрунтована думка про необхідність проведення відповідних реформ в адвокатурі з метою її самоочищення, однак цей процес краще започатковувати самим адвокатам.

Участь адвоката у дисциплінарному провадження щодо суддів

2024-04-18T23:00:44+03:00

У статті досліджено окремі аспекти участі адвоката у дисциплінарному провадженні стосовно судді. Констатується, що адвокат у дисциплінарному провадженні стосовно судді може бути як ініціатором, за скаргою якого відкрито дисциплінарне провадження, так і представником судді з метою захисту його прав та інтересів. Фокус уваги дослідження зосереджено саме на представництві адвокатом суддів. Такий інтерес обумовлений рядом причин. По-перше, у Вищій раді правосуддя з серпня 2020 року накопичилася значна кількість дисциплінарних проваджень щодо суддів, відновлення розгляду яких відбулося лише нещодавно. По-друге, адвокатська діяльність в умовах війни зазнала суттєвої трансформації, оскільки попит на адвокатські послуги змінився. Чимало напрямків адвокатської практики втратили свою актуальність, що вимагає адвокатів переглянути підходи до власного професійного розвитку та сфер професійної діяльності. У цьому контексті значний масив дисциплінарних проваджень стосовно суддів відкриває для адвокатів нові можливості. Їх участь у дисциплінарній процедурі стосовно судді є перспективним напрямом розвитку спеціалізації адвокатської діяльності.

Представництво адвокатом судді у дисциплінарному провадженні є доволі специфічним різновидом адвокатської діяльності. Адже, як юрисдикційна процедура, дисциплінарне провадження стосовно суддів має відповідати вимогам «справедливого суду» у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що має безліч нюансів. Зокрема, мова йде про дотримання у дисциплінарному провадженні таких принципів як відкритість, рівність сторін, змагальність та інші. Водночас, правовий статус судді передбачає сукупність специфічних прав і обов’язків судді разом із численними гарантіями його незалежності, які повинні дотримуватися всіма без винятку. Крім того, законодавство, яке регулює питання процедури притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, нещодавно зазнало істотних змін. Сукупно це вимагає від адвоката значного інтелектуального ресурсу, що дозволить ефективно здійснювати захист прав та інтересів судді у дисциплінарному провадженні, а також обґрунтовано позиціонувати себе на ринку юридичних послуг у даному сегменті адвокатської спеціалізації.

Міжнародно-правові аспекти регулювання вимушеної міграції

2024-04-18T23:20:22+03:00

В статті розглядаються особливості правової регламентації міжнародно-правового регулювання вимушеної міграції та визначення перспектив її розвитку. Висловлена думка, що поява нових технічних засобів та методів виробництва, засобів комунікації, зміни у соціальній сфері держав, деформація геополітичного простору та багато інших факторів соціально-економічного та політичного характеру зумовили зростання міграційних потоків у світі. Константовано, що державна політика у сфері міграції населення покликана забезпечити упорядкування міграційних рухів населення, подолання їх негативних наслідків як для міжнародної спільноти, кожної країни в цілому так і для кожного мігранта зокрема.

Зазначено, що Універсальний механізм захисту прав вимушених мігрантів ґрунтується на Конвенції про статус біженців 1951 р. та Протоколі що стосуються статусу біженців, 1967 р. Крім цього підкреслено, що важливу роль у забезпеченні міжнародного захисту біженців та осіб, які шукають притулку, відіграють також рекомендаційні акти, які приймаються в межах окремих органів ООН, а також інші універсальні документи, що доповнюють зазначений правовий масив.

На основі аналізу наукових точок зору та законодавства, автор приходить до висновку, що основними нормами міжнародних та регіональних актів у сфері вимушеної міграції, які виступають орієнтирами для внутрішньодержавних систем законодавства та правозастосування, а також для глобальних інструментів вирішення проблем вимушеної міграції в цілому, виступають принципи недискримінації, заборони вислання, єдності сім’ї, міждержавної співпраці, міжнародної солідарності та дотримання найкращих інтересів дитини. Зауважено на необхідності створення дієвих механізмів реалізації міжнародно-правових документів у сфері вимушеної міграції, посилення міжнародної відповідальності держав, визначення оптимальних способів остаточного чи довгострокового вирішення проблеми біженців.

Роль інституційного механізму ООН в забезпеченні екологічної енергетики

2024-04-18T23:33:47+03:00

ООН займає ключове місце в системі міжнародних організацій, здійснюючи координацію міжнародного співробітництва з широкого спектру питань міжнародного життя. Відповідно, не дивно, що важливою є його роль і в регулюванні екологічної енергетики.

Сфера екологічної енергетики стала одним з порівняно нових сфер розвитку міжнародного права. Вона охоплює питання відновлюваних джерел енергії, альтернативного палива, екологічно безпечних механізмів використання викопного палива, що не завдають надмірної шкоди довкіллю.

Починаючи з 1950-х років Економічна і соціальна рада ООН першою підняла в своїх документах питання «нових джерел енергії», серед яких відрізнялися і відновлювані джерела. Вона ж ініціювала проведення першої наукової конференції з ВДЕ.

Надалі, до процесу підключилася Генеральна Асамблея і Рада Безпеки ООН, перша з яких ініціювала щорічне проведення міжнародних конференцій ООН з відновлюваних джерел енергії, та щорічно ухвалювала резолюції з підтримки ВДЕ у світі. В подальшому створюючи допоміжні органи, по просували екологічну енергетику в рамках сталого розвитку, такі, як Політичний форум високого рівня зі сталого розвитку. РБ ООН переважно розглядає питання енергетики в їхньому зв’язку з питаннями миру і безпеки, наприклад, в сфері енергетичної безпеки, чи органів з відповідальності за порушення.

Спеціалізовані установи системи ООН також беруть активну участь в реалізації концепції екологічно орієнтованої енергетики. Достатньо згадати, що Кіотський протокол 1997 р. вповноважив Міжнародну морську організацію (ІМО) і ІКАО встановити секторальні вимоги до протидії викидам парникових газів згідно їхньої компетенції. ЮНЕСКО десять років виступало керівником Всесвітньої сонячної програми сприяючи реалізації Харарської декларації про сонячну енергію та сталий розвиток 1996 р.

ФАО, як організація, що займається питаннями продовольства і сільського господарства зосередила свою увагу на такому сегменті відновлюваної енергетики, як реалізація програм з біоенергетики. ЮНІДО зосередила свою увагу на питаннях енергетики, як основи сталого промислового розвитку. Вона зосереджена на трьох аспектах енергетики: сільська енергетика для виробничих цілей з акцентом на використання ВДЕ, енергоефективність та зміни клімату.

Відповідно, в рамках ООН створено доволі розгалужену систему органів і організацій, які займаються реалізацією завдань екологічно орієнтовної енергетики. Нажаль всі ці органи не мають відповідної спеціалізованої компетенції, вони вирішують ці завдання лише в межах своєї компетенції. Також, наразі відсутній єдині орган координації завдань ЕОЕн в рамках системи ООН.

Правове регулювання протидії викрадання дітей у міжнародному сімейному праві

2024-04-18T23:46:13+03:00

Зобов’язання держав, відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, здійснити негайне повернення дитини не завжди виконується ефективно з огляду на процесуальні дефекти Конвенції [1], що підтверджується практикою її застосування на міжнародному рівні. На основі аналізу ухвал Європейського суду з прав людини досліджуються деякі процесуальні прогалини Гаазької Конвенції 1980 р. [4] та пропонуються способи їх вирішення. На сьогоднішній день, в умовах війни, вирішення питання щодо викрадення дітей є нагальною необхідністю не лише в Україні, а в багатьох європейських країнах. З кожним роком статистика злочинів по викраданню дітей зростає в усіх країнах світу. Проблематика невиконання рішення іноземних судів країнами становить одну з найбільших проблем сьогодення. Для виконання зобов’язань, що покладаються Конвенцією 1980 року, держави зобов’язані створити компетентні органи та ухвалити відповідне нормам Конвенції законодавство. Актуалізація прав дитини в сучасному світі стає одним із ключових завдань кожної країни. Застосування міжнародних документів, що регулюють процесуальні питання транскордонного викрадення дитини в країнах Європейського Союзу, як приклад для інших країн. Регулювання ситуації, що спровокувала міжнародне викрадення дітей також нормами міжнародного процесуального права як додатковий комплекс заходів, спрямований на найшвидше повернення дитини до її звичайного життя, спрощена та скорочена процедура отримання status quo. У світі склалася виключна думка, що за відсутності злочинів, пов’язаних з викраденням чи торгівлею дітьми, відносини щодо повернення дітей мають регулюватися лише на міжнародному рівні шляхом укладення міжнародних договорів.

Міжнародний кримінальний суд: сучасні проблеми та шляхи їх вирішення

2024-04-19T00:08:38+03:00

У статті досліджуються сучасні проблеми функціонування Міжнародного кримінального суду, зокрема магістральна проблема – недостатня очікувана ефективність, проблемні питання юрисдикції, ініціювання провадження, тривалість провадження, а також питання належного співробітництва між МКС та державами.

Акцентується увага, що створення органів міжнародного кримінального правосуддя стало відповіддю на безкарність за вчинені міжнародні злочини, яка виникла через неефективність національних правових систем у боротьбі з міжнародними злочинами. Підкреслюється, що ефективність Міжнародного кримінального суду значною мірою залежить від співпраці з державами та міжнародними організаціями, а також наявних фінансових та людських ресурсів.

Робиться висновок, про нагальну необхідність міжнародній спільноті переглянути механізми реагування на ті держави, які не видаючи підозрюваних фактично сприяють безкарності за вчинені міжнародні злочини; до них мають застосовуватися ефективні контрзаходи та санкції з боку держав та міжнародних організацій. Акцентується на доцільності внесення поправок до Римського статуту у порядку ст. 121 Римського статуту, наділивши Міжнародний кримінальний суд безумовною предметною юрисдикцією щодо злочину агресії, як це має місце щодо геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Підкреслюється, що Міжнародний кримінальний суд повинен стати постійнодіючим судом, який буде володіти такою юрисдикцією; своєю чергою це зменшуватиме ризик вчинення нових збройних агресій.

Пропонується часткове вирішення проблеми надмірної тривалості кримінального провадження шляхом збільшення фінансування та набором додаткового персоналу у МКС.

Порушення російською федерацією Конвенції про захист цивільного населення під час війни щодо деяких категорій соціально незахищених верств населення (на прикладі Чернігівської області)

2024-04-19T00:33:15+03:00

Стаття присвячена аналізу порушень російською федерацією положень Конвенції про захист цивільного населення під час війни щодо деяких категорій соціально незахищених верств населення в умовах повномасштабного вторгнення (на прикладі Чернігівської області). Підкреслюється, що наразі Україна є соціально орієнтованою державою, її діяльність спрямована на життєзабезпечення та підтримку соціально незахищених громадян, створення умов для їх гідного існування в суспільстві. Одним з елементів вітчизняної державної політики в сфері соціального захисту населення є широко розвинена система державних соціальних та медичних закладів, в яких перебувають особи з психічними розладами, особи похилого віку, особи з інвалідністю, хворі тощо. Значна частина громадян, які перебувають в таких закладах, не здатна до самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду та турботи. Чернігівська область, яка на півночі України межує з російською федерацією та республікою білорусь, входить до десятки найбільш постраждалих регіонів від агресії зазначених вище держав. За період окупації Чернігівській області військовослужбовцями російської федерації, з 24 лютого 2022 року по 3 квітня 2022 року, задокументовано низку епізодів порушення законів та звичаїв ведення війни – обстріли забороненою зброєю цивільного населення та маршрутів евакуації людей, страта, мародерство, зґвалтування тощо.

Наголошено на численних випадках обстрілів закладів соціального захисту населення та медичних закладів, де на постійній або тимчасовій основі перебували або проживали соціально незахищені верстви населення, вкрай показовим є той факт, що є грубим порушенням статей 16, 18, 20, 28 Конвенції про захист цивільного населення під час війни. Задокументовані воєнні злочини, вчинені російськими військовослужбовцями проти цивільного населення з числа соціально незахищених громадян, потребують вивчення, оприлюднення та засудження з боку міжнародної спільноти.

Основні договори Європейського Союзу

2024-04-19T00:43:20+03:00

У статті узагальнено проаналізовано основні договори Європейського Союзу, які так чи інакше мали значний вплив на його розвиток. Було виявлено, що після завершення Другої світової війни, європейські лідери вирішили убезпечити себе, об’єднавшись у спільноту. Так, першим договором, де шість держав об’єдналися з метою створення спільного ринку вугілля і сталі, є Паризький договір, який було підписано 1951 року. Його ціль полягала у створенні взаємозалежності держав у вугіллі та сталі, щоб одна держава більше не могла мобілізувати свої збройні сили без відома інших. Це один із небагатьох договорів, який втратив чинність. Наступними договорами, які є основою євроінтеграційного руху в Європі, стали Римські договори, укладені в 1957 році. У рамках цих договорів було створено Європейське економічне співтовариство та Європейське співтовариство з атомної енергії. Пізніше, у 1965 році був підписаний Брюссельський договір, основна мета якого полягала у впорядкуванні роботи європейських інституцій. Ця угода також втратила чинність. Єдиним європейським актом від 1986 року було реформовано роботу інституцій ЄС у рамках підготовки Альянсу до вступу Португалії та Іспанії, а також прискорено процедуру прийняття рішень під час процесу створення єдиного ринку. Крім того, проаналізовано, що в 1992 році було укладено Маастрихтський договір, яким засновано сучасну структуру ЄС. Крім того, зазначено, що основною метою цього Договору є підготовка ЄС до створення валютного союзу, а також запровадження елементів політичного союзу (громадянство, спільна зовнішня та внутрішня політика). Інший, не менш важливий договір було укладено 1997 року і він отримав назву Амстердамського. Цей Договір мав на меті підготувати інституції ЄС до майбутнього розширення. Було виявлено, що під час підписання Ніццького договору в 2001 році, держави-члени ЄС, з метою їх ефективного функціонування після розширення до 25 держав, визначились з необхідністю реформувати інституції Євросоюзу та переглянути систему головування у Раді ЄС. Крім того, останнім договором, основна ціль якого полягала у тому, щоб зробити ЄС більш демократичним, ефективнішим та здатним вирішувати глобальні проблеми, став підписаний у 2007 році Лісабонський договір.

Національне законодавство як джерело зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування (aut dedere aut judicare)

2024-04-19T00:51:36+03:00

У статті на підставі вивчення доктринальних праць та практики держав розкривається питання про національне законодавство як джерело зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування (aut dedere aut judicare). Висвітлюється позиція Комісії міжнародного права ООН щодо ролі національного законодавства та державної практики у реалізації зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування; розглядається практика окремих держав (Фінляндії, Естонії, Македонії, Азербайджану, України) щодо законодавчого закріплення зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування; визначаються заходи, яких держави повинні дотримуватися на національному рівні з метою ефективної реалізації принципу aut dedere aut judicare.

Відзначено, що визначення правової природи та обсягу зобов’язання aut dedere aut judicare можливе через вивчення різних видів джерел, в яких закріплено дане зобов’язання (договори, звичаї, міжнародні та національні судові рішення, національне законодавство держав). Зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування традиційно встановлювалося міжнародними договорами різних видів, кількість яких постійно збільшується. Участь багатьох держав світу у таких міжнародних договорах (універсального, регіонального або двостороннього характеру) є відображенням існуючої національної практики держав щодо реалізації принципу aut dedere aut judicare.

Обґрунтовано, що поряд із договірним та звичаєвим (принаймні щодо найтяжчих міжнародних злочинів) закріпленням принципу aut dedere aut judicare, національне законодавство є важливим джерелом зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування. Ефективна реалізація принципу aut dedere aut judicare у кожному конкретному випадку буде залежати від виконання державою як своїх міжнародно-правових зобов’язань, так і здійснення необхідних заходів (зокрема щодо встановлення юрисдикції над кримінальними правопорушеннями та правопорушниками, криміналізації), визначених у національному законодавстві з питань екстрадиції та судового переслідування.

Роль ДНЯЗ у запобіганні подальшому розповсюдженню ядерної зброї

2024-04-19T01:08:28+03:00

Вся атмосфера, створена Договором про нерозповсюдження ядерної зброї та її присутність у світі, зіграла одну з відповідальних ролей, оскільки після бомбардувань США Хіросіми та Нагасакі ядерна зброя ніколи не застосовувалася у воєнній обстановці (якщо, звичайно, не брати до уваги, що ядерні держави провели більш ніж 2000 ядерних вибухів на своїх полігонах).

Можна сказати, що це результат широкого консенсусу, досягнутого міжнародним співтовариством щодо запобігання розповсюдженню ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення, а також результат реальної дії Договору про нерозповсюдження ядерної зброї протягом більш ніж 50 років його існування. Наразі не проводиться жодних двосторонніх чи багатосторонніх зустрічей з питань міжнародної безпеки, у тому числі на найвищому рівні, без згадки про нерозповсюдження ядерної зброї і часто це питання є провідним у порядку денному.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї є міжнародно-правовою та етичною нормою, яка проникла у свідомість мільйонів людей. Багато країн розробили та прийняли національне законодавство, що встановлює правила експортного контролю для матеріалів, що використовуються у виробництві зброї масового знищення, а також інші закони (митні тощо), які допомагають забезпечити нерозповсюдження зброї масового знищення. Постійно ведеться широка підготовка молодих експертів з базових знань для підтримки міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

У галузі технологій вчені та експерти, які займаються реакторною технікою, у багатьох країнах працюють над будівництвом атомних електростанцій, які не будуть виробляти матеріали, які використовуються для створення зброї масового знищення. Велика кількість вчених працює над тим, щоб запобігти будівництву реакторів, які загрожують розповсюдженню технологій і ядерних матеріалів, здатних виробляти ядерну зброю та іншу зброю масового знищення.

Укладення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та встановлення міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї сприяли принциповій зміні ставлення світу до ядерної зброї. З першого враження в очах світової громадськості наче ядерна зброя це «геніальне» відкриття, остання дедалі частіше сприймається, як смертельна небезпека яка загрожує людському існуванню, і ця ідея проникає все глибше і глибше у свідомість мільйонів людей.

Взаємозв’язок та взаємозалежність прав людини, верховенства права та демократії

2024-04-19T01:19:05+03:00

У статті розглянуто становлення, сучасний стан верховенства права та демократії їх взаємозв’язок та взаємозалежність з принципом поваги прав людини. А також важливість дотримання балансу інтересів держави та суспільства для міжнародної безпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права втілюється у правотворчу та правозастосовну діяльність держави, нормативні акти якої мають забезпечувати соціальну справедливість, свободу, рівність.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Верховенство права є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства, це панування права в суспільстві. Воно вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Але тільки проголошені права людини, демократія і верховенства права без реальних механізмів їх захисту, процесів та процедур, що мають наслідком відповідні результати, є тільки декларативною категорією. Тому реально діючі механізми підтримання демократії і захисту прав людини, поєднані з конституційним обмеженням влади є головною передумовою демократії.

Демократія гарантує мирний політичний діалог як у внутрішній політиці держави, так і в міжнародних відносинах, що гарантує більш-менш стабільне балансування між інтересами держави та громадянського суспільства.

Права людини, верховенство права та демократія взаємопов’язані та взаємозміцнюються і належать до загальних та неподільних основних цінностей та принципів ООН. Верховенство права є головним чинником реалізації демократії. Зміцнення верховенства права сприяє захисту прав людини та обмежує довільне здійснення влади, що є базовою вимогою сучасної демократії.

Але із трьох розглядуваних категорій «права людини», «демократія» та «верховенство права» саме перша є базовою, на яку спираються інші, і саме про це йдеться у Преамбулі Статуту ООН: «Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління від лиха війни, двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і знову затвердити віру в основні права людини…»

Правова основа Європейського Союзу у сфері протидії екологічним злочинам

2024-04-19T01:32:27+03:00

У статті акцентовано увагу на діяльності Європейського Союзу щодо розробки дієвої правової основи протидії екологічним злочинам з урахуванням сучасних реалій. Зазначено, що існуючі норми ЄС з протидії екологічній злочинності базуються на положеннях Договору про функціонування ЄС, яким встановлено компетенцію ЄС щодо визначення кримінальних злочинів та санкцій у сферах політики ЄС на які поширюються заходи щодо гармонізації (ст. 83(2)). Приділено увагу положенням таких директив: Директива щодо захисту навколишнього середовища за допомогою кримінального права та заміни Директиви 2008/99/ЄС , якою доповнено перелік протиправних діянь новими категоріями злочинів, встановлено стримуючий рівень санкцій, що забезпечує більш послідовне застосування в ЄС умов для підприємств; Директива 2004/35/ЄС про відшкодування шкоди, яка встановлює правила, що ґрунтуються на принципі «забруднювач платить» та пов’язаним із нею директивам. Зазначено, що ЄС постійно працює над удосконаленням положень прийнятих ним актів в означеній сфері про що свідчать нормативи, на підставі яких було внесено зміни і доповнення до вищеозначених директив, щодо безпекових питань, управління відходами, спрощення зобов’язань щодо звітності в галузі екологічного законодавства (Директива 2006/21/ ЄC, Директива 2009/31/ЄС, Директива 2013/30/ЄС, Регламент (ЄС) 2019/101).

Зосереджено увагу на актах, що стосуються захисту визначених об’єктів, серед яких: 1) акти, направлені на протидію забрудненню із суден: Директива 2005/35/EC про забруднення із суден і запровадження покарань, Рамкове рішення Ради 2005/667/JHA щодо зміцнення кримінально-правової бази для забезпечення виконання закону проти забруднення із суден; 2) акти, щодо протидії торгівлею дикими тваринами: Регламент Ради [ЄС] № 338/97 (зі змінами), Регламент Комісії [ЄС] № 865/2006 (з змінами), Регламент Комісії [ЄС] 792/2012 (зі змінами), План дій ЄС щодо боротьби з торгівлею дикими тваринами 2022 р. Зазначено, що природоохоронне законодавство ЄС базується на міжнародних універсальних актах, прийнятих у межах ООН у відповідній галузі (Міжнародна конвенція щодо запобігання забрудненню із суден 1973 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що знаходяться під загрозою зникнення 1975 р. (CITES)), що спрощує правозастосування та запровадження заходів, направлених на протидію екологічній злочинності.

Підкреслено значення стратегічних актів, прийнятих ЄС, серед яких: Стратегія ЄС щодо боротьби з організованою злочинністю на 2021–2025 рр., Стратегія біорізноманіття до 2030 р. Зроблено відповідні висновки.

Правові основи інформаційної політики щодо захисту прав авіапасажирів

2024-04-19T12:15:28+03:00

Стаття присвячена обґрунтуванню необхідності уніфікації національного законодавства України з актами Європейського Союзу у сфері прав людини, зокрема, прав авіапасажирів. У статті узагальнено представлений аналіз ефективності існуючих нормативно-правових актів та механізмів, які спрямовані на забезпечення високого рівня захисту прав та безпеки авіапасажирів у конкретних ситуаціях. Стверджується, що Україна бере на себе зобов’язання привести національне законодавство у сфері захисту прав авіапасажирів у повну відповідність до актів ЄС, незважаючи на найбільший виклик на шляху розбудови України – повномасштабне вторгнення рф і закриття на сьогодні повітряного простору України. Напрацювання правових механізмів для захисту прав авіапасажирів зумовлене не тільки прагненням забезпечити їх безпеку під час подорожей, а й сприяє розвитку авіаційної індустрії загалом. Підкреслюється необхідність у процесі імплементації актів ЄС приділяти увагу захисту прав авіапасажирів, оскільки стандарти прав людини потребують належного вивчення і реалізації для ефективного використання спільного повітряного простору, відновлення аеронавігаційної інфраструктури. Основна увага зосереджена на особливостях узгодження національних та загальноєвропейських стандартів, що вимагає значних зусиль та великої кількості заходів з боку держави, зокрема, належної імплементації актів ЄС щодо прав авіапасажирів, захисту прав споживачів. Було також проаналізовано наступні кроки щодо подальших зобов’язань України. Посилення уваги до захисту прав авіапасажирів має практичне значення для підвищення ефективності співробітництва України та ЄС у сфері прав людини та створення сучасної правової бази щодо авіаційних правил щодо прав авіапасажирів в У країні. Виокремлено завдання, які потрібно виконати для успішної інтеграції України у спільний авіаційний простір ЄС. Досвід правозастосування захисту прав авіапасажирів ЄС буде сприяти відновленню можливостей нашої держави для безпеки польотів цивільної авіації. Проведення досліджень у цьому напрямі є актуальним та необхідним науковим пошуком.

Суспільна мораль і право

2024-04-19T12:33:24+03:00

Стаття присвячена дослідженню взаємодії норм і цінностей суспільної моралі та права як нормативно-регулятивних механізмів, оскільки їх вимоги є зрозумілими для представників конкретного суспільства. Показано, що на суспільну мораль і право покладається виконання спільної функції – стабілізації суспільних відносин, яку вони виконують різними засобами. Зазначається, що в сучасності відносини між мораллю і правом представлені двома тенденціями: стабільність суспільства може забезпечуватися шляхом 1) юридичного оформлення норм і цінностей суспільної моралі і 2) юридичної охорони норм і цінностей суспільної моралі. Розкрито місце і роль суспільної моралі в культурному коді суспільства. Висвітлено питання формування моралі і права в ранньомодерновий культурно-історичний період. Доведено, що формування сучасної теорії позитивного права та основних етичних теорій (зокрема теорії суспільної моралі) сягає своїм коріння часів раннього нового часу. На формування основних норм і цінностей суспільної моралі вказаного культурно-історичного періоду вплинули зміни в суспільному житті в сфері науки, виробництва, торгівлі, релігії, становлення буржуазії як класу. Доведено, що в межах ранньомодернового повсякденного життя відбулося формування суспільної моралі нового типу. Для суспільствознавчих досліджень вказаного періоду притаманні лексико-термінологічні пошуки в етичній сфері та відбулося формування сучасного поняття «мораль». Акцентовано увагу на тому, що сучасне розуміння права є похідним від його модерністського трактування (право визнається як договір, право є сферою секулярної діяльності людини, право автономне від моралі і релігії (останні виводяться у підзаконну область), визнання пріоритетності правотворчої і законотворчої діяльності держави, держава наділяється особливою правосуб’єктністю). В статті мораль і права розглядаються через призму їх раціональності і штучності в межах механістичної картини світу. Значна увага в статті приділена особливостям становлення індивідуалізму як ментальної риси європейця та його впливу на становлення права і моралі в новий час.

Правова поведінка та ідентичність людини в дискусійній парадигмі філософії права

2024-04-19T12:44:54+03:00

У цій статті проводиться аналіз особливостей рефлексії правової поведінки особи в світлі різних філософсько-правових наукових дискурсів. Загалом аналіз правової поведінки людини в дискусійній парадигмі філософії права в контексті вивчення проблеми для налагодження правової співпраці висвітлює глибокі аспекти взаємодії індивіда та юридичної системи. Філософські концепти допомагають розглянути дану тему на метафізичному рівні, розкриваючи основоположні принципи та моральні аспекти правової поведінки.

Констатовано, що первинним плацдармом для розгляду поведінки в контексті правової реальності є розгляд її через ідеологічну парадигму прав людини, оскільки концепція визнає невід’ємність та невідчужуваність прав кожної особи, обґрунтовуючи їх фундаментальність через наявність гідності, природженої кожній людині. Основна ідея полягає в тому, що ці права є не лише юридичними нормами, але й ключовим елементом, формуючим особисту гідність та свободу та виражають особисту ідентичність людини, а в оцінці поведінки людини визначальною є роль держави та суспільства у забезпеченні та захисті прав як безумовної аксіологічної детермінанти. Доведено, що вагомою парадигмою рефлексії є потреба аналізу поведінки у призмі соціального контракту, оскільки взаємна угода людей передбачає обмін частиною індивідуальної свободи на спільний порядок і безпеку, забезпечені прийняттям правил і обов’язків, що утворює основу для створення держави та правового порядку. Таким чином, поведінка людини оцінюється за її відповідність встановленим правилам та здатність до взаємодії з іншими членами суспільства в мирі та взаєморозумінні.

Мотивовано, що філософський аналіз етико-філософських концепцій у контексті поведінки людини визначає дві ключові галузі - деонтологію та консеквентологію. Деонтологія, зосереджуючись на обов’язках та правилах, визначає моральність вчинків незалежно від їхніх наслідків, вказуючи на обов’язковість етичних норм, а консеквентологія орієнтується на наслідки вчинків як основний критерій їхньої моральної оцінки, підкреслюючи важливість позитивних результатів.

Право на охорону здоров’я в системі соціальних прав людини

2024-04-19T13:24:59+03:00

У сучасній науковій літературі питання права на охорону здоров’я розглядається у контексті широкого спектра дисциплін, включаючи медичне право, міжнародне право та соціальні науки. Важливим кроком у формуванні правової основи права на здоров’я стало прийняття Статуту (Конституції) Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у 1946 році, який проголосив, що «володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав будь-якої людини». Ця декларація стала основою для подальшого розвитку міжнародних стандартів у галузі охорони здоров’я, включаючи Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, який у статті 12 визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я.

Дослідження та наукові роботи, присвячені праву на охорону здоров’я, висвітлюють різноманітні аспекти цієї проблематики, включаючи аналіз національних систем охорони здоров’я, вивчення міжнародних стандартів та їх вплив на національне законодавство, а також розробку рекомендацій щодо забезпечення рівного доступу до медичних послуг. Незважаючи на значні досягнення в розробці міжнародних норм та стандартів, існують виклики, пов’язані з їх впровадженням на національному рівні, включаючи необхідність адаптації національних законодавчих та інституційних рамок до міжнародних зобов’язань.

Україна, як і багато інших країн, прагне відповідати міжнародним стандартам у галузі права на охорону здоров’я, зіткнувшись при цьому з рядом викликів, що вимагають комплексного підходу до реформування національної системи охорони здоров’я. Важливу роль у цьому процесі відіграють наукові дослідження, які допомагають ідентифікувати прогалини в законодавстві та практиці, а також розробляти обґрунтовані рекомендації щодо їх усунення.

Враховуючи зазначені аспекти, ця стаття покликана не лише аналізувати теоретичні основи права на охорону здоров’я, але й висвітлювати практичні кроки та виклики, з якими зіштовхується Україна на шляху до його повноцінної реалізації.

Становлення філософсько-правових ідей даосизму

2024-04-19T13:40:13+03:00

У статті розглянуто філософський напрям даосизм, який виник у стародавній китайській філософії приблизно в VI–V столітті до н. е. Засновником даосизму був Лао-Цзи, який сформулював систему, ґрунтуючись на принципі пізнання Дао як єдиного вірного шляху. Мета статті полягає в аналізі еволюції філософсько-правових концепцій, що виникли в рамках даосизму. Висвітлено взаємодію між ключовими принципами даоської філософії та правовою системою, а також оцінено вплив цієї взаємодії на формування соціокультурних норм та цінностей.

Текст «Дао-Де-Цзин» Лао-Цзи визначає ключові концепції та ідеї даосизму. Акцентовано увагу на важливих висловлюваннях Лао-Цзи, які розкривають взаємозв’язок даосизму з життям, мораллю та природою.

У статті розглядаються погляди різних науковців на принципи даосизму. У тексті також аналізуються основні принципи даосизму, виражені у «Дао-Де-Цзин». Дао розглядається як пануючий закон всього існуючого, недоступний відчуттям, асоціюється з природним хаосом. Принцип «у-вей» визначається як повернення до початкової природи.

Особлива увага приділяється принципу невтручання, який означає унікальний підхід до управління державою. Відповідно до думки одного з науковців, визначених у цій роботі, правитель, слідуючи принципам даосизму, не повинен втручатися силою в природні процеси, а має діяти відповідно до природних властивостей речей.

Робиться акцент на тому, що за допомогою таких принципів держава, згідно з вченням Ла- о-Цзи, розвивається власним шляхом, без штучного втручання. Критика влади, яка використовує силу та штучні методи, свідчить про неефективність такого підходу з точки зору даосизму. У статті також розглядається концепція культури права в контексті даосизму, де дотримання принципів цього вчення забезпечує легітимність та легалізацію, вираження волі суспільства, а не держави. Підкреслюється усвідомлена необхідність громадянами дотримуватись даоських принципів для досягнення духовного та фізичного самовдосконалення відносно даосизму.

У цілому, стаття розкриває ключові аспекти та розвиток даосизму як важливого філософсько-правового напряму в стародавньому китайському контексті.

Історико-правові аспекти державотворення в Україні (ХVІІ–ХІХ століття)

2024-04-19T13:52:49+03:00

У статті спектрально досліджено проблеми українського державотворення в надзвичайно складні для України періоди, а саме часи знищення Гетьманщини російськими царями, запровадження суворих заборон для українського населення щодо використання української мови та будь-яких проявів української національної ідеї. Проаналізовано історичний вплив Переяславського договору 1654 року на подальший розвиток України, а також з позицій сучасності подається історико-правова оцінка укладених українськими гетьманами угод з царською владою росії щодо приєднання України до складу імперії. Виокремлено історичне значення Конституції Пилипа Орлика 1710 року, проаналізовано положення цього документа щодо загальних підходів до побудови української держави. Подається історико-правова оцінка діяльності колаборантів з числа козацької старшини, які своїми діями сприяли зниженню національної активності на напрямках укріплення української державності.

Досліджено окремі аспекти участі української інтелігенції та молодіжних організацій в заходах з протидії насаджування російських традицій і порядків в усіх сферах життєдіяльності українського народу. На підґрунті опрацьованого наукового доробку українських вчених та політиків різних історичних періодів узагальнено підходи щодо розуміння сутності та спрямування процесів, пов’язаних з організацією непокори тотальній русифікації українського населення.

Проаналізовано історичне значення впливу Туреччини на становлення української державності (йдеться про події 1669 і 1711 років, коли за сприяння Туреччини росія і Польща змушені були визнати незалежність Української держави).

Подається авторський коментар до наведених цитат науковців, висловлюються судження щодо ефективності участі в процесах звільнення України від експансійних дій російського царату в достатньо тривалий історичний період.

Право на свободу пересування в умовах війни

2024-04-19T14:07:25+03:00

Право на свободу пересування є основоположним право людини, яке розуміється як можливість кожного пересуватися та вільно обирати їхнє місце проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. В умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації виникла необхідність переосмислення сталих підходів до розуміння сутності даного права та його ключових аспектів.

Визначено, що наслідки повномасштабного вторгнення стали каталізатором для одного з найбільш масових міграційних зрушень з Україну в інші держави, зокрема в країни Європейського Союзу. Це спричинило певні послаблення в аспекті порядку виїзду за кордон та дозволило виїжджати за межі України без документів для виїзду за кордон.

Обґрунтовано, що право на свободу пересування не є абсолютним, і, відповідно, може зазнавати обмежень, які, тим не менш, повинні відповідати вимогам законності, пропорційності таких обмежень, легітимності їхньої мети. Так, свобода пересування може бути обмежена, зокрема, на територіях, на яких запроваджено воєнний або надзвичайний стан, а також на тимчасово окупованих територіях. Констатовано, що з метою недопущення порушення права на свободу пересування здійснюється низка заходів, серед яких, зокрема перевірка нормативно-правових актів на наявність корупційних ризиків, що здійснюється Національним агентством з питань запобігання корупції.

Проаналізовано, що можливі порушення права на свободу пересування, зокрема випадки примусового переселення громадян України на територію держави-агресора можуть становити злочини, підсудні Міжнародного кримінального суду. Визначено, що існує необхідність перекваліфікації таких діянь зі злочину проти людяності на злочин геноциду з огляду на спрямованість держави-агресора на конкретне та свідоме нищення української національної групи.

Тенденції розвитку юрисдикційого імунітету іноземної держави за континентальним правом

2024-04-19T14:30:27+03:00

У статті розглядаються сучасні тенденції правового регулювання відносин по наданню юрисдикційного імунітету іноземній державі у країнах континентальної правової сім’ї. Аналізуються нормативні акти у цій сфері та показана роль судової практики у цьому процесі. Дається порівняльна характеристика застосування концепції обмеженого імунітету у західних державах.

Термін «імунітет держави як суб’єкта міжнародного права» означає, що кожна держава не підлягає юрисдикції іншої держави та не підпорядковується ніякій владі (законодавчій, виконавчій чи судовій) іноземної держави. Суверенітет і те, що всі держави рівні, є основою імунітету держави. В Стародавньому Римі використовувалися відомі фрази, щоб визначити рівність держав: «par in parem поп habet imperium», що означає «рівний над рівним не має влади», і «par in parem non habet iurisdictionem», що означає «рівний над рівним не має юрисдикції».

Згідно з ідеєю обмеженого імунітету, іноземна держава може мати юрисдикційний імунітет, коли вона виконує акти juris imperii. У тих же випадках держава може бути позиваною в суді як приватна особа, і вона не може розраховувати на імунітет від іноземної юрисдикції, а також на імунітет від арешту майна у порядку забезпечення позову та стягнення майна. На думку прихильників цієї ідеї, основним критерієм для вирішення питання про суверенність дій держави є участь держави в угодах, які зазвичай здійснюються приватними особами та корпораціями, а не кінцева мета цих дій. У цьому випадку практика національних судів повинна враховувати як інтереси держав (безперебійне виконання ними своїх публічних обов’язків), так і інтереси приватних позивачів.

Будапештський меморандум: уроки та невиконані очікування на шляху України до вступу в НАТО

2024-04-19T15:12:48+03:00

Будапештський меморандум для України (офіційна назва – Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї) був результатом переговорів про розпорядження ядерною зброєю Радянського Союзу. Коли Радянський Союз розпався в 1991 році, його ядерна зброя була розгорнута або зберігалася на території чотирьох з п’ятнадцяти держав-спадкоємців: Білорусі, Казахстану, Росії та України. Це підняло важливі питання щодо безпеки та захисту, а також командування та управління; а Москва і Вашингтон погодилися, що Росія має бути єдиним ядерним наступником Радянського Союзу. Сполучені Штати визнали, що їм доведеться запропонувати гарантії безпеки Білорусі, Казахстану та Україні, щоб переконати їх передати ядерну зброю радянського виробництва на їхній території до Росії та приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, які не володіють ядерною зброєю. У координації з Лондоном і Москвою Вашингтон склав пакет гарантій безпеки. Ці запевнення були викладені в Будапештських меморандумах щодо Білорусі, Казахстану та України. Франція та Китай – інші визнані Договором про нерозповсюдження ядерної зброї держави, що володіють ядерною зброєю — запропонували власні гарантії в односторонньому порядку.

Будапештський меморандум щодо України підтвердив зобов’язання поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України (відповідно до Гельсінського Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) 1975 р.); утримуватися від погрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, а також від будь-якого застосування зброї проти України, за винятком випадків самооборони чи іншим чином відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй; і утримуватися від економічного примусу проти України відповідно до Заключного акту НБСЄ. Меморандум також повторив позитивні та негативні гарантії безпеки, надані всім неядерним державам-учасницям ДНЯЗ.

Дана наукова стаття присвячена вивченню значення Будапештського меморандуму для України та його впливу на можливість приєднання країни до НАТО. Досліджується історичний контекст укладення меморандуму, визначаються ключові зобов’язання та аналізуються наслідки їх порушення. Особлива увага приділяється аналізу сучасної безпекової ситуації в Україні, зокрема внаслідок анексії Криму та повномасштабного вторгнення рф на територію України. У статті розглядаються перспективи членства України в НАТО та пропонуються шляхи вирішення невиконаних очікувань та відновлення довіри міжнародного співтовариства до зобов’язань, узятих у рамках меморандуму.