Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право

Євростандарти в митному законодавстві: очікування та процедура імплементації

2026-01-22T20:32:20+02:00

Стаття присвячена проблематиці підготовки нової редакції Митного кодексу України, у повній мірі адаптованого до аналогічних європейських норм. Враховуючи, що Європейський Союз являє собою, насамперед, митний та економічний союз, імплементація євростандартів митної діяльності є одним із факторів, що можуть пришвидшити вступ України до Спільноти.

Через аналіз проекту нового митного кодексу виокремлена проблема необхідності уточнення окремих термінів митної справи, які внаслідок запозичення понять що використовуються в ЄС, отримують значення, відмінні від тих, що містяться в національному митному законодавстві.

Очікувані результати імплементації європейських норм митного законодавства стосуються створення безпаперового середовища для митниці та торгівлі, спрощення вимог, використання сучасних інструментів і технологій, впровадження однотипних процедур, забезпечення більшої єдності для бізнесу через запровадження уніфікованих та гармонізованих правил щодо гарантій, надання широких переваг авторизованим економічним операторам (спрощене митне оформлення, скорочені строки контролю, пріоритетне проходження перевірок тощо). Використання інформаційних технологій має супроводжуватись стандартизованим та гармонізованим застосуванням процедур митного контролю з метою забезпечення його однакового рівня по всьому ЄС з тим, щоб не створювати неконкурентної поведінки.

У статті розглянуто процедуру обговорення проекту нового митного кодексу, залучення до дискусії визначених членів робочої групи, науковців, практиків, бізнесменів та політиків, а також основні очікування та ризики, пов’язані із змінами законодавства.

У висновках підкреслюється, що результатом імплементації євростандартів у національне митне законодавство стануть швидші, прозоріші та зручніші митні процедури, що створить сприятливі умови для учасників зовнішньоекономічної діяльності, знизить рівень корупційних ризиків та позитивно вплине на інтеграцію України з ЄС. Одночасно пропонується враховувати, що поки українська митниця та бізнес будуть вчитись працювати в нових умовах, митне законодавство ЄС продовжить свій розвиток, що прогнозовано потребуватиме наступних вдосконалень митного законодавства.

Адміністративно-процесуальна діяльність державних органів у справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони права власності

2026-01-22T20:37:43+02:00

Статтю присвячено комплексному аналізу адміністративно-процесуальної діяльності державних органів у справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони права власності як «динамічного зрізу» їхньої компетенції. Показано, що в умовах сьогодення ефективність адміністративного провадження безпосередньо впливає на реальність конституційних гарантій права власності та рівень довіри до публічної адміністрації. Розкрито специфіку множинності суб’єктів адміністративної юрисдикції, які залучені до розгляду справ, пов’язаних із посяганнями на різні види майна, та охарактеризовано особливу роль Національної поліції як ключового суб’єкта первинного реагування і процесуального «інтегратора» в цій сфері.

Проаналізовано структуру провадження у справах про адміністративні правопорушення у майновій сфері та зміст основних заходів забезпечення провадження. Обґрунтовано, що саме початкова стадія провадження концентрує основний масив процесуальних дій поліції й визначає подальшу якість розгляду справи. Окрему увагу приділено інституційній взаємодії Національної поліції з Державною службою з питань праці, органами рибоохорони, лісового та екологічного контролю, податковими органами у справах за ст.ст. 47–51-4 КУпАП. Зроблено висновок про наявність асиметрії між обсягом адміністративної юрисдикції різних органів та їхніми процесуальними повноваженнями, що породжує ризики фрагментації практики й «прогалин юрисдикції» та зумовлює потребу подальшого нормативного узгодження й посилення процесуальних гарантій у справах, пов’язаних із посяганнями на право власності.

Додатково запропоновано критерії оцінки законності та ефективності адміністративно-процесуальної діяльності в аналізованій сфері: коректність кваліфікації правопорушень і пропорційність застосованих заходів адміністративного впливу; реалізація повноважень виключно в межах наданої компетенції; суворе дотримання процесуальних строків та вимог КУпАП. Аргументовано доцільність удосконалення організаційно-правових механізмів діяльності Національної поліції та інших органів адміністративної юрисдикції шляхом підвищення якості підготовки кадрів, цифровізації процедур фіксації та обліку правопорушень, посилення міжвідомчої координації й адаптації строків та процедур розгляду справ до сучасних безпекових викликів з метою забезпечення реальної дії гарантій права власності.

Досвід програми Custody Records в Україні в контексті правозахисної проблематики

2026-01-22T20:51:15+02:00

У статті досліджується досвід впровадження та функціонування системи Custody Records – сучасної інформаційної підсистеми, покликаної забезпечити прозорість, підзвітність та дотримання прав осіб, які перебувають під вартою. На основі аналізу системи нормативно-правових актів, організаційних документів, офіційних даних та результатів практичного застосування цієї системи у статті досліджено основні етапи розвитку системи, її функціональні можливості та значення для забезпечення норм поводження з особами, позбавленими волі. Особлива увага приділена ролі посадової особи, відповідальної за нагляд за дотриманням прав ув’язнених, яка є новою стороною в адміністративних відносинах, а також впровадженню «інтелектуальної» системи відеоспостереження, що мінімізує ризик втручання або маніпулювання даними.

Показано, що система Custody Records дозволяє здійснювати повну, актуальну та надійну реєстрацію всіх заходів, що вживаються щодо ув’язненого, включаючи документацію про стан його здоров’я, реєстрацію фізичних ушкоджень та дій. Було встановлено зв’язок між функціонуванням системи та зменшенням кількості скарг на дії поліції, що свідчить про її ефективність як інструменту захисту прав людини. Розглянуто структуру та зміст інструкції Міністерства внутрішніх справ від 2022 року, яка регулює процедуру створення та ведення електронних бланків затримання, специфікації доступу до інформації та умови зберігання інформації.

У статті описано низку проблем, які існують у зв’язку з практичним застосуванням системи: необхідність визначення правового статусу посадової особи, яка здійснює затримання, необхідність оснащення поліцейських органів відповідним технічним обладнанням, стандартизація оформлення приміщень для затриманих осіб та регулювання використання відеозаписів. Підкреслюється, що подальший розвиток Custody Records в умовах надзвичайного стану підтверджує важливість забезпечення прав людини, навіть у кризових ситуаціях.

Було зроблено висновок, що система Custody Records є ефективним інструментом для підвищення довіри до правоохоронних органів, зменшення випадків жорстокого поводження та підвищення відповідальності поліції. Розвиток Custody Records має стати одним із пріоритетів для вдосконалення механізмів захисту прав людини та реформування сектору безпеки.

Поняття OSINT у сфері публічного порядку та безпеки

2026-01-22T20:51:25+02:00

У статті досліджено сутність та особливості поняття розвідки з відкритих джерел (OSINT) у сфері забезпечення публічного порядку та безпеки. Показано, що актуальність дослідження обумовлена зростанням кількості правопорушень, які залишають цифрові сліди у відкритому інформаційному просторі, а також необхідністю удосконалення не тільки адміністративно-правового регулювання діяльності уповноважених органів у цій сфері, але й формування понятійно-категоріального апарату. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття OSINT у зарубіжних і вітчизняних джерелах. Узагальнення наукових дефініцій дало змогу встановити єдину групу ознак OSINT: діяльнісний характер, спрямованість на отримання інформації, роботу виключно з відкритими джерелами та використання методів збору й аналізу без застосування примусових або негласних засобів. Особливу увагу приділено відсутності в українському законодавстві чіткого визначення OSINT та його співвідношенню з оперативно-розшуковою діяльністю, журналістським розслідуванням та іншими формами обробки інформації. Обґрунтовано, що правова невизначеність створює ризики для допустимості отриманих даних, ускладнює тлумачення повноважень органів публічної влади та перешкоджає міжнародній взаємодії. Запропоновано авторське визначення OSINT у сфері публічного порядку та безпеки як врегульованої нормами права діяльності уповноважених органів щодо цілеспрямованого здобуття, перевірки та аналізу відкритої інформації для виявлення загроз, встановлення осіб, причетних до правопорушень, та забезпечення їх притягнення до юридичної відповідальності.

Зроблено висновок про доцільність подальшого теоретичного осмислення OSINT як самостійного напряму інформаційно-аналітичної діяльності у сфері публічної безпеки. Підкреслено значення уніфікації підходів до розуміння OSINT для забезпечення правової визначеності та узгодженості правозастосовної практики. Наголошено на важливості врахування міжнародного досвіду при формуванні національної моделі правового регулювання використання відкритих джерел інформації. Результати дослідження можуть бути використані у науковій, нормотворчій та правозастосовній діяльності.

Публічно-приватне партнерство у сфері охорони здоров’я в умовах воєнних конфліктів: вихід для держави чи можливість для приватних закладів охорони здоров’я

2026-01-22T21:00:21+02:00

У статті розглядаються проблемні питання публічно-приватного партнерства (далі – ППП) у сфері охорони здоров’я.

Автори зазначають, що в умовах обмеженості бюджетних ресурсів держава вимушена розглядати залучення приватного капіталу та управлінських компетенцій у найважливіші сфери суспільної життєдіяльності через механізм публічно-приватного партнерства як стратегічний вихід, що дозволяє забезпечити швидку відбудову, впровадити новітні технології та створити сучасну цифрову інфраструктуру. При цьому в умовах повоєнного відновлення однією з ключових пріоритетних сфер для розвитку ППП є охорона здоров’я.

Автори розглядають різні аспекти конфлікту інтересів, який виникає при цьому – публічного інтересу забезпечити доступні безоплатні послуги та приватного інтересу окупності інвестицій та отримання прибутку.

Проаналізувавши практичний досвід втілення ППП в економіці України загалом та у сфері охорони здоров’я зокрема, автори доходять висновку про системну неспроможність попереднього адміністративно-правового механізму: договори ППП виявилися нежиттєздатними, що, на думку авторів, свідчить про глибокі інституційні бар’єри та правову слабкість системи.

Особливе місце відведено аналізу нещодавно прийнятого Закону України «Про публічно-приватне партнерство», покликаного створити нову, стійку модель ППП, що забезпечить адміністративно-правовий механізм, який з одного боку, дозволяє приватному бізнесу використовувати об’єкти державної власності для отримання прибутку, а з іншого – жорстко обмежує його свободу дій в частині ціноутворення та обсягів надання послуг, що є критично важливим для уникнення комерціалізації та забезпечення соціальної справедливості у сфері охорони здоров’я.

Наголошено, що ППП є стратегічною необхідністю для модернізації української медицини та надання якісних послуг для громадського та індивідуального здоров’я, але його успішність залежить від того, чи зможе держава перейти від епізодичних партнерств до стійкої адміністративно-правової системи, яка забезпечить правову бездоганність інвестицій, жорсткий адміністративний контроль для гарантування публічної місії охорони здоров’я та усуне адміністративно- правову невизначеність щодо розподілу унікальних ризиків воєнного та поствоєнного часу. В інакшому випадку ППП ризикує або залишитися нежиттєздатним інструментом, або ж посилить комерціалізацію медичної сфери та поставить під загрозу конституційні гарантії громадян.

Практика адміністративних судів у захисті прав громадян: досвід США та Великої Британії

2026-01-22T21:04:04+02:00

У статті проведено комплексний аналіз практики адміністративних судів Сполучених Штатів Америки та Великої Британії у сфері захисту прав громадян. Досліджено особливості організації адміністративної юстиції в обох країнах, процедурні аспекти розгляду справ, механізми судового контролю за діями публічної адміністрації. Проаналізовано ключові доктрини та принципи, що застосовуються в американській та британській системах адміністративного правосуддя. Особлива увага приділена інститутам судового перегляду, стандартам доказування, процесуальним гарантіям прав громадян. Виявлено спільні риси та відмінності в підходах до забезпечення судового захисту в адміністративних спорах.

Розглянуто ключові інститути адміністративної юстиції, механізми судового перегляду дій державних органів, а також прецеденти, що ілюструють ефективність цих систем. Порівняльний аналіз дозволяє виявити спільні риси та відмінності, а також потенціал для запозичення досвіду в інших країнах, зокрема в Україні. Дослідження базується на аналізі законодавства, судової практики та наукових джерел. Проаналізовано вплив Європейської конвенції з прав людини на британську практику адміністративного правосуддя. Виявлено спільні риси та принципові відмінності в підходах до забезпечення судового захисту в адміністративних спорах, обумовлені різними правовими традиціями.

На основі проведеного аналізу визначено спільні та відмінні риси американської і британської моделей адміністративного правосуддя, а також сформульовано висновки щодо можливостей використання їх позитивного досвіду для вдосконалення адміністративного судочинства в Україні з метою посилення гарантій прав і свобод громадян та утвердження принципу верховенства права. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення вітчизняної системи адміністративного судочинства, розробки рекомендацій щодо створення спеціалізованих палат, визначення стандартів судового перегляду, посилення процесуальних гарантій.

Прикладні питання вирішення справ про правопорушення, що пов’язані з корупцією, а також участі антикорупційних органів у адміністративному судочинстві як напрямку запобігання та протидії корупції

2026-01-22T22:49:39+02:00

В науковій статті авторський колектив провів наукове дослідження прикладних питань вирішення справ про правопорушення, що пов’язані з корупцією, а також участі антикорупційних органів у адміністративному судочинстві як напрямку запобігання та протидії корупції. У статті проаналізовано судову практику і зроблено висновок про участь антикорупційних органів в адміністративному судочинстві як відповідачів в таких категоріях адміністративних справ: про визнання протиправною бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції у правовідносинах, в яких вона виступає органом, що проводить адміністративне розслідування у справах про адміністративні правопорушення, пов’язаних з корупцією; про визнання протиправних рішень, дій, бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції з питань, що не стосуються притягнення особи до відповідальності за правопорушення, пов’язане з корупцією або оскарження рішення про таке притягнення; про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності Національного антикорупційного бюро України, прийнятих у правовідносинах публічної служби. Проаналізовано судову практику і встановлено види адміністративних справ за позовами до Національного агентства з питань запобігання корупції з питань, що не стосуються притягнення особи до відповідальності за правопорушення, пов’язане з корупцією або оскарження рішення про таке притягнення. Встановлено, що такими є справи щодо оскарження рішень Національного агентства про внесення відомостей відносно особи до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення; про проведенні моніторингу способу його життя; про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також бездіяльності Національного агентства щодо ненадання інформації за запитом про інформацію, дій Національного агентства щодо визначення юридичної особи публічного права або щодо витребування документів та інформації. Також визначено територіальну адміністративну юрисдикцію справ за позовами про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.

Щодо посилення захисту прав водія від поліцейського свавілля у справах про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП

2026-01-22T22:57:24+02:00

У статті здійснюється аналіз як наукових доктрин так і судових рішень США, Німеччини та України, а також норм чинного законодавства України, які відіграють фундаментальну роль у забезпеченні захисту прав і свобод людини в сфері притягнення до адміністративної відповідальності за діяння, що передбачені ст. 130 КУпАП.

Відзначається, що у справах по притягненню водіїв до юридичної відповідальності за звинувачення у керуванні транспортним засобом в стані сп’яніння, фундаментальне значення має забезпечення стандарту доказування «поза розумним сумнівом», що вимагає від суду ретельної перевірки неухильного дотримання процедури огляду та належності доказів. Оскільки будь-яке процесуальне порушення з боку поліції неминуче призводить до свавільного звинувачувати будь-якої особи в тому, що вона перебуває в стані сп`яніння і тим самим, здійснюється надмірне втручанням в її особисте життя, порушується право на свободу та свободу пересування, грубо принижується гідність людини, що гарантовані Конституцією України.

За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що як юридична догматика так і судова практика відіграють фундаментальну роль у забезпеченні захисту прав і свобод людини, створюючи надійне підґрунтя для гармонізації національного правопорядку зі світовими стандартами правосуддя, гарантуючи ефективність механізмів стримувань і противаг у сучасних правових реаліях. Використання судами наукових доктрин, зокрема «обґрунтованої підозри» та «поза розумним сумнівом», «плодами отруйного дерева», у справах за ст. 130 КУпАП допомагає відходити від формального підходу й вимагати від поліції беззаперечних доказів, отриманих у чіткій відповідності до встановленої процедури. Це стає гарантією неможливості притягнення водія до відповідальності на підставі лише суб’єктивних тверджень поліцейського, без підкріплення їх належними та допустимими доказами. Досвід Німеччини та США сприяє глибшому розумінню того, що суворість санкцій за ст. 130 КУпАП (великі штрафи з одночасним позбавлення права керування) фактично наближає цю відповідальність до «кримінального аспекту» в розумінні ЄСПЛ, що вимагає найвищого рівня дотримання процесуальних гарантій.

«Ділова мета» як приклад оціночного поняття: аналіз змісту та суб`єктного складу

2026-01-22T23:10:16+02:00

В статті проведений теоретико-правовий аналіз проблем реалізації загальних засобів правового регулювання в умовах використання узагальнених конструкцій та оціночних понять. Авторкою підкреслено, що умови реалізації податкового обов’язку не виключають необхідності узгодження з положеннями суміжних галузей законодавства. Зокрема, оціночні поняття передбачені трудовим та господарським законодавством можуть мати вплив і на визначення податкового зобов’язання платника податків.

Досліджено зміст дискреції як в широкому, так і вузькому значенні. Встановлено, що дискреція обумовлюється можливістю вибору двох чи більше варіантів поведінки, проте реалізація комплексу прав та обов’язків повинна узгоджуватись з імперативно встановленими приписами в межах яких надається вибір можливої поведінки учасника податкових відносин.

У статті виокремлено доктрину «ділової мети» як яскравий приклад використання оціночної конструкції в податковому регулюванні. Зміни внесені до Податкового кодексу України у 2020 році надали нового змістовного наповнення доктрині «ділової мети» та її розумінню при вирішенні податкових спорів. Підкреслено, що розуміння доктрини «ділової мети» потребує врахування двох взаємодоповнюючих критеріїв, а саме аналізу змісту, характеру діяльності, операції, яка переслідує ділову мету та суб’єктний склад учасників відносин.

Авторка зазначає, що в основу будь-якої діяльності покладається мета, на реалізацію якої спрямовані зусилля та поведінка учасників відповідних відносин. Встановлено, що відповідно до положень підпункту 14.1.36. пункту 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність платника передбачає мету у виді отримання доходу, що зосереджує увагу на фактичній спрямованості операцій на отримання економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Підкреслюється, що «ділова мета» відповідно до положень Податкового кодексу України має досліджуватись та встановлюватись виключно у відносинах щодо контрольованих операцій з нерезидентами. Отже, поширення вимоги щодо наявності ділової мети на господарські операції між резидентами є неправомірними. Приписи податкового законодавства не надають права контролюючому органу перевіряти доцільність та ефективність отримуваного результату операцій між резидентами України.

Правова відповідальність за дії штучного інтелекту: виклики та перспективи регулювання

2026-01-22T23:13:45+02:00

У статті досліджується проблема визначення правової відповідальності за шкоду, завдану системами штучного інтелекту (ШІ), з огляду на зростання їх автономності та здатності ухвалювати рішення без прямого втручання людини. Проаналізовано сучасні підходи до регулювання таких правовідносин у ЄС, США та Україні, а також тенденцію до формування глобальної моделі, що забезпечує баланс між інноваційністю технологій і захистом прав людини. Значну увагу приділено питанню розподілу відповідальності між розробниками, виробниками, постачальниками даних, власниками, операторами й користувачами, а також дискусіям щодо можливості надання автономним системам окремих елементів правосуб’єктності.

Окреслено особливості застосування ШІ у високоризикових сферах – автономному транспорті, медицині, фінансах, безпеці та державному управлінні, де технічні збої або алгоритмічна упередженість можуть спричинити значні збитки чи порушення прав людини. Проведено порівняльний аналіз моделей відповідальності: суворої (об’єктивної), спільної, пропорційної та страхової, які використовуються у провідних юрисдикціях.

На основі досвіду ЄС розглянуто ключові положення Регламенту про ШІ (AI Act), що запроваджує ризик-орієнтовану систему контролю та встановлює вимоги до прозорості, управління даними, кібербезпеки й нагляду за високоризиковими системами. Показано особливості американської моделі, що спирається на доктрини продуктової відповідальності та недбалості й дозволяє судовим органам оперативно реагувати на технологічні виклики. Зазначено, що в Україні відсутність спеціального правового регулювання ШІ створює суттєву невизначеність, насамперед у питаннях відшкодування шкоди та встановлення причинно-наслідкового зв’язку.

Обґрунтовано необхідність оновлення Цивільного кодексу України, запровадження сертифікації алгоритмів, страхування ризиків, аудиту даних і підвищення прозорості діяльності розробників.

Запропоновано гібридний підхід, який враховує рівень автономності систем і забезпечує належний захист потерпілих, не обмежуючи технологічний розвиток. Результати дослідження можуть створити базу для формування цілісної нормативно-правової моделі, що гарантуватиме безпечне й етичне застосування ШІ в Україні.

Адміністративно-правове забезпечення захисту персональних даних в умовах цифровізації як запобіжник порушення академічної доброчесності та елемент антикорупційної діяльності

2026-01-22T23:48:40+02:00

Вказується, Україна обрала стратегічний напрям цифровізації публічного адміністрування та сфери освіти, що знайшло своє відображення у положеннях Закону України «Про адміністративну процедуру» та підтверджується науковими дослідженнями. Наслідком цього курсу стало широке впровадження інформаційно-телекомунікаційних систем, що використовуються для прийняття кваліфікаційних та управлінських рішень. Такі системи, зокрема засоби автоматизованого оцінювання та перевірки на плагіат, здійснюють обробку чутливих персональних даних оціночно-кваліфікаційного характеру щодо студентів і викладачів.

Дослідження присвячене комплексному адміністративно-правовому обґрунтуванню необхідності та розробці механізмів алгоритмічної підзвітності у публічному адмініструванні освітньої та наукової діяльності, що використовує інструменти автоматизованого прийняття рішень (АПР). Актуальність роботи зумовлена стратегічним курсом України на цифровізацію та необхідністю гармонізації національного законодавства з європейськими стандартами, зокрема Регламентом (ЄС) № 2016/679 (GDPR). Обґрунтовано, що впровадження АПР для обробки оціночно-кваліфікаційних персональних даних (оцінки, результати антиплагіату, висновки про кваліфікацію) створює новий тип адміністративно-правового конфлікту, оскільки ці дані мають високий репутаційний та правовий наслідок, що робить їх критично вразливими до зловживань та корупційних ризиків. Визначено, що основна адміністративно-правова прогалина полягає у відсутності у Законі України «Про адміністративну процедуру» обов’язкового та деталізованого механізму превентивного контролю за логікою АПР. З метою усунення виявлених ризиків, обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення Оцінки впливу на захист даних (DPIA) як обов’язкової попередньої адміністративної процедури для всіх освітніх систем, що приймають кваліфікаційні рішення. Доведено, що впровадження DPIA має супроводжуватися інтеграцією в національне адміністративне право двох ключових гарантій GDPR: права на людську інтервенцію та права на змістовне пояснення логіки алгоритму. Запропоновано створення незалежних експертних (аудитних) комісій, які будуть наділені адміністративними повноваженнями щодо нагляду за DPIA, проведенням періодичних аудитів та перегляду рішень АПР.

Правове регулювання RegTech у системі фінансового моніторингу України: перспективи впровадження штучного інтелекту для виявлення підозрілих операцій

2026-01-22T23:53:55+02:00

У статті розглянуто можливості та перспективи впровадження регуляторних технологій (RegTech) на базі штучного інтелекту (ШІ) у систему фінансового моніторингу України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням масштабів фінансових транзакцій, диверсифікацією способів відмивання коштів та необхідністю модернізації національної системи відповідно до рекомендацій FATF та вимог Директив ЄС щодо протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму.

Проаналізовано поточний стан системи фінансового моніторингу в Україні, що базується переважно на rule-based підході із застосуванням встановлених критеріїв для виявлення підозрілих операцій. Ідентифіковано основні виклики чинної системи, включаючи високий рівень хибнопозитивних спрацювань, обмежені можливості виявлення складних схем відмивання коштів, недостатню швидкість реагування на нові типи загроз та значні операційні витрати.

Досліджено міжнародний досвід впровадження RegTech-рішень у провідних юрисдикціях, зокрема практику Сінгапуру (ініціатива «Looking Good, Doing Good»), Великобританії (регуляторна «пісочниця» Financial Conduct Authority), Нідерландів (система Transaction Monitoring Netherlands) та США (підтримка FinCEN). Проаналізовано результати впровадження ШI-систем провідними банками, що засвідчують значне підвищення точності виявлення підозрілих операцій та зниження рівня помилкових спрацювань.

Запропоновано комплексну стратегію впровадження RegTech в Україні, що охоплює регуляторні аспекти (розробка концепції цифрової трансформації, створення нормативно-правової бази, запровадження регуляторної «пісочниці»), технологічні виміри (створення централізованої аналітичної платформи, розвиток API та стандартів обміну даними) та організаційні заходи (модернізація IT-інфраструктури, формування команд спеціалістів).

Систематизовано бар’єри та ризики впровадження, включаючи технологічні обмеження, організаційні виклики, регуляторну невизначеність та специфічні ризики використання ШІ. Сформульовано практичні рекомендації щодо мінімізації ризиків через впровадження принципів пояснюваного ШІ, регулярний аудит алгоритмів та забезпечення людського контролю за критичними рішеннями.

Проблемні питання адміністрування податку на додану вартість в Україні

2026-01-23T00:00:02+02:00

Вказується, податок на додану вартість є одним із ключових джерел наповнення дохідної частини державного бюджету України. Водночас адміністрування ПДВ в Україні характеризується значною складністю та наявністю численних проблем, що зумовлені як недосконалістю нормативно-правового регулювання справляння цього податку, так і протиправними діями учасників податкових правовідносин.

Стаття присвячена комплексному дослідженню проблем адміністрування податку на додану вартість (ПДВ) в Україні як одного з ключових елементів дохідної частини державного бюджету та найбільш складного за механізмом справляння податку в українській податковій системі.

У дослідженні встановлено, що нестабільність податкового законодавства, часті та несистемні зміни до Податкового кодексу України, фрагментарність норм та значна кількість підзаконних актів створюють ситуацію нормативної розбалансованості, за якої платники не мають можливості забезпечити прогнозованість та належне планування власної діяльності. Окрему увагу приділено проблемі складності конструкцій норм, суперечливості змісту правових приписів та їх випадкового дублювання на рівні підзаконних документів, що суперечить принципам доступності та юридичної визначеності.

Значну увагу приділено проблематиці правозастосування. Показано, що масовість необґрунтованого зупинення реєстрації податкових накладних, недосконалість критеріїв ризиковості операцій та неспроможність податкових органів забезпечити ефективний і своєчасний розгляд документів платників стали ключовими негативними чинниками, які ускладнюють господарську діяльність добросовісних підприємств.

У підсумку зазначено, що для подолання системної кризи необхідним є забезпечення стабільності нормативної бази, гармонізація податкового та бухгалтерського обліку, законодавче закріплення ключових доктрин податкового права, перегляд ризикоорієнтованих механізмів, а також докорінна зміна підходів податкових органів до тлумачення норм та реалізації податкової політики через пріоритет правомірних інтересів платників податків.

Податкові пільги як інструмент застосування регулювальної функції податків

2026-01-23T00:03:12+02:00

У статті досліджується правова природа податкових пільг та їх роль у реалізації регулювальної функції податків у сучасній податковій системі України. Автор акцентує увагу на тому, що податкові пільги є факультативним, але водночас одним із найефективніших інструментів державного впливу на економічну поведінку платників податків. У науковій літературі відсутня єдність щодо змістового наповнення цього поняття, зокрема його співвідношення з такими категоріями, як «податкові преференції», «податкові стимули» та «спеціальні податкові режими». У роботі здійснено аналіз існуючих доктринальних підходів із критичним осмисленням їх аргументації. Автор відмежовує податкові пільги від інших інструментів податкового регулювання, ґрунтуючись на положеннях Податкового кодексу України та наукових здобутках вітчизняних дослідників. Податкова пільга трактується як специфічний елемент податку, який прямо впливає на обсяг податкового обов’язку, на відміну від процедурних спрощень або режимів адміністрування, які не змінюють бази чи суми нарахування податку. Особливу увагу приділено правовому режиму податкових пільг, умовам та підставам їх застосування, а також принципам, яким має відповідати їх встановлення — прозорості, обґрунтованості та збалансованості.

У статті наголошено, що податкові пільги є проявом стимулюючої функції податків, яка зростає в умовах необхідності активізації інвестиційної діяльності, підтримки малого та середнього бізнесу, розвитку інноваційних технологій і соціально важливих сфер. Дослідження спирається на комплекс аналізу наукових джерел, нормативного регулювання та порівняння позицій провідних вчених. Проаналізовано підходи щодо класифікації податкових пільг за їх цільовою спрямованістю: інвестиційні, соціальні та змішані. Обґрунтовано, що цілі податкових пільг не можуть зводитися до простого зменшення податкового навантаження; натомість вони повинні відповідати стратегічним пріоритетам держави та сприяти реалізації принципу соціальної справедливості.

У роботі підкреслено значення світового досвіду, який доводить доцільність концентрації уваги на пільгах інвестиційного характеру, здатних забезпечити майбутній приріст податкових надходжень. Автор висловлює позицію щодо необхідності мінімізації економічно необґрунтованих та вузько галузевих пільг, які не мають суспільної цінності та нерідко стають підґрунтям корупційних ризиків.

Зовнішня міграція як економічний та демографічний ресурс міграційної політики держави

2026-01-23T00:12:27+02:00

Актуальність теми статті обумовлена збільшенням значущості міграційної політики в системі державного управління, що пов’язано з необхідністю післявоєнного відновлення економічної інфраструктури. Міграційні процеси обумовлені комплексом політичних, економічних, демографічних, військових і природних факторів, що впливають на державу виходу мігрантів і на державу-реципієнта. У цьому зв’язку процес суверенізації міграційної політики потребує диверсифікації ризиків, підвищення ефективності протидії нелегальній міграції, зниження залежності окремих напрямів економічної діяльності від мігрантів через пошук альтернативних джерел поставок трудових ресурсів, у тому числі з держав з візовим порядком в’їзду. Об’єктом дослідження є державна міграційна політика. Предметом дослідження є державне управління міграційної політики України. Мета дослідження полягає у визначенні стратегічних пріоритетів ефективного державного управління зовнішньою міграцією. Методологічну основу дослідження становить система загальних, приватних і спеціальних наукових методик, логічних прийомів і засобів. Застосування діалектичного, порівняльно-правового та системно-структурного методів дозволяє розглянути предмет дослідження усестороннє. Міграційна політика виступає складовою частиною зовнішньої та внутрішньої політики країни представляє систему соціально-економічних, ідеологічних і політико-правових заходів щодо регулювання міграції з метою стимулювання міграційних процесів, спрямованих на раціональний розподіл трудових ресурсів і оздоровлення демографічної ситуації; розвиток міжнародного співробітництва у сфері забезпечення правомірної міграції. Якісний стан законодавства у сфері міграції визначає ступінь і точність імплементації в правову систему і практичне застосування міжнародно-правових документів про права людини, а також безпосередньо щодо міграції. Приведення законодавства у сфері міграції до стандартів Європейського Союзу передбачає збалансованість законодавства, розробку та прийняття нормативно-правових актів, які реально відображають сучасний стан міграційних процесів і враховують видову різноманітність мігрантів.

Суб’єкти службових правопорушень у правовій системі України

2026-01-23T00:16:50+02:00

Стаття присвячена теоретико-правовому осмисленню суб’єктів службових правопорушень у правовій системі України в контексті трансформації інституту публічної служби, антикорупційної політики та реформування сектору безпеки і правопорядку. Обґрунтовується, що традиційне звуження цієї категорії до «службових осіб» у кримінально-правовому розумінні не відображає реальної множинності носіїв публічних повноважень, які можуть завдавати публічної шкоди поза межами формальної публічної служби, зокрема в органах місцевого самоврядування, на державно-приватному стику та в інститутах делегованого управління. Наукова новизна полягає в інтегрованому підході до розуміння суб’єкта службового правопорушення як носія публічних повноважень із поєднанням розширених статусних гарантій та посилених режимів юридичної відповідальності, а також у розробленні багатовимірної класифікації суб’єктів за рівнем публічної влади, характером функцій, обсягом владних повноважень і формою організаційного зв’язку з державою чи територіальною громадою. Метою дослідження є реконструкція кола таких суб’єктів на основі чинного законодавства, узагальнень судової практики й підзаконного регулювання, виявлення перехідних і «гібридних» груп, зіставлення національної моделі з підходами держав Центрально-Східної Європи та міжнародними стандартами й формулювання пропозицій щодо гармонізації інституту службових правопорушень із сучасними засадами належного врядування. У результаті показано, що в національному праві поступово сформувалися три концентричні кола суб’єктів службових правопорушень (ядро публічної служби, делеговані публічні функції, приватні суб’єкти з опосередкованим владним впливом), які потребують диференційованих процедурних гарантій, уніфікованих підходів до фіксації деліктної поведінки та пропорційного поєднання дисциплінарної, адміністративно-деліктної та кримінально-правової відповідальності. Обґрунтовується доцільність кодифікаційного закріплення узгодженого визначення суб’єкта службового правопорушення, встановлення мінімальних стандартів статусних гарантій для основних груп носіїв публічних повноважень та подальшої розробки типології службових проступків із урахуванням ризиків публічної шкоди й потреб правозастосовної практики.

Адміністративно-правове забезпечення координації діяльності суб’єктів захисту прав дитини у сфері протидії домашньому насильству

2026-01-23T00:25:10+02:00

Вказується, сучасна трансформація суспільних відносин та зростання рівня домашнього насильства вимагають невідкладного вдосконалення адміністративно-правових підходів до забезпечення правового захисту прав дитини. Збільшення кількості випадків насильства, що порушує основоположні права дітей, вимагає формування дієвого та скоординованого адміністративно-правового механізму взаємодії численних суб’єктів захисту прав дітей.

Статтю присвячено висвітленню окремих проблем адміністративно-правового забезпечення координації діяльності суб’єктів захисту прав дитини у сфері протидії домашньому насильству. Автором доведено, що у контексті загострення соціальних проблем, забезпечення належного правового захисту прав дитини від домашнього насильства стало невід’ємною складовою державної політики у сфері охорони дитинства. Аргументовано, що центральне місце в адміністративно-правовому регулюванні протидії насильству посідає питання ефективної координації між численними суб’єктами захисту прав дітей, оскільки без їхньої злагодженої та синхронної роботи неможливе своєчасне виявлення, припинення та превенція випадків насильства. Досліджено основні проблеми, що виникають у процесі міжвідомчої взаємодії, які зумовлені необхідністю забезпечення належної координації та оперативного реагування на випадки порушення прав дітей в умовах складної адміністративно-правової структури.

Особлива увага приділяється правовим аспектам розмежування адміністративних повноважень суб’єктів захисту, механізмам їхнього спільного реагування. Зроблено спробу проаналізувати прогалини та колізії в українському законодавстві, зокрема у частині визначення адміністративної відповідальності за порушення процедур координації.

На основі проведеного науково-правового аналізу автором сформульовано низку пропозицій щодо напрямків удосконалення адміністративно-правового регулювання у досліджуваній сфері. Серед ключових пропозицій – створення єдиної адміністративної цифрової платформи для обміну інформацією між суб’єктами захисту, чітке визначення адміністративних протоколів взаємодії, а також посилення адміністративно-правового забезпечення повноважень місцевих координаційних органів для забезпечення ефективного правового захисту прав дитини.

Професіоналізація волонтерської діяльності

2026-01-23T00:32:23+02:00

У статті проаналізовано правове регулювання волонтерської діяльності в контексті підтримки Збройних Сил України як «неформального» виду професійної зайнятості та виду економічної діяльності. Особлива увага приділяється проблемам правового регулювання такого виду зайнятості та його розвитку, що виник внаслідок російської збройної агресії, розпочатої у 2014 році. Визначено ознаки «професіоналізації» волонтерської діяльності, яка включає соціальне страхування, отримання доходу та зарахування такої діяльності до професійного стажу. Розглянуто базові нормативно-правові акти у цій сфері, зокрема Закон України «Про волонтерську діяльність», та зясовано, що попри наявності регулювань, існує нагальна потреба у їх удосконаленні.

З огляду на зростаючі потреби воєнного часу, встановлено, що державна запроваджує активне правове регулювання підтримки волонтерської діяльності. Таке регулювання значною мірою імплементує зарубіжний досвід в цій сфері правового регулювання та має велике розгалуження у різних видах нормативно-правових актів. Крім того, існує фактичне сприйняття не тільки громадянами, а й органами місцевого самоврядування та органами державної влади волонтерства як професії. Основні виклики пов’язані з відсутністю спеціальної літератури для волонтерів, яка б надавала роз’яснення щодо особливостей правового регулювання такого виду діяльності саме з огляду його «професійних» ознак.

Добровільна здача зброї як інструмент партнерства поліції та населення

2026-01-23T00:48:16+02:00

Статтю присвячено комплексному дослідженню добровільної здачі зброї як правового, превентивного та комунікаційного інструменту партнерства між Національною поліцією України та цивільним населенням в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення. Обґрунтовано, що масова мілітаризація населення, ускладнений контроль за переміщенням озброєння та зростання ризиків незаконного обігу вогнепальної зброї потребують переорієнтації поліцейської діяльності з переважно репресивних підходів на сервісно-превентивні моделі взаємодії з громадянами.

У статті визначено поняття та правову природу добровільної здачі зброї, з’ясовано її місце в системі протидії незаконному обігу зброї та розкрито сутність цього інституту як елементу філософії community policing. З’ясовано, що добровільна здача зброї займає важливе місце в системі протидії незаконному обігу вогнепальної зброї, доповнюючи репресивні та адміністративно-юрисдикційні заходи превентивним механізмом. Доведено, що добровільна здача зброї є ефективним інструментом партнерства між поліцією та населенням, який відповідає ідеології community policing. Підтверджено, що добровільна здача зброї сприяє зменшенню кількості нелегального озброєння, підвищенню рівня публічної безпеки та формуванню довіри населення до поліції. Особливу увагу приділено аналізу сталих механізмів партнерства поліції й населення, зокрема через комунікацію, залучення громад до ухвалення безпекових рішень, діяльність поліцейських офіцерів громади та використання цифрових сервісів.

На основі узагальнення національної практики та сучасних безпекових викликів запропоновано авторську модель добровільної здачі зброї в Україні, що поєднує нормативно-правовий, організаційно-управлінський, інформаційно-аналітичний і соціально-комунікативний компоненти. Обґрунтовано доцільність її впровадження як складової державної політики стабілізації незаконного обігу вогнепальної зброї та інструменту забезпечення сталого переходу до мирного правопорядку. Зроблено висновок, що розвиток інституту добровільної здачі зброї на засадах партнерства є необхідною умовою підвищення ефективності превентивної діяльності Національної поліції України у повоєнний період.

Гармонізація законодавства України з «Зеленою угодою» ЄС (European Green Deal): правові виклики та напрями вдосконалення

2026-01-23T00:48:27+02:00

У статті здійснено аналіз гармонізації законодавства України з Європейською зеленою угодою (European Green Deal) та пакетом ініціатив «Fit for 55». Констатовано, що правові дослідження в аспекті гармонізації законодавства України з ЄЗК (European Green Deal) доцільно згрупувати за такими векторами як: теоретичні засади кліматичного права та інтеграції «зелених» цілей у секторі політики держави; моніторинг як емпірично аналітичні напрацювання у сфері ЄЗК; інституційна діагностика та дорожні карти Європейської Комісії щодо наближення українського законодавства до ЄЗК; галузеві правові дослідження, що зіставляють європейські акти пакета «Fit for 55» з українським правом і практикою правозастосування. Комплексний юридичний аналіз гармонізації законодавства України з ЄЗК можливий за умови системного аналізу усіх цих взаємопов’язаних складників.

Зауважено, що наближення законодавства України до екологічного acquis ЄС здійснюється за такими базовими векторами: скорочення викидів парникових газів; розвиток відновлюваної енергетики; підвищення енергоефективності (зниження енергоємності економіки та реалізація принципу energy efficiency first відповідно до вимог директив ЄС, зокрема шляхом оновлення нормативної бази та впровадження сучасних інструментів енергоменеджменту); зменшення викидів метану; екологізація транспорту: перехід до чистого транспорту; контроль промислового забруднення: реформа дозвільної системи для підприємств, перехід на найкращі доступні технології та методи управління; імплементація вимог ЄС щодо управління відходами та скорочення забруднення довкілля, забезпечення справедливої трансформації вугільних регіонів згідно з принципом Just Transition.

За результатами дослідження запропоновано комплекс правових рішень: невідкладно ухвалити закон про промислові викиди з урахуванням найкращих доступних технологій; створити кліматичний фонд і закріпити цільове використання надходжень від аукціонів дозволів та екологічних податків; посилити інституційну спроможність центральних і місцевих органів, удосконалити процедури стратегічної екологічної оцінки та участі громадськості в них. Зроблено висновок, що успіх гармонізації законодавства залежатиме від політичної волі України, її інституційної спроможності в умовах війни, а також від всебічної підтримки ЄС.

Податкова застава як спосіб забезпечення виконання податкового обов’язку: проблеми практики і застосування

2026-01-23T00:57:26+02:00

Стаття присвячена комплексному аналізу податкової застави як інструменту забезпечення виконання податкового обов’язку та практичним проблемам її застосування в Україні. Розкривається публічно-правова природа податкової застави, її превентивна та примусова функції, автоматичний характер виникнення у разі формування податкового боргу, а також процедурні етапи опису майна, контролю за ним і обмеження правомочностей платника щодо розпорядження активами. Наголошено, що податкова застава відіграє системну роль у структурі гарантій фіскальних інтересів держави, водночас істотно впливаючи на майнову сферу платників податків та їхню здатність продовжувати господарську діяльність.

На основі узагальнення нормативної бази й практичних кейсів окреслено ключові вади правозастосування: надмірна тривалість судових процедур стягнення, формальність й неузгодженість підходів до оцінки та визначення ліквідності активів, фрагментарність обліку заставного майна, ризики відчуження активів без відома контролюючих органів через повільну реєстрацію обтяжень і слабку міжвідомчу взаємодію. Звертається увага на неоднорідність судової практики щодо моменту виникнення податкової застави, пріоритету вимог держави порівняно з іншими кредиторами та співвідношення податкової застави з інститутом банкрутства, що створює правову невизначеність для бізнесу та кредитних установ. Окремо проаналізовано вплив воєнного стану, мораторіїв на перевірки та відстрочок виконання податкового обов’язку на ефективність функціонування податкової застави як інструменту забезпечення бюджетних надходжень.

Аргументовано необхідність переходу до «єдиного судового рішення» щодо стягнення коштів і звернення стягнення на майно, створення інтегрованої електронної системи обліку та моніторингу застав із з’єднанням державних реєстрів і обов’язковою перевіркою обтяжень нотаріусами, а також запровадження стандартизованих підходів до визначення ліквідності та обов’язкового продажу предмета застави через відкриті електронні аукціони. Пропонується посилити процесуальні гарантії платників податків шляхом уточнення строків і підстав внесення майна до акта опису, розширення можливостей оскарження неправомірних дій контролюючих органів, встановлення чітких критеріїв співмірності втручання держави у право власності з розміром податкового боргу. Запропоновані заходи спрямовані на підвищення прозорості, швидкості та результативності примусового виконання, баланс прав платників і публічного інтересу, стабільність бюджетних надходжень і формування передбачуваного, інвестиційно привабливого бізнес-середовища.

Адаптація податкового законодавства до цифрової економіки

2026-01-23T01:01:58+02:00

Стаття присвячена дослідженню теоретико-правових засад адаптації податкового законодавства України до умов цифрової економіки та трансформацій, що зумовлені розвитком цифрових технологій і появою нових моделей створення вартості. У роботі аналізуються зміни у структурі економічної діяльності, зокрема зростання ролі нематеріальних активів, дистанційних форм надання послуг, платформної взаємодії та високої мобільності капіталу, що ускладнюють застосування традиційних категорій податкового права. Розглянуті проблеми визначення податкової юрисдикції в умовах «економічної присутності без фізичної присутності» та необхідність уточнення підходів до встановлення податкового зв’язку.

У статті висвітлено міжнародні тенденції реформування оподаткування в цифровому середовищі, зокрема концепцію Pillar One та Pillar Two у межах ініціатив ОЕСР/BEPS, спрямованих на перерозподіл податкових прав між юрисдикціями та запровадження глобальної мінімальної ставки оподаткування. Проаналізовано вплив цих підходів на національні системи, включаючи вимоги до узгодження норм матеріального та процедурного права.

На рівні українського законодавства розглянуто нормативні акти, що формують основу для розвитку цифрової економіки, зокрема Закон України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» та спеціальний режим «Дія.City». Окремо досліджено особливості оподаткування електронних послуг нерезидентів, порядок їх реєстрації як платників ПДВ, проблемні аспекти адміністрування таких операцій і потребу в уніфікації процедур.

У статті також проаналізовано напрями розвитку податкової прозорості та звітності цифрових платформ за моделлю правил, подібних до європейської директиви DAC7. Окреслено роль цифрових інструментів у модернізації податкового адміністрування, включаючи впровадження e-invoicing, SAF-T, електронних сервісів і використання аналітичних технологій для виявлення ризикових операцій.

Узагальнено, що адаптація податкової системи до цифрової економіки потребує комплексного оновлення матеріальних, процедурних і інституційних норм, гармонізації з міжнародними стандартами та формування ефективної інфраструктури податкового адміністрування. Матеріал статті відображає ключові тенденції, виклики та можливі напрямки подальшого удосконалення податкової політики України в умовах цифрової трансформації.

Превентивні антикорупційні механізми у Збройних Силах України: сучасний стан та перспективи розвитку

2026-01-23T01:10:45+02:00

У статті досліджено сучасний стан системи запобігання корупції у Збройних Силах України в умовах дії правового режиму воєнного стану та окреслено ключові превентивні механізми, спрямовані на підвищення рівня доброчесності, прозорості й підзвітності у сфері військового управління. Обґрунтовано, що корупція у Збройних Силах України становить одну з найсерйозніших загроз обороноздатності держави, оскільки вона негативно впливає на ефективність використання фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів, підриває морально-психологічний стан особового складу та знижує довіру суспільства та міжнародних партнерів до військово-політичного керівництва.

Акцентовано увагу на тому, що в умовах збройної агресії проти України запобігання корупції у Збройних Силах України набуває не лише правового й управлінського, а й стратегічного значення, оскільки безпосередньо пов’язане зі стійкістю оборонної системи та здатністю держави ефективно протидіяти зовнішнім загрозам. У статті проаналізовано три ключові превентивні антикорупційні механізми: реалізацію Антикорупційної програми Міністерства оборони України на 2025–2026 роки, функціонування оновленої системи внутрішнього контролю та управління ризиками, а також запровадження інституту заохочення викривачів як елементу формування культури доброчесності у військовому середовищі.

Досліджено нормативно-правові засади впровадження зазначених механізмів, особливості застосування нових відомчих нормативних актів, а також їхній вплив на управлінську практику, систему прийняття рішень і формування етичних стандартів поведінки військовослужбовців і працівників Збройних Сил України. Визначено основні проблеми практичної реалізації превентивних антикорупційних заходів, зокрема ризики формалізації контрольних процедур, дефіцит підготовлених кадрів та низький рівень довіри до механізмів захисту викривачів.

Зроблено висновок, що ефективність превентивних антикорупційних механізмів у Збройних Силах України визначається глибиною їх інтеграції в управлінські процеси, розвитком цифрових інструментів контролю, удосконаленням антикорупційної освіти та формуванням лідерської культури нетерпимості до корупції. Перспективи подальших досліджень пов’язані зі створенням цілісної моделі доброчесності як елемента національної стійкості та обороноздатності України.

Трансформація адміністративно-правового режиму відновлюваної енергетики в Україні: аналіз законопроєкту № 14271

2026-01-23T01:15:42+02:00

Стаття присвячена аналізу трансформації адміністративно-правового режиму відновлюваної енергетики в Україні у зв’язку з розробленням та внесенням законопроєкту № 14271, спрямованого на імплементацію положень права Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії, зокрема вимог Директив (ЄС) 2018/2001 (RED II) та 2023/2413 (RED III), а також пов’язаних із ними актів вторинного права ЄС. Обґрунтовується, що використання енергії з відновлюваних джерел у сучасних умовах виходить за межі галузевої політики та набуває значення комплексного об’єкта публічного адміністрування, тісно пов’язаного з питаннями енергетичної безпеки, виконання міжнародних зобов’язань та захисту прав суб’єктів господарювання. У статті показано, що законопроєкт №14271 не обмежується формальним перенесенням норм права ЄС, а закладає засади нової моделі публічного адміністрування у сфері ВДЕ, яка характеризується уніфікацією понятійного апарату, оновленням процедурних механізмів і підвищенням прозорості управлінських рішень. Проаналізовано значення гармонізації дефініцій біопалив, біорідин, біомаси, відновлюваних палив небіологічного походження, гарантій походження та статистичних трансферів як передумови правової визначеності й узгодженого правозастосування. Окрему увагу приділено реформуванню дозвільних процедур, запровадженню принципу «єдиного вікна», скороченню строків адміністративних процедур, а також інституціоналізації методики розрахунку валового кінцевого споживання енергії з відновлюваних джерел. Висвітлено роль нових інститутів – енергетичних спільнот, спільно діючих споживачів і зон прискореного розвитку ВДЕ – у зміні співвідношення між контрольними та сервісними функціями держави та формуванні децентралізованої моделі енергетичного врядування. Зроблено висновок, що законопроєкт № 14271 формує цілісний адміністративно-правовий режим сприяння розвитку відновлюваної енергетики, який поєднує адміністративну спрощеність із збереженням екологічних стандартів і водночас посилює гарантії прав суб’єктів господарювання через юридичну визначеність, передбачуваність процедур і підвищену відповідальність органів публічної влади.

Адміністративна відповідальність у митній сфері: юрисдикційні колізії та забезпечення доступу до правосуддя

2026-01-23T01:31:51+02:00

Стаття присвячена дослідженню проблем адміністративної відповідальності у митній сфері крізь призму юрисдикційних колізій між Кодексом України про адміністративні правопорушення та Митним кодексом України, а також їх впливу на реалізацію конституційного права на доступ до правосуддя. Автором проаналізовано нормативно-правові засади регулювання адміністративної відповідальності за порушення митних правил та охарактеризовано ключові суперечності, що виникають у процесі правозастосування. Особлива увага приділяється питанням розмежування компетенції митних органів і судів, визначення меж між адміністративною та кримінальною відповідальністю, відмінностям у строках притягнення до відповідальності та застосуванню процесуальних гарантій, закріплених у КУпАП і МК України. У статті проаналізовано судову практику, яка демонструє неоднозначність підходів до застосування загальних і спеціальних норм, що впливає на правову визначеність та рівність осіб перед законом.

Досліджено проблематику застосування конфіскації як адміністративного стягнення, у тому числі щодо майна, яке не належить правопорушнику, що потребує оцінки з позицій принципу пропорційності та міжнародних стандартів захисту права власності. Підкреслюється необхідність забезпечення незалежності та неупередженості органу, що розглядає справу, оскільки адміністративний порядок розгляду порушень митних правил у межах митного органу потенційно суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У контексті європейських стандартів надано оцінку ефективності національних механізмів судового та адміністративного оскарження рішень митних органів.

Здійснено комплексний аналіз системних юрисдикційних колізій, що ускладнюють реалізацію права на доступ до правосуддя. Обґрунтуванно потреби в гармонізації спеціальних і загальних норм адміністративної відповідальності. Сформульовано низку практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства: чітке визначення компетенції органів, уніфікація строків притягнення до відповідальності, корекція норм щодо конфіскації, посилення судового контролю та узагальнення судової практики на рівні Верховного Суду. Реалізація цих пропозицій сприятиме утвердженню принципу верховенства права, підвищенню правової визначеності та доступності правосуддя у справах про порушення митних правил.

Забезпечення доступу до правосуддя у провадженнях про порушення митних правил в Україні: законодавчі зміни 2023–2025 років

2026-01-23T01:39:35+02:00

Стаття присвячена системному аналізу забезпечення доступу до правосуддя у справах про порушення митних правил в контексті трансформації митного законодавства та активного впровадження цифрових технологій у митну справу. Обґрунтовується , що право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 55 Конституції України, набуває особливої актуальності в умовах високої правової нормотворчої динаміки та складної юридичної природи митних правовідносин. Визначено, що доступ до правосуддя не завжди є реальним. Оскільки учасники зовнішньоекономічної діяльності часто стикаються з інформаційною нерівністю, фінансовими бар’єрами, короткими строками оскарження та необхідністю залучення спеціалізованих фахівців. Проаналізовано суттєві законодавчі зміни 2023–2025 років щодо санкцій за порушення митних правил, їх відповідності принципу пропорційності та індивідуалізації відповідальності. Звернено увагу на правові позиції Конституційного Суду України, які стали каталізатором перегляду санкційної політики, та підкреслено важливість переходу від каральної до збалансованої моделі адміністративної відповідальності. Наголошено, що обмежений доступ до касаційного перегляду та фрагментарність судової практики створюють ризики нерівного застосування митного законодавства судами різних інстанцій.

Окреме місце займає аналіз викликів, пов’язаних із використанням цифрових доказів у митних спорах. Доведено, що сучасні сканувальні комплекси, автоматизовані системи аналізу ризиків і технології штучного інтелекту змінюють традиційні стандарти доведення, водночас породжуючи проблему доступу сторони до технічної інформації, алгоритмів та цифрових журналів подій. Визначено, що без нормативного закріплення процедур збирання й оцінки таких доказів існує небезпека формального, некритичного визнання їх достовірними.

У статті обґрунтовано необхідність перегляду механізмів тимчасового вилучення й зберігання товарів, що нерідко завдають непоправної шкоди правам особи ще до вирішення справи судом. Визначено , що розвиток електронного судочинства та інтеграція цифрових сервісів митних та судових органів здатні істотно підвищити доступність правосуддя. Зроблено висновок, що подальше реформування митного законодавства має здійснюватися з урахуванням європейських стандартів, принципу верховенства права та необхідності забезпечення реального, а не декларативного доступу до правосуддя для всіх учасників митних правовідносин.

Штучний інтелект у системі публічного управління: інституційні виклики, управлінські трансформації та нормативно-правові орієнтири

2026-01-23T01:50:23+02:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню ролі технологій штучного інтелекту у трансформації системи публічного управління в умовах цифровізації державного сектору. Проаналізовано основні інституційні виклики, що постають перед органами публічної влади у процесі впровадження алгоритмічних рішень, зокрема потребу в оновленні організаційних структур, розвитку професійних компетентностей державних службовців, а також забезпеченні прозорості, підзвітності й етичної обґрунтованості автоматизованих управлінських процедур.

Особливу увагу приділено еволюції управлінських практик, яка виявляється у поступовому переході від традиційних адміністративних процедур до даноцентричних, прогнозних та алгоритмічно підтриманих моделей ухвалення управлінських рішень. Обґрунтовано, що інтеграція штучного інтелекту зумовлює формування нових форм адміністративної дискреції, змінює співвідношення між людським і автоматизованим впливом на управлінські процеси та справляє істотний вплив на структуру публічної політики, механізми оцінювання результативності діяльності органів влади і якість надання публічних послуг.

У нормативно-правовому вимірі досліджено сучасні європейські підходи до регулювання застосування штучного інтелекту, зокрема вимоги щодо безпечності, прозорості, недискримінації та дотримання прав людини. Визначено значення актів Європейського Союзу, етичних принципів Ради Європи та рекомендацій міжнародних організацій, які формують рамкові стандарти відповідального використання алгоритмічних систем у публічному секторі. Доведено необхідність розбудови національної моделі правового регулювання застосування штучного інтелекту, здатної поєднати інноваційний розвиток, ефективність публічного управління та гарантії демократичної легітимності. Зроблено висновок, що результативність цифрової трансформації публічного управління визначається не стільки рівнем технологічного розвитку, скільки інституційною спроможністю держави, якістю нормативно-правового регулювання та здатністю забезпечити належний рівень суспільної довіри до алгоритмічно підтриманих управлінських рішень, у тому числі через запровадження процедур оцінювання ризиків, контролю та відповідальності у сфері застосування штучного інтелекту.

Штучний інтелект у праві: еволюція доктринальних підходів та сучасні дефініції

2026-01-23T01:55:15+02:00

Статтю присвячено теоретико-правовому аналізу становлення та еволюції категорії «штучний інтелект» у сучасній юридичній доктрині з урахуванням завдань публічного адміністрування та адміністративно-правового регулювання. Обґрунтовано, що стрімкий розвиток і практична експансія технологій ШІ зумовлюють потребу уточнення змісту базових понять, від яких залежить визначеність повноважень суб’єктів владних повноважень, меж адміністративного втручання, стандартів належної процедури та механізмів юридичної відповідальності. Показано, що дефініційна невизначеність ускладнює формування узгодженої термінології, побудову режимів контролю й нагляду, а також коректне відмежування систем ШІ від традиційного програмного забезпечення у правозастосуванні. Проаналізовано ключові доктринальні підходи до окреслення правової природи ШІ – функціональний, техніко-правовий, ризик-орієнтований та інституційний – із визначенням їх пояснювальних можливостей і регуляторних обмежень, зокрема щодо автономності ухвалення рішень, навчання, адаптивності та юридично значущого впливу результатів на фізичне чи цифрове середовище. Окрему увагу приділено міжнародним і європейським підходам, відображеним у документах ОЕСР, Ради Європи, ООН та Акті ЄС про штучний інтелект, які задають методологічні орієнтири для національних правопорядків і закріплюють пріоритети захисту прав людини, прозорості, підзвітності та людського контролю. Доведено, що українська правова доктрина перебуває на етапі систематизації напрацювань і поступового наближення до європейської моделі диференційованого, ризик-орієнтованого регулювання. Зроблено висновок, що вироблення концептуально узгодженої юридичної дефініції ШІ є необхідною передумовою підвищення ефективності публічної адміністрації, зміцнення правової визначеності та адаптації правової системи України до умов цифрової трансформації. Обґрунтовано доцільність поєднання технічних стандартів із адміністративно-правовими інструментами: оцінкою ризиків, аудитом алгоритмів та забезпеченням принципів законності, пропорційності, недискримінації і можливості ефективного оскарження.

Фінансово-правові засади оподаткування віртуальних активів: стан і перспективи

2026-01-23T02:00:31+02:00

Стаття присвячена комплексному аналізу фінансово-правових засад оподаткування віртуальних активів в умовах трансформації сучасної цифрової економіки. Актуальність дослідження зумовлена швидким розвитком блокчейн-технологій, поширенням криптовалют і токенізованих активів та недостатністю адаптації класичних податкових механізмів до нових форм цифрового майна. У роботі визначено ключові виклики, пов’язані з правовою невизначеністю статусу віртуальних активів, їх класифікацією, складністю ідентифікації платників податків, високою волатильністю ринку та відсутністю ефективної цифрової інфраструктури податкового контролю. Проаналізовано законодавчі підходи України, включно із Законом «Про віртуальні активи» та сучасними законодавчими ініціативами щодо внесення змін до Податкового кодексу, а також охарактеризовано роль регуляторних органів – Національного банку України, Міністерства фінансів України та Державної податкової служби України – у формуванні податкової політики у сфері цифрових активів. Значну увагу приділено порівняльно-правовому аналізу міжнародного досвіду, зокрема підходам держав ЄС, США та країн, що запровадили спеціальні режими регулювання криптоактивів. Детально розглянуто «матрицю оподаткування віртуальних активів», розроблену українськими регуляторами. Окремо висвітлено проблематику оподаткування доходів фізичних осіб, зокрема труднощі декларування, відсутність податкових агентів, необхідність визначення моменту виникнення доходу та документального підтвердження витрат. Стаття також систематизує різні моделі оподаткування, визначаючи їх переваги та недоліки.

У підсумку обґрунтовується необхідність комплексної реформи державної політики у сфері оподаткування віртуальних активів, створення прозорих правил їх обігу, імплементації автоматизованих механізмів моніторингу транзакцій, а також підвищення рівня фінансової грамотності й податкової культури користувачів цифрових активів. Запропоновано напрями вдосконалення податкового законодавства, що можуть забезпечити стабільність, нейтральність та справедливість оподаткування у сфері швидкозростаючої цифрової економіки.

Галузеві та юрисдикційні аспекти матеріальної відповідальності у сфері державної служби

2026-01-23T02:03:16+02:00

Вказується, в умовах реформування системи публічного управління в Україні європейські стандарти доброго адміністрування (good administration) набувають дедалі більшого значення як критерій оцінки якості адміністративного законодавства та ефективності його практичного застосування. Імплементація цих стандартів насамперед передбачає запровадження процедурних гарантій у відносинах між приватними особами та суб’єктами публічної адміністрації, а саме: права бути вислуханим, права на доступ до інформації та матеріалів справи, що стосуються особи, а також обов’язку адміністративного органу належно обґрунтовувати рішення, які можуть мати негативні наслідки для приватної особи.

Стаття присвячена аналізу галузевих і юрисдикційних аспектів матеріальної відповідальності у сфері державної служби в контексті реалізації права на добре адміністрування. Обґрунтовується, що матеріальна відповідальність державних службовців є міжгалузевим правовим інститутом, який перебуває на стику публічно- та приватно-правового регулювання, що зумовлює наявність колізій у законодавстві та неоднозначність судової практики. Особливу увагу приділено аналізу норм Закону України «Про державну службу», цивільного, трудового та адміністративного законодавства, які регулюють питання відшкодування шкоди, заподіяної державними службовцями під час виконання ними службових повноважень.

У статті розкрито особливості адміністративно-правового підходу до матеріальної відповідальності державних службовців, зокрема застосування принципу пропорційності, обов’язковість досудового врегулювання та наявність дискреційних повноважень керівника державної служби щодо визначення розміру шкоди та звернення до суду. Проаналізовано проблеми визначення належної судової юрисдикції у справах про відшкодування матеріальної шкоди державними службовцями та підходи Верховного Суду до розмежування адміністративного і цивільного судочинства.

Зроблено висновок, що попри наявність у таких спорах приватноправових елементів, їх вирішення часто потребує оцінки правомірності дій службовця та застосування норм публічного права, що обґрунтовує доцільність розгляду окремих категорій справ у порядку адміністративного судочинства. Наголошено на необхідності вдосконалення законодавчого регулювання з метою забезпечення правової визначеності та ефективного судового захисту.

Вплив цифровізації державного управління на адміністративно-правове регулювання патентної діяльності в Україні

2026-01-23T02:16:41+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз впливу цифровізації державного управління на адміністративно-правове регулювання патентної діяльності в Україні. Визначено, що цифрова трансформація, яка охоплює всі рівні публічного адміністрування, поступово змінює форми та методи взаємодії органів державної влади з фізичними та юридичними особами у сфері інтелектуальної власності. Окрему увагу приділено впровадженню електронних сервісів, електронного документообігу, автоматизованих інформаційних систем та відкритих реєстрів у роботі Національного органу інтелектуальної власності та Міністерства економіки України, що здатні значно оптимізувати патентні процедури, скоротити терміни їх розгляду та зменшити адміністративні витрати для заявників. Встановлено, що цифровізація супроводжується низкою правових та організаційних викликів, серед яких необхідність забезпечення належного рівня інформаційної безпеки, захисту персональних даних, підвищення кіберстійкості інформаційних систем, а також адаптації нормативно-правових актів до умов функціонування електронних сервісів. Виявлено, що чинна правова база часто не відповідає темпам розвитку технологій, а відсутність єдиного підходу до стандартизації електронних адміністративних процедур створює ризики для ефективного правозастосування. Проаналізовано сучасний стан адміністративно-правового регулювання у сфері патентної діяльності, визначено основні бар’єри впровадження цифрових технологій та розглянуто перспективи їх подолання з урахуванням міжнародного досвіду та зобов’язань України у рамках євроінтеграційних процесів. Зроблено висновок, що ефективна цифрова трансформація у сфері патентного адміністрування можлива лише за умови поєднання нормативної модернізації, інституційної спроможності органів влади та належного рівня цифрової грамотності всіх учасників патентних правовідносин. У підсумку підкреслюється, що системне впровадження цифрових інструментів у сфері патентної діяльності здатне не лише підвищити прозорість та ефективність адміністративних процедур, а й забезпечити якісно новий рівень інтеграції України у глобальний інноваційний та технологічний простір.

Особливості структури правового механізму протидії деструктивним інформаційним впливам

2026-01-23T02:20:32+02:00

Мета статті – визначити структуру правового механізму протидії деструктивним інформаційним впливам.

Досліджено особливості розуміння сутності та структури правових механізмів. З’ясовано, що правовий механізм протидії деструктивним інформаційним впливам відрізняється від класичних моделей тим, що його структура включає не лише норми та правовідносини, а й спеціальні інструменти інформаційної безпеки, спрямовані на захист комунікаційного простору. Охарактеризовано властивості правового механізму протидії деструктивним інформаційним впливам. Особливу увагу приділено дезінформації як одному із видів деструктивних інформаційних впливів.

Запропоновано поняття структури правового механізму протидії деструктивним інформаційним впливам як внутрішньо впорядкованої сукупності взаємопов’язаних нормативних, інституційних, процедурних та інструментальних елементів, які на основі норм права забезпечують запобігання, виявлення, припинення та правову відповідальність за протиправні руйнуючі інформаційні практики, а також гарантують дотримання конституційних прав і свобод людини та захист інформаційного суверенітету держави.

Визначено елементний склад структури правового механізму протидії деструктивним інформаційним впливам, який складається з: 1) норм права, якими визначено матеріальні та процесуальні засади зниження негативної дії інформаційних впливів на стан інформаційної сфери України, а також компетенції уповноважених державою у цій сфері суб’єктів; 2) правовідносин, які складаються в інформаційній сфері держави під час виявлення, ідентифікації, обмеження або видалення інформації деструктивного характеру; 3) актів застосування права, в яких втілюється результативність інформаційно-правового регулювання; 4) актів тлумачення права, які забезпечують єдність правозастосовної практики в умовах динамічних технологічних змін; 5) комплексних засобів синтетичної природи, які дозволяють поєднувати правові обмеження з технічними, технологічними та економічними, забезпечуючи ефективність функціонування правового механізму.

Політичні права публічних службовців у контексті міжнародно-правової відповідальності держав

2026-01-23T02:29:28+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз реалізації політичних прав публічних службовців в Україні крізь призму міжнародно-правових стандартів та інституту міжнародно-правової відповідальності держави. Досліджено національну нормативно-правову базу, що визначає зміст, межі реалізації та допустимі обмеження політичних прав публічних службовців, а також особливості практики її застосування в умовах функціонування принципу політичної нейтральності публічної служби. Акцентовано увагу на правових колізіях і прогалинах законодавства, які ускладнюють узгодження індивідуальних політичних прав службовців із завданнями забезпечення стабільності, ефективності та неупередженості державної влади. Проблематика реалізації політичних прав на національному рівні зводиться до пошуку оптимального співвідношення між законодавчими гарантіями, дисциплінарними обмеженнями та необхідністю належного функціонування публічної служби в демократичній державі.

Окрему увагу приділено міжнародно-правовим аспектам захисту політичних прав, зокрема стандартам, сформованим у практиці Європейського суду з прав людини, які застосовуються до різних категорій осіб, що перебувають на публічній службі. Проаналізовано підходи до оцінки допустимості національних обмежень політичних прав з огляду на принципи законності, легітимної мети та пропорційності, а також визначено умови, за яких порушення таких прав може призвести до міжнародно-правової відповідальності держави.

Обґрунтовано, що серед ключових проблем національного регулювання залишаються недостатня визначеність критеріїв політичної нейтральності та непослідовна інтеграція міжнародно-правових стандартів у правозастосовну практику, що створює ризики надмірного звуження політичних прав публічних службовців. Наголошено на необхідності вдосконалення правового регулювання шляхом уточнення законодавчих норм, запровадження прозорих процедур контролю, системного врахування практики Європейського суду з прав людини та підвищення рівня правової обізнаності публічних службовців. Зроблено висновок, що забезпечення балансу між політичною нейтральністю публічної служби та реалізацією політичних прав є важливою умовою дотримання міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини.

Система органів публічної влади, що здійснюють функції публічного адміністрування у сфері освіти

2026-01-23T02:32:49+02:00

В статті визначено систему органів публічної влади, що здійснюють функції публічного адміністрування у сфері освіти, виокремлено їх повноваження та напрямки взаємодії.

Встановлено, що їх систему складають: 1) центральні органи державної влади, які безпосередньо або дотично реалізують державну політику у сфері освіти - Міністерство освіти і науки України та інші міністерства та відомства (наприклад, Міністерство охорони здоров’я – медична освіта, Міністерство внутрішніх справ – правнича та правоохоронна освіта); 2) спеціально утворені органи державної влади, які наділені повноваженнями щодо забезпечення якості освіти, здійснення державного нагляду (контролю) за закладами освіти – Державна служба якості освіти України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти; 3) місцеві органи виконавчої влади – місцеві державні, в тому числі військові адміністрацій, які забезпечують контроль за дотриманням законодавства у сфері освіти на місцевому рівні; 4) органи місцевого самоврядування, зокрема виконавчі органи обласних, районних, міських, селищних і сільських рад – здійснюють управління закладами середньої та професійно-технічної освіти на відповідних територіях, в тому числі їх фінансування.

Виокремлено рівні взаємодії органів публічної влади, що здійснюють функції публічного адміністрування у сфері освіти та закладами освіти. На підставі аналізу практики їх діяльності з’ясовано основні проблеми такої взаємодії, які полягають в наступному: у дублюванні функцій та неузгодженість повноважень; низькому рівні реалізації політики децентралізації – попри реформу, значна частина повноважень залишається в центрі, а місцеве самоврядування не завжди має достатньо ресурсів чи свободи для ефективного управління мережею закладів освіти, засновництва та фінансування; недостатній фінансовій незалежності закладів освіти; відсутності єдиної, ефективної та захищеної системи обміну даними між різними відомствами, що ускладнює моніторинг, планування та прийняття рішень; відсутності ефективної системи обміну знаннями, вміннями та передовими освітніми технологіями педагогічного персоналу; не належної координації виробничої сфери та сфери послуг з закладами освіти; складністю запровадження конкурентної системи розподілу фінансових ресурсів між закладами освіти.

Адміністративно-правовий статус Бюро економічної безпеки України: поняття та структура

2026-01-23T02:41:21+02:00

Стаття присвячена дослідженню проблеми поняття та структури адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України.

Досліджено висловлені у науці положення про поняття та структуру адміністративно-правового статусу, які покладено в основу дослідження адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України.

Уточнено найменування блоків адміністративно-правого статусу Бюро економічної безпеки України, кожний з яких містить свій набір пов’язаних елементів цього статусу, та запропоновано назвати їх функціональним та організаційним блоками.

Структуру адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України складають функціональний блок (елементами якого є мета діяльності, функції, завдання та повноваження Бюро економічної безпеки України) та організаційний блок (елементами якого є порядок створення, ліквідації та реорганізації Бюро економічної безпеки України і його територіальних управлінь, структура та чисельність, порядок призначення та звільнення працівників, служба в Бюро економічної безпеки України, правовий та соціальний захист працівників, контроль за діяльністю Бюро економічної безпеки України та його підзвітність, юридична відповідальність Бюро економічної безпеки України). Особливе місце в системі елементів адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України займають принципи адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України, які охоплюють собою як функціональні, так і організаційні аспекти адміністративно-правового статусу.

За наслідками дослідження надано комплексне визначення поняття адміністративно-правового статусу Бюро економічної безпеки України, згідно з яким під адміністративно-правовим статусом Бюро економічної безпеки України слід вважати сукупність закріплених нормами адміністративного права функціональних (мети, функцій, завдань та повноважень) та організаційних (порядок створення, ліквідації та реорганізації, його структури, кадрів, контролю за діяльністю та юридична відповідальність тощо) елементів, а також принципів, які визначають правове становище Бюро економічної безпеки України у сфері адміністративних правовідносин.

Правоохоронна функція митних органів України в умовах війни: виклики та перспективи розвитку

2026-01-23T02:46:39+02:00

У статті здійснено аналіз основних проблем реалізації правоохоронної функції митними органами України під час дії правового режиму воєнного стану та перспектив її розвитку. Досліджено сучасні наукові підходи до визначення правоохоронної функції митних органів та міжнародну практику її ролі у діяльності митних адміністрацій. Критично оцінено ігнорування специфіки функціонування митних органів України, яка не обмежується суто виконанням фіскальних завдань, що призвело до руйнування ключових напрямків їх діяльності – захисного та регулятивного. Виявлено основні проблеми реалізації правоохоронної функції української митниці, які полягають у неоднозначному нормативно-правовому регулюванні правоохоронного статусу митних органів, надмірній фіскальній спрямованості діяльності митниці, а також порушенні принципів незалежності й автономності митниці, виключності її повноважень. Встановлено наявність повноцінного правоохоронного статусу митних органів ворожих держав (росії та білорусі), а також митних органів самопроголошених республік на окупованих українських територіях, що підтверджує необхідність надання відповідного статусу українській митниці в перспективі потенційного межування з цими державами та територіями. На основі проведеного дослідження запропоновано законодавчо закріпити надання митним органам України права здійснювати ОРД та проводити досудове розслідування злочинів у справах про контрабанду, а також у випадках виявлення протиправної діяльності посадових осіб митних органів. Обґрунтовано пропозицію щодо зміни конфігурації підслідності злочинів на основі концентрації заходів з виявлення контрабанди та порушень митних правил, документування та розслідування фактів таких злочинів і правопорушень в межах компетенції одного профільного державного органу – Державної митної служби України (далі – ДМСУ). Також, запропоновано створення у структурі підрозділів боротьби з контрабандою та порушень митних правил центрального апарату та територіальних органів ДМСУ спеціального слідчого відділу, уповноваженого на здійснення ОРД. Окремо наголошено на необхідності запровадження нефіскальних критеріїв оцінки ефективності реалізації правоохоронної функції митних органів.

Штучний інтелект і біометричні дані в кримінальному процесі України: допустимість, ризики, судовий контроль

2026-01-23T02:56:27+02:00

У статті розглянуто питання впровадження технологій штучного інтелекту (ШІ) для обробки біометричних даних у кримінальному процесі України. Акцентовано увагу на потенціалі використання ШІ для ідентифікації осіб за відбитками пальців, рисами обличчя, голосом та іншими біометричними характеристиками, що може підвищити ефективність розслідування та доведення вини. Одночасно окреслено низку ризиків: можливі помилкові спрацьовування алгоритмів та хибні збіги, які здатні призвести до неправомірних підозр або арештів; проблема надійності та прозорості «чорних скриньок» ШІ, коли сторони процесу не можуть перевірити методику отримання результату; загрози приватності, пов’язані з масовим збиранням і використанням чутливих персональних (біометричних) даних без достатніх правових гарантій. Встановлено, що чинне українське законодавство не містить спеціальних норм щодо допустимості доказів, отриманих із застосуванням ШІ, зокрема результатів автоматизованого розпізнавання облич або інших біометричних ідентифікацій. Обґрунтовано необхідність удосконалення нормативної бази: визначення процесуального статусу даних, згенерованих ШІ, впровадження критеріїв перевірки їх достовірності (через експертну оцінку, валідацію методів тощо), а також особливого порядку судового контролю за використанням таких технологій на стадіях досудового розслідування і судового розгляду. Зроблено висновок, що для збалансування інноваційних можливостей ШІ з гарантіями прав людини потрібен комплексний підхід – від внесення змін до Кримінального процесуального кодексу щодо фіксації та оцінки доказів, отриманих за допомогою ШІ, до врахування міжнародних стандартів (GDPR, Акта ЄС про ШІ) і створення механізмів незалежного нагляду. Належний судовий контроль та правове регулювання мінімізують ризики і забезпечать допустимість та об’єктивність використання біометричних даних, опрацьованих ШІ, у кримінальному провадженні. Наведено приклади зарубіжного досвіду: в окремих справах у США суди визнавали результати ШІ-аналізу, наприклад при ДНК-експертизі, водночас інші судові рішення відхиляли докази, отримані через технології розпізнавання облич, через сумніви у їх надійності та належному розкритті методики. На європейському рівні спостерігається тенденція до обережного підходу: Європарламент пропонує суттєві обмеження на використання систем масового біометричного спостереження, дозволяючи їх лише у виняткових випадках за рішенням суду. Підкреслено, що впровадження ШІ у практику кримінальної юстиції має супроводжуватися не лише технічними, але й правовими та етичними запобіжниками.

Відновлення конкурсу на державні посади: процедурні аспекти та нововведення

2026-01-23T14:38:45+02:00

Стаття присвячена дослідженню процедури добору на державну службу. Проводиться аналіз законодавчих новацій, що направленні на відновлення конкурсу на державну службу. Здійснено порівняльний аналіз процедури вступу на державну службу до запровадження воєнного стану та після його введення. Актуальність дослідження зумовлено необхідністю модернізації процедури добору на державну службу та відновлення конкурсних процедур. У ході дослідження та проведеного порівняльного аналізу виявлено видозміну у процедурі конкурсного відбору, що передбачений у законопроєкті № 13478-1. Запровадження кандидатського та кадрового резерву, конкурсу з метою ефективного та швидкого призначення на посади до державних органів має відновити ефективне та дієве публічне адміністрування. Євроінтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, а також наближення інституту державної служби до європейських стандартів зумовлюють реформування діяльності Комісії з питань вищого корпусу державної служби, зокрема закріплення політичної неупередженості, політичної нейтральності та підвищення професіоналізму цього органу. Особливу увагу приділено справедливості та прозорості конкурсних процедур, вкоріненню моральних та етичних норм у діяльність державних службовців. Підкреслено важливість такого інструменту в межах конкурсної процедури як подання анкети доброчесності та мотиваційного листа, щоб впевнитися в моральних, етичних та професійних якостях кандидатів. Акцентується увага на створенні належних умов для розвитку політики гендерної рівності та урівняння кількості державних службовців різної статті на державних посадах. Визначено вплив великої війни на організацію конкурсного відбору, враховуючи неспроможність гарантувати безпечне та ефективне проведення конкурсу на територіях ведення активних бойових дій та тимчасово окупованих територіях. Визначено важливість залучення до державної служби представників молоді та ветеранів, зазначено особливості призначення на посади державних службовців осіб, які проходять військову службу.

У статті визначено важливість прийняття законопроєкту, з метою відновлення справедливого та демократичного інструменту відбору державних службовців, спрямованого на утвердження нової системи конкурсу та її удосконалення в межах державної служби.

Забезпечення безпеки дорожнього руху в контексті провадження у справах про адміністративні правопорушення

2026-01-23T14:44:11+02:00

Проблема забезпечення безпеки дорожнього руху є однією з гострих соціальних, правових і організаційних проблем для сучасного суспільства та держави. У міру вдосконалення технологій виникають нові виклики, для локалізації яких потрібні значні зусилля. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при забезпеченні безпеки дорожнього руху. Предметом дослідження є адміністративно-правовий механізм провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху. Дослідження проведено з використанням загальнонаукових і спеціальних юридичних методів: порівняльно-правового, логіко-юридичного, формально-логічного, системно-структурного, формально-юридичного та інших. Вказано, що сучасна концепція адміністративно-юрисдикційної діяльності органів Національної поліції у сфері безпеки дорожнього руху має спиратися на основні ідеї Конституції України, згідно з якими правова демократична держава покликана забезпечувати охорону прав і свобод та законних інтересів людини та громадянина. Здійснення цих принципів зумовлює нові підходи до змісту та реалізації на практиці основних положень адміністративної юрисдикції: дотримання законності, рівності громадян і посадових осіб перед законом, невідворотності покарання, об’єктивної істини. Це, у свою чергу, зумовлює розвиток нових аспектів взаємовідносин правоохоронних органів із громадянами, зокрема з посадовими особами патрульної поліції, дільничними офіцерами поліції, поліцейськими офіцерами громади, а також з громадянами як учасниками дорожнього руху, на основі законодавства про адміністративні правопорушення. Зазначено, що підвищення рівня забезпечення безпеки дорожнього руху неможливе без підвищення ефективності застосування адміністративного законодавства поліцейськими патрульної поліції, зміни повноважень посадових осіб служби превенції Національної поліції, подальшого вдосконалення законодавства, що регулює застосування технічних засобів, які забезпечують правозастосовну діяльність патрульної поліції Національної поліції, організацію дорожнього руху, а також зміни системи навчання водіїв.

Непрацюючі банківські активи як об’єкт нормативно-правового регулювання у сфері фінансових відносин

2026-01-23T14:48:50+02:00

У статті викладено результати досліджень щодо сучасного стану та особливостей нормативно-правового регулювання непрацюючих банківських активів як елементу банківської діяльності у системі фінансових відносин України. Проаналізовані сучасні доктринальні позиції представників правової та економічної науки щодо: особливостей використання власних та залучених фінансових активів банками; здійснення заходів, спрямованих на формування банківських активів з метою підтримання ліквідності банку та забезпечення функціонування фінансової системи держави; сучасних способів реалізації державою банківської політики. Встановлено, що після втрати чинності у 2021 р. Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», де фінансові активи характеризувалися як кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів, наразі законодавчо не закріплено поняття фінансових активів. Запропоновано включення до статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначення даної категорії як активів, які дають його власнику право отримувати грошові кошти або інші економічні вигоди через різні фінансові операції, а також містить боргові зобов’язання, що підлягають погашенню. Проаналізувавши різні доктринальні підходи до класифікації банківських активів, встановлено наявність спектру позицій до непрацюючих активів (важкореалізовані, низьколіквідні, сумнівні, збиткові). Досліджено елементи міжнародно-правового регулювання відносин непрацюючих банківських активів у царині фінансової діяльності шляхом аналізу Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26.06.2013 р.. Встановлено наявність комплексного визначення проблемних активів як фінансової експозиції – значного порушення зобов’язань за платежами. Обґрунтовано доцільність заміни терміна «непрацюючі активи» на термін «дефолтні активи» у вітчизняній нормативно-правовій системі для забезпечення відповідності визначення дефолту положенням статті 178 «Дефолт боржника» Регламенту ЄС № 575/2013. Запропоновано для подальшої євроінтеграції банківської нормативно-правової системи здійснити категоріальне унормування реструктуризованих активів (ліквідні чи не ліквідні), зважаючи на підвищені ризики фінансово-економічної сутності таких активів та стимулюючий підхід у європейському законодавстві до відносин банківського регулювання.

Застосування сучасних симуляційних технологій у вогневій підготовці: ефективність тренування віртуального бою

2026-01-23T15:00:26+02:00

У статті комплексно досліджується широке застосування сучасних симуляційних технологій у системі вогневої підготовки правоохоронців як одного з ключових елементів формування їх професійної компетентності в умовах підвищених безпекових загроз. Зазначається, що традиційні форми навчання стрільбі, попри свою важливість, не завжди дозволяють у повному обсязі відтворити динаміку реальних бойових або службово-оперативних ситуацій, тоді як симуляційні технології забезпечують високий рівень наближеності до реальних умов виконання завдань.

У роботі розглядаються основні види тренажерів, що використовуються у вогневій підготовці, зокрема стаціонарні, мобільні та інтерактивні системи, а також сучасні VR- і AR-комплекси. Їх функціональні можливості дозволяють моделювати різні тактичні сценарії: ведення вогню в умовах обмеженої видимості, у замкнених приміщеннях, під час пересування, у складі підрозділу або в умовах дефіциту часу. Особливий акцент робиться на можливості багаторазового відпрацювання складних елементів без ризику для життя та здоров’я особового складу, а також зі значно меншими витратами боєприпасів і матеріальних ресурсів.

Застосування симуляційних технологій сприяє розвитку не лише практичних навичок стрільби, а й тактичного мислення, здатності швидко приймати обґрунтовані рішення, координувати дії з іншими співробітниками та ефективно діяти в умовах психологічного навантаження і стресу. Важливу роль відіграє інтеграція інтерактивних модулів і систем доповненої реальності, які дозволяють адаптувати навчальні сценарії до рівня підготовки курсантів і слухачів, здійснювати об’єктивний контроль параметрів тренування та забезпечувати багатокористувацьку взаємодію.

Аналіз практики впровадження таких технологій у військових і правоохоронних навчальних закладах свідчить про підвищення ефективності освітнього процесу, оптимізацію використання ресурсів та формування більш комплексної підготовки особового складу. Перспективними напрямами подальшого розвитку визначено інтеграцію елементів штучного інтелекту для створення динамічних навчальних сценаріїв, автоматизованого оцінювання рівня підготовки та поглибленого розвитку фізичних і психологічних якостей правоохоронців, що загалом робить VR- і AR-технології важливим інструментом модернізації системи військової освіти та бойової підготовки.

Від правового вакууму до бойового застосування: еволюція нормативного регулювання безпілотних авіаційних систем у діяльності Державної прикордонної служби України

2026-01-23T15:05:12+02:00

Стаття присвячена комплексному історико-правовому аналізу процесу формування та динамічної трансформації нормативно-правової бази, що регулює застосування безпілотних авіаційних систем (надалі – БАС) у діяльності Державної прикордонної служби України (надалі – ДПСУ).

Актуальність дослідження зумовлена кардинальною трансформацією безпекових парадигм, де БАС перетворилися з вузькоспеціалізованого інструменту на ключовий елемент забезпечення національної безпеки нашої держави. Для України, що протистоїть повномасштабній збройній агресії, питання ефективного та правомірного застосування БАС набуло стратегічного значення. ДПСУ пройшла стрімкий шлях технологічної та доктринальної еволюції, інтегрувавши безпілотні системи у весь спектр своєї діяльності – від моніторингу до повноцінного ведення бойових дій. Ця технологічна революція стала викликом для національної правової системи, вимагаючи негайної адаптації чинного законодавства та розробки нової нормативно-правової бази.

Дане дослідження забезпечує системний аналіз еволюції вітчизняного правового законодавства: від початкового стану концептуального вакууму до сьогодення, що характеризується наявністю розгалуженої системи нормативних актів, які регламентують використання БАС в умовах воєнного стану. Методологічну основу склали історико-правовий метод, що дозволив простежити генезу правових норм, та системно-структурний аналіз для виявлення ієрархії нормативних актів – від Повітряного кодексу України до внутрішніх (відомчих) інструкцій.

Встановлено, що практика застосування БАС, зумовлена нагальною оперативною необхідністю, значно випереджала процес формальної легалізації. Процес правового регулювання розвивався «знизу вгору», де бойовий досвід формував запит на закріплення нових повноважень.

Зроблено висновок, що в Україні сформовано систему правового регулювання, адаптовану до умов війни, яка закріпила нові повноваження ДПСУ щодо бойового застосування БАС. Водночас ідентифіковано низку невирішених правових проблем: відсутність законодавчого визначення «службово-бойової діяльності», невизначеність статусу БАС як засобу примусу чи зброї, та проблеми стандартизації озброєння. На основі проведеного аналізу запропоновано рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правової бази, організаційних підходів і технологічної інфраструктури для забезпечення законності та ефективності використання БАС.

Інститут громадянського суспільства як субʼєкт контролю за реалізацією дозвільної діяльності у сфері містобудування в умовах війни

2026-01-23T15:11:53+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз правового статусу громадянського суспільства як суб’єкта контролю за реалізацією дозвільної діяльності у сфері містобудування в умовах воєнного стану. Окреслено теоретико-правові підстави участі громадськості у процесах дозвільної діяльності у сфері містобудування, зокрема у наданні містобудівних умов, погоджень та дозволів на будівництво. Висвітлено механізми моніторингу, оцінювання та адвокаційної діяльності, що дозволяють забезпечити прозорість та підзвітність рішень органів публічної влади, а також мінімізувати ризики корупційних зловживань та порушень прав громадян. Особлива увага приділена проблемам функціонування громадянського суспільства в умовах воєнного стану, зокрема обмеженням доступу до публічної інформації, необхідності оперативного прийняття рішень та ризикам порушення демократичних процедур. Проаналізовано потенціал громадських організацій та професійних спільнот для здійснення експертного аналізу містобудівних рішень, оцінки їх відповідності законодавству та інтересам громади, а також ролі громадського моніторингу у виявленні порушень і забезпеченні швидкого реагування компетентних органів. У статті запропоновано практичні рекомендації щодо вдосконалення взаємодії громадянського суспільства та органів публічної влади, включно з правовим закріпленням процедур участі, застосуванням цифрових платформ контролю та створенням консультативних механізмів для забезпечення ефективного та прозорого здійснення дозвільної діяльності у сфері містобудування. Додатково підкреслено, що інтеграція громадянського суспільства у систему містобудівного контролю сприяє не лише дотриманню прав та свобод громадян, а й розвитку демократичних механізмів управління у кризових умовах. Акцентовано на необхідності формування довгострокових стратегій співпраці між державою, громадськістю та міжнародними партнерами, що забезпечить сталість контролю, підвищення прозорості рішень та ефективне відновлення інфраструктури в умовах післявоєнного відновлення країни.

Трансформація антикорупційної архітектури ЄС: порівняльний аналіз моделей Латвії та Литви в контексті українських реформ

2026-01-23T15:16:19+02:00

У статті здійснено комплексний науковий аналіз процесу формування та сучасної трансформації антикорупційної архітектури Європейського Союзу, а також досліджено практичний досвід функціонування спеціалізованих інституцій країн Балтії в контексті їхньої релевантності для України.

Обґрунтовано, що на сучасному етапі європейської інтеграції забезпечення уніфікованих високих стандартів антикорупційного законодавства виступає фундаментальним інструментом захисту фінансових інтересів та верховенства права. Автор простежує еволюцію антикорупційної політики ЄС від Повідомлення Європейської Комісії 1997 року до створення сучасного розгалуженого масиву acquis, що базується на Договорі про функціонування ЄС. Досліджено роль ключових інституцій, а також особливу увагу приділено діяльності Європейської прокуратури, яка ознаменувала перехід до прямого наднаціонального правозастосування.

Окремий аспект дослідження присвячено аналізу моделей антикорупційних органів Латвії та Литви. Виявлено, що латвійський досвід демонструє ефективність багатофункціонального органу, який поєднує правоохоронні, превентивні та просвітницькі функції, попри постійні виклики політичного тиску та ресурсних обмежень. В той же час, литовська модель цікава успішним виведенням служби з-під підпорядкування виконавчої влади та запровадженням механізмів антикорупційної експертизи законодавства, що фактично виконує роль «антикорупційного вето».

На основі порівняльного аналізу визначено стратегічні напрями адаптації балтійських практик в українських реаліях. Акцентовано на необхідності зміцнення інституційної стійкості НАБУ, НАЗК та САП через забезпечення їхньої максимальної політичної дистанції від уряду, непохитної фінансової автономії та технологічної інтеграції превенції з розслідуванням. У висновках підкреслено, що адаптація європейського досвіду має відбуватися не формально, а через глибоку трансформацію інституційного середовища, що дозволить мінімізувати системну корупцію та забезпечити сталий демократичний розвиток України в умовах глобальних викликів.

Правове регулювання криптовалют: між фінансовим правом та правом інтелектуальної власності

2026-01-23T15:29:36+02:00

Стаття присвячена глибокому аналізу актуального стану правового регулювання криптовалют у світовій практиці та в Україні, а також окресленню основних проблем інтеграції цифрових валют у національні правові системи. У роботі детально розглянуто історію виникнення криптовалют як нового явища у фінансово-економічній сфері, з фокусом на появу та розвиток Bitcoin як першої децентралізованої цифрової валюти, що стала основою для формування ринку віртуальних активів. Значну увагу приділено характеристикам криптовалют, зокрема їх децентралізованій природі, анонімності або псевдонімності користувачів, криптографічному захисту, неможливості підробки та безпосередньому використанню в бізнесових і фінансових операціях. У статті розглянуто ключові переваги криптовалют, але також зазначено ризики, серед яких можливе застосування у незаконних схемах, відмиванні коштів та фінансуванні тероризму; зниження контролю держав за емісією грошей; волатильність курсу; складнощі з податковим регулюванням і наглядом. Проведений порівняльний аналіз різних підходів до регулювання криптовалют у таких країнах, як Канада, США, Японія, Німеччина, Велика Британія та країни ЄС. Особливий акцент зроблено на нормативно-правових аспектах, які регулюють криптовалюти в Україні, зокрема Законі України «Про віртуальні активи», разом із розглядом питань правового статусу, ліцензування та державного контролю ринку криптовалют. Автор наголошує на потребі в комплексному системному підході до регулювання криптовалютного сегмента, що охоплював би фінансову, податкову, цивільно-правову й інтелектуально-правову сфери, гарантуючи при цьому належний захист прав інвесторів і користувачів. У статті доведено, що належне законодавче впорядкування цього ринку сприятиме підвищенню прозорості операцій з криптовалютами, їх легалізації, залученню інвестицій і подальшому розвитку цифрової економіки України. Наведено практичні рекомендації щодо удосконалення правового статусу криптовалют, оптимізації системи оподаткування, ліцензування криптобірж і посилення регулятивного контролю над операціями з цифровими активами.

Особливості нормативно-правового забезпечення використання безпілотних авіаційних комплексів підрозділами національної поліції України

2026-01-23T15:33:39+02:00

Безпілотні авіаційні комплекси стали ефективним інструментом для виконання широкого спектра поліцейських завдань, включаючи патрулювання, спостереження, збір доказів на місцях злочинів, пошук зниклих осіб та координацію дій в умовах надзвичайних ситуацій. Це вимагає адекватного та оперативного правового реагування.

Попри активне застосування дронів на практиці, нормативно-правове регулювання їх використання підрозділами Національної поліції України залишається фрагментарним та містить прогалини. Багато аспектів, зокрема реєстрація, сертифікація операторів, обмеження польотів та процедури отримання дозволів, регулюються переважно підзаконними актами або тимчасовими положеннями, які не завжди узгоджуються з вищим законодавством, таким як Повітряний кодекс України чи Закон України «Про Національну поліцію».

Таким чином, наукова робота має на меті заповнити існуючі прогалини, систематизувати чинну нормативну базу та розробити обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення використання безпілотних авіаційних комплексів, що сприятиме підвищенню ефективності правоохоронної діяльності Національної поліції України та дотриманню принципу верховенства права.

У статті розглянуто особливості нормативно-правового забезпечення використання безпілотних авіаційних комплексів підрозділами Національної поліції України. Проаналізовано зміни, внесені Законом України № 3232-IX від 13 липня 2023 року до Закону України «Про Національну поліцію України», які легалізують застосування поліцією повітряних суден та безпілотних літальних апаратів, а також надають повноваження щодо запобігання, виявлення та припинення порушень правил використання повітряного простору експлуатантами безпілотних літальних апаратів. Досліджено нові норми, що вводять до переліку спеціальних засобів Національної поліції України засоби і пристрої для протидії безпілотним літальним апаратам та дозволяють застосування вогнепальної зброї для примусового припинення польоту безпілотних суден. Визначено, що ці зміни трансформували Національну поліцію України з органу фіксації правопорушень на активного суб’єкта захисту повітряного простору. Водночас, наголошується на відсутності чіткого переліку засобів боротьби з безпілотними літальними апаратами та необхідності їх детальної класифікації та закріплення в законодавстві для використання підрозділами Національної поліції України.

Правова природа цифрової інвестиційної платформи

2026-01-23T16:29:49+02:00

Фінансові технології в даний час активно і динамічно розвиваються в Україні та в країнах Європейського Союзу, що впливає на всі сфери функціонування держави, в тому числі, економіку і право. Фінансові технології є закономірним породженням нової цифрової реальності, в якій дистанційний формат реалізації взаємодії суб’єктів ринку впевнено витісняє традиційні формати, що обумовлює актуальність дослідження. Об’єктом дослідження стали суспільні відносини, що складаються в процесі правового регулювання залучення інвестицій з використанням інвестиційних цифрових платформ. Предмет дослідження складається з норм права, що регулюють діяльність у сфері залучення інвестицій з використанням інвестиційних цифрових платформ. Методологічну основу склали діалектичний метод пізнання, загальні прийоми формальної логіки та окремі наукові методи: формально-юридичний, лінгвістичний, метод порівняльного правознавства тощо. Визначено, що інвестиційна платформа як вид цифрової платформи є особливим об’єктом правового регулювання – інформаційна система в інформаційно-комунікаційній мережі Інтернет, яка використовується для здійснення угод за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій між необмеженою кількістю учасників інвестиційних відносин і виступає в особі оператора такої системи, який виконує технічну та технологічну функцію посередника в цифровому середовищі та має особливий правовий статус. Інвестиційна цифрова платформа за своєю правовою природою є організаційно-правовим засобом державного регулювання економіки, що дозволяє розглядати правове регулювання зазначених платформ у публічно-правовому аспекті. Держава прагне забезпечити баланс приватних і публічних інтересів при регулюванні інвестиційних відносин з використанням інвестиційних цифрових платформ, надаючи додаткові гарантії споживачеві фінансових послуг у вигляді встановлення вимог до операторів інвестиційних платформ на підставі покладення обов’язків щодо захисту публічно-правових інтересів на саморегульовані організації, що діють у визначеній сфері фінансових ринків, і операторів інвестиційної платформи.

Принципи адміністративно-правового забезпечення безпеки дорожнього руху

2026-01-23T16:32:18+02:00

У статті на підставі комплексного системного підходу розглянуто принципи адміністративно-правового забезпечення безпеки дорожнього руху. Актуальність теми зумовлена об’єктивними та суб’єктивними чинниками викликаних технологічним розвитком автомобільного транспорту. Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у галузі забезпечення безпеки дорожнього руху. Предмет утворюють нормативно-правові акти та практика діяльності із забезпечення безпеки дорожнього руху. Методологічною основою є загальні та приватні наукові методи пізнання об’єктивної дійсності: порівняльно-правовий, логіко-юридичний, формально-логічний, системно-структурний методи. Обґрунтовано, що адміністративно-правове забезпечення безпеки дорожнього руху – це безперервний процес впливу за допомогою правових форм, засобів і методів уповноважених суб’єктів виконавчої влади на суспільні відносини в галузі дорожнього руху з метою їх впорядкування, охорони життя, здоров’я і майна громадян, захисту їх прав і законних інтересів, а також захисту інтересів суспільства і держави. Принципи адміністративно-правового забезпечення безпеки дорожнього руху виконують роль орієнтира при застосуванні норм права, що регулюють суспільні відносини у сфері безпеки дорожнього руху. Зазначено, що принципи адміністративно-правового забезпечення безпеки дорожнього руху поділяються на загальні принципи та спеціальні принципи. У методологічному аспекті принципи, на яких повинні ґрунтуватися формування відповідних нормативно-правових основ та коригування системи управління в галузі безпеки дорожнього руху: первинності обліку інтересів учасників дорожнього руху у процесі його забезпечення безпеки; обов’язковості використання при нормативно-правовому регулюванні забезпечення безпеки дорожнього руху єдиних категорій та понять; наступності і етапності створення та модернізації адміністративно-правових інститутів забезпечення безпеки дорожнього руху; мінімізації правових невизначеностей та прогалин; доцільності розробка та реалізація єдиних цільових програм протидії правопорушенням у галузі дорожнього руху. Зазначене дасть можливість підвищити ефективність правового регулювання.

Державний контроль у сфері енергетики в умовах воєнного стану: адміністративно-правовий аспект

2026-01-23T16:50:24+02:00

Сфера енергетики посідає стратегічно важливе місце у забезпеченні національної безпеки, стабільного функціонування економіки та життєдіяльності населення, що особливо актуалізується в умовах збройної агресії та дії правового режиму воєнного стану. У статті проаналізовано адміністративно-правову природу державного контролю в енергетичній сфері, визначено його ключову роль у захисті критичної інфраструктури, запобіганні зловживанням та підтриманні стабільності галузі. Окрему увагу приділено ризикам перевищення владних повноважень, непрозорості контрольних заходів та потенційному обмеженню прав суб’єктів господарювання в умовах воєнного стану. Розкрито трансформацію механізмів контролю під впливом воєнних викликів та окреслено правові гарантії, необхідні для забезпечення балансу між безпекою держави й дотриманням прав учасників ринку.

У статті застосовано комплекс методів адміністративно-правового аналізу, порівняльного правознавства та системного підходу до оцінки ефективності контролюючих органів. Проведено детальний аналіз нормативно-правових актів, регламентів та наказів, які регулюють діяльність органів державного нагляду, а також конкретних випадків їх застосування у сфері енергетики під час дії воєнного стану. Особливу увагу приділено оцінці ефективності цифрових інструментів контролю, таких як електронні реєстри перевірок, протоколи фіксації заходів та системи моніторингу критично важливих об’єктів.

Висвітлено конкретні правові проблеми, що виникають під час здійснення державного контролю, зокрема: недостатньо чіткі критерії для проведення позапланових перевірок, ризики обмеження економічної діяльності, відсутність уніфікованих процедур оскарження рішень контролюючих органів, а також необхідність підвищення рівня прозорості та підзвітності. Запропоновано шляхи вдосконалення, які передбачають удосконалення нормативно-правової бази, впровадження електронних інструментів фіксації та моніторингу, а також посилення правових гарантій для суб’єктів господарювання.

Метою дослідження є визначення особливостей здійснення державного контролю у сфері енергетики в умовах воєнного стану, системний аналіз правових проблем та формулювання практичних пропозицій щодо підвищення ефективності й правової визначеності контрольних процедур. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення політики державного нагляду, підготовки методичних рекомендацій для органів влади та забезпечення балансу між безпекою держави і правами суб’єктів господарювання у критично важливих галузях економіки.

Теоретико-правові засади використання м’якого права як джерела податкового права та його місце в системі джерел названого права

2026-01-23T17:00:22+02:00

У цій статті досліджено феномен м’якого права як специфічного джерела регулювання податкових правовідносин у сучасних умовах глобалізації. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння м’якого права, окреслено його характеристики, ключові ознаки та природу. Особлива увага приділена дискусії щодо відносної нормативності актів м’якого права та можливості їхнього включення до системи джерел права. Показано, що, незважаючи на відсутність формально обов’язкової сили, акти м’якого права мають значний регулятивний потенціал завдяки авторитету органів, що їх розробляють, і повторюваності практики їх застосування.

Крім того, розглянуто історичний контекст формування м’якого права та фактори, що сприяли його поширенню у міжнародному податковому регулюванні. Підкреслено взаємозв’язок м’якого права з процесами глобалізації та уніфікації правових систем, що забезпечує його дедалі більшу інтеграцію у національні правопорядки.

Додатково, вказано на важливість та принцип розмежування актів м’якого права та актів звичаєвого права, попри деякі споріднені ознаки обох видів джерел права.

В роботі також досліджено дві функції, які виконує м’яке право у податковому праві, а саме нормотворчу та інтерпретативну. Нормотворча функція проявляється у впливі стандартів ОЕСР на національне законодавство, зокрема через імплементацію положень Плану дій BEPS та Керівних принципів з трансфертного ціноутворення. Проаналізовано теоретичний підтекст та практику втілення цієї функції м’якого права.

Інтерпретативна функція м’якого права в галузі податкового права досліджена за допомогою аналізу використання актів м’якого права у судовій практиці, що підтверджується прикладами правозастосування в Україні. Проаналізовано теоретичні аспекти цього феномена, а також оцінено перспективи цього правового явища.

Зроблено висновок, що м’яке право стало важливим елементом сучасного правового регулювання, фактично наближаючись до «твердого» права за рівнем впливу на правовідносини, незважаючи на збереження рекомендаційного характеру. Доведено, що визнання ролі м’якого права не підриває правову визначеність, а забезпечує гнучкість правової системи та її здатність адаптуватися до нових економічних реалій. Окреслено ключові проблеми та ризики, пов’язані з використанням м’якого права, серед яких відсутність чітких критеріїв юридичної обов’язковості, можливість вибіркового застосування та вплив політичних і економічних чинників на зміст рекомендаційних актів.

Врегулювання спору за участю судді: теоретичні засади та обмежена ефективність у публічно-правових спорах

2026-01-23T17:28:11+02:00

У статті аналізується інститут врегулювання спору за участю судді в адміністративному судочинстві України, запроваджений у 2017 році для підвищення ефективності розгляду справ та розвантаження судової системи. Врегулювання спору за участю судді виступає новою формою альтернативного вирішення публічно-правових конфліктів і процесуально відрізняється від загальновідомого інституту медіації. Суддя в цій процедурі виступає посередником у рамках процесуальних відносин, хоча й поза межами безпосереднього судового розгляду.

Вказано, що нормативному врегулювання спору за участю судді в адміністративному судочинстві присвячено Глава 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) під назвою «Врегулювання спору за участю судді», в якій розкрито: підстави проведення врегулювання спору за участю судді; порядок призначення, проведення та припинення процедури врегулювання спору за участю судді, строки в межах якої вона проводиться. Дослідження актуалізує питання про те, чи виправдав цей інститут покладені на нього очікування в контексті публічно-правових спорів.

Аналіз судової практики та наукових джерел дозволяє констатувати, що інститут застосовується доволі рідко і функціонує здебільшого формально. Головною причиною його неефективного застосування є публічно-правова природа адміністративних спорів, де відповідачем виступає суб’єкт владних повноважень. Така специфіка унеможливлює досягнення взаємоприйнятного рішення, оскільки умови примирення не можуть суперечити закону або перевищувати повноваження органу влади. Крім того, процесуальні обмеження, зокрема заборона судді, який здійснював врегулювання, розглядати справу по суті, також знижують практичну доцільність механізму.

Висновки статті підкреслюють, що інститут врегулювання спору за участю судді не набув ефективного застосування в адміністративному судочинстві через обмеження, пов’язані з публічно-правовим характером спору, і має радше формальний характер. Він не виправдав очікувань щодо масового розвантаження судової системи. Подальший розвиток цього інституту можливий лише за умови його законодавчого уточнення та адаптації до особливостей публічно-правових відносин.

Роль БПЛА і мультимедія в підготовці поліцейських до служби в умовах воєнного стану

2026-01-23T17:28:08+02:00

У статті досліджено роль безпілотних літальних апаратів (БПЛА) та інноваційних мультимедійних технологій у системі професійної підготовки поліцейських в умовах воєнного стану. Збройна агресія рф проти України суттєво трансформувала умови функціонування правоохоронних органів, що зумовило необхідність оновлення змісту тактико-спеціальної та вогневої підготовки, а також розширення функціональних обов’язків поліцейських – від участі в забезпеченні правопорядку до евакуації населення, розмінування деокупованих територій та документування воєнних злочинів.

Обґрунтовано, що впровадження інтерактивних симуляцій, систем імітації «вогню у відповідь», мультимедійних тренажерів, а також VR/AR-технологій сприяє формуванню професійної компетентності, розвитку когнітивних та поведінкових навичок, необхідних для дій у кризових та екстремальних ситуаціях. Особливу увагу приділено інтеграції БПЛА у тренувальний процес як засобу тактичного навчання, дистанційного моніторингу обстановки та координації дій підрозділів. Поєднання дронів та мультимедійних симуляцій створює синергетичний ефект, забезпечуючи реалістичність навчання, безпечність тренувань і підвищення рівня ситуаційної обізнаності поліцейських.

Окрему увагу приділено впливу комплексної цифровізації навчального процесу на підвищення якості управлінських рішень у діяльності поліцейських підрозділів. Інтеграція цифрових тренажерів, автоматизованих систем аналізу навчальних результатів, а також застосування алгоритмів обробки даних, отриманих із БПЛА та мультимедійних платформ, дозволяє формувати єдине інформаційне середовище підготовки. Це сприяє персоналізації навчання, оптимізації тренувальних сценаріїв та своєчасному коригуванню професійних компетентностей поліцейських, що в умовах воєнного стану є вирішальним для забезпечення ефективності оперативно-службової діяльності.

Розглянуто міжнародний досвід та нормативно-правові аспекти впровадження інноваційних технологій у систему підготовки кадрів Національної поліції України.

Зроблено висновок, що комплексна модернізація освітніх програм із використанням БПЛА, VR/AR-технологій та інтерактивних симуляцій є ключовою умовою формування оперативно готового, психологічно стійкого та високопрофесійного поліцейського, здатного ефективно діяти в умовах сучасних безпекових викликів і воєнного часу.

Адміністративно-правові аспекти формування ендавмент-фондів закладів вищої освіти в Україні та країнах Європейського Союзу

2026-01-23T17:36:13+02:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правових аспектів формування та функціонування ендавмент-фондів закладів вищої освіти в Україні та країнах Європейського Союзу.

У роботі проаналізовано сучасний стан нормативно-правового регулювання діяльності ендавмент-фондів у вітчизняному законодавстві, визначено основні проблеми та перешкоди їх розвитку. Досліджено досвід провідних країн ЄС щодо створення та адміністрування університетських ендавментів, зокрема Великої Британії, Німеччини, Франції, Польщі, Нідерландів та Австрії. Особливу увагу приділено аналізу адміністративно-правових механізмів державного регулювання та контролю за діяльністю ендавмент-фондів, податковим пільгам та стимулам для благодійників. Розглянуто моделі організаційно-правових форм ендавментів, механізми корпоративного управління, системи внутрішнього та зовнішнього контролю. Визначено основні напрями вдосконалення українського законодавства у сфері регулювання ендавментів з урахуванням європейського досвіду та вимог євроінтеграції.

Обґрунтовано необхідність розробки спеціального закону про ендавмент-фонди, який би комплексно врегулював питання їх створення, реєстрації, управління активами, розподілу доходів та звітності. Запропоновано конкретні зміни до Закону України «Про вищу освіту», Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів з метою створення сприятливих умов для розвитку університетських ендавментів. Проаналізовано ризики та загрози, пов’язані з впровадженням ендавментів, та запропоновано механізми їх мінімізації.

Доведено, що ефективне функціонування ендавмент-фондів потребує формування цілісної системи адміністративно-правового регулювання, яка б поєднувала державний контроль з автономією закладів вищої освіти та прозорістю управління фондами, а також враховувала специфіку національної правової системи та економічних умов України.

Встановлено, що формування правової конструкції ендавменту потребує чіткого визначення його правового статусу, порядку створення та реєстрації, механізмів управління та контролю, системи взаємовідносин між учасниками процесу.

Правове регулювання статусу трудових мігрантів у законодавстві

2026-01-23T17:42:54+02:00

У дослідженні проаналізовано зміст та особливості правового статусу працівників-мігрантів. Акцентовано увагу на нормативному врегулюванні юридичного становища трудових мігрантів і механізмах забезпечення їхніх індивідуальних прав, що включає як національні, так і міжнародні правові засоби. Виокремлено та розглянуто ключові чинники захисту прав українців, які працюють за кордоном, що передбачає формування державою комплексних правових, соціально-економічних і культурних умов для реалізації їхніх прав і свобод, а також діяльність національних і міжнародних інституцій, покликаних забезпечувати належну охорону інтересів таких осіб.

Визначено основні підстави й форми контролю у сфері працевлаштування, спрямовані на дотримання законності та гарантоване забезпечення прав і свобод громадян. Практика підтверджує, що робота без належного юридичного оформлення, зокрема без укладення трудового договору, є серйозним порушенням трудового законодавства не лише для працівників-мігрантів, але й для всіх інших категорій працівників. Окреслено ключові гарантії, які мають бути обов’язково відображені у трудовій угоді, та перелік важливих відомостей, що включаються до неї, зокрема умови оплати, робочого часу, охорони праці та соціального забезпечення.

Серед основних викликів трудової міграції наголошено на необхідності орієнтації українських працівників на норми міжнародного права, а також на важливості чіткого усвідомлення, законодавство якої держави регулює їхні трудові, соціальні та інші гарантії.

З’ясовано, що трудова міграція є ключовим компонентом сучасних міжнародних міграційних процесів. Виокремлено основні мотиви, які спонукають громадян до виїзду за кордон, особливо в умовах російської військової агресії проти України. Серед провідних факторів – стан внутрішнього та зовнішнього ринків праці, підвищений рівень оплати праці за кордоном, стабільність економічної та соціальної системи у країнах працевлаштування, а також прагнення українців покращити свій матеріальний рівень життя, здобути новий досвід та професійні навички, які можуть бути використані у майбутньому для розвитку вітчизняної економіки після повернення додому.

Правові підстави та особливості притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб

2026-01-23T17:49:35+02:00

У статті досліджується адміністративна відповідальність як самостійний різновид юридичної відповідальності, що виконує важливу функцію охорони правопорядку та профілактики правопорушень. Автори підкреслюють, що ефективність боротьби з адміністративними правопорушеннями значною мірою залежить від законодавства, яке визначає завдання та механізми застосування адміністративних санкцій.

Особливу увагу приділено питанню підстав адміністративної відповідальності, які мають не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки саме вони забезпечують правомірність та законність притягнення до відповідальності. Розглянуто різні підходи до визначення сутності адміністративної відповідальності та її ознак.

У статті аналізуються види адміністративних санкцій, що застосовуються до юридичних осіб, зокрема штрафи, фінансові санкції та заходи майнового впливу. Підкреслюється, що адміністративна відповідальність поряд із кримінальною виступає універсальним засобом охорони суспільних відносин.

Найбільш дискусійним аспектом є категорія вини. Традиційно вона визначається як психічне ставлення особи до власних дій чи бездіяльності. Для юридичних осіб вина має колективний характер і виражає усвідомлене ставлення групи осіб, які діють від імені організації. Водночас адміністративна відповідальність юридичної особи не може ототожнюватися з відповідальністю її посадових осіб чи розглядатися як колективна відповідальність усіх учасників.

Звертається увага на складність механізму притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності через відсутність чітких критеріїв її застосування. Невирішеним залишається питання кваліфікації протиправних дій фізичних осіб у межах організації: чи слід їх розглядати як індивідуальні порушення, чи як прояви діяльності самої юридичної особи.

У підсумку адміністративну відповідальність юридичних осіб пропонується розглядати як самостійний інститут, що функціонує поряд із відповідальністю фізичних осіб. Такий підхід дозволяє врахувати специфіку правової природи організацій та забезпечити комплексний захист суспільних відносин.

Про сучасні законодавчі ініціативи щодо вдосконалення запобігання та протидії домашньому насильству в Україні

2026-01-23T17:53:56+02:00

У статті досліджено сучасні законодавчі ініціативи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в Україні, зокрема положення проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” щодо вдосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству» (реєстр. № 6074 від 20.09.2021). Обґрунтовується актуальність наукового аналізу вказаного законопроєкту в контексті необхідності вдосконалення законодавства України відповідно до міжнародно-правових стандартів та зобов’язань України у сфері європейської інтеграції. Акцентується увага на положеннях, якими пропонується запровадити в Україні процедуру «Блакитні картки» за зразком польського досвіду як інструменту профілактичної роботи в сім’ях, де виявлено факти домашнього насильства. Проведено порівняльний аналіз змісту запропонованої у законопроєкті процедури та відповідних норм Закону Республіки Польща «Про протидію домашньому насильству» від 29.07.2005 р. та постанови Ради Міністрів Польщі «Про процедуру «Блакитні картки» та зразки формулярів «Блакитних карток» від 13.09.2011 р. Визначено, що запропонована редакція законопроєкту № 6074 має певні недоліки, пов’язані із: нечіткістю процедурних аспектів проведення «Блакитних карток»; невизначеністю суб’єктів, відповідальних за реалізацію корекційно-навчальних програм; відсутністю належного узгодження із чинною системою заходів юридичної відповідальності за вчинення домашнього насильства, у тому числі адміністративної відповідальності, та ін. Зроблено висновок, що міжнародні договори України, акти «м’якого» права («soft law»), інші міжнародні документи у відповідній сфері встановлюють лише загальні орієнтири для держав у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, залишаючи державам свободу у визначенні форм і засобів реалізації профілактичної діяльності. Запропоновано враховувати досвід Польщі та інших європейських держав з урахуванням особливостей національної правової системи, забезпечуючи комплексний підхід до вдосконалення механізмів запобігання та протидії домашньому насильству в Україні.

Проблемні питання утримання іноземців представниками ДПСУ (адміністративно-правовий аспект)

2026-01-23T18:07:13+02:00

У статті досліджено адміністративно-правові аспекти діяльності військовослужбовців Державної прикордонної служби України щодо організації примусового повернення, примусового видворення та реадмісії іноземців та осіб без громадянства, які порушили законодавство у сфері охорони державного кордону. Обґрунтовано, що попри наявність чітко визначених повноважень ДПСУ, реалізація відповідних процедур пов’язана з істотними труднощами, насамперед із дотриманням процесуальних строків, передбачених статтею 289 Кодексу адміністративного судочинства України. На основі аналізу наукових джерел встановлено, що наявні норми законодавства потребують конкретизації та узгодження, адже відсутність чітких механізмів і алгоритмів взаємодії між ДПСУ, ДМС, судами та іншими суб’єктами публічної адміністрації призводить до правової невизначеності під час розгляду справ щодо примусового видворення та реадмісії.

Окреслено ключові проблеми правозастосування: складність ідентифікації іноземців, недосконалість процедур фіксації факту затримання, суперечності між національними нормами та міжнародними стандартами у сфері захисту прав осіб, позбавлених свободи.

Особливу увагу приділено питанню недотримання судами вимоги щодо обов’язкового розгляду справ у день надходження позову, що зумовлено організаційними обмеженнями, зокрема відсутністю судочинства у вихідні та святкові дні. Наведений аналіз судової практики підтверджує системний характер таких відступів і засвідчує потребу в оновленні нормативного регулювання. Обґрунтовано доцільність внесення змін до статті 289 КАСУ з метою забезпечення реального й ефективного судового контролю за утриманням іноземців та дотриманням принципів верховенства права і пропорційності. Зроблено висновок, що вдосконалення адміністративно-правового механізму утримання іноземців є необхідною умовою формування цілісної моделі державної політики у сфері міграційного контролю та гарантування прав людини в умовах зростання транскордонних викликів.

Історико-правові засади організації митних зборів на українських землях (XVIII – початок ХХ століття)

2026-01-23T18:10:00+02:00

У статті досліджено історико-правові засади організації митних зборів на українських землях упродовж XVIII – початку ХХ століття як ключовий елемент становлення публічної влади, фінансової системи та державного суверенітету.

Автор зосереджується на виявленні концептуальних засад митної політики в період, коли інституційна форма митниці у сучасному розумінні ще не була сформована, однак механізми справляння мита, встановлення торговельних зборів і контроль за їх надходженням уже виконували функції державного регулювання зовнішньоекономічних відносин. Доведено, що правові акти цього періоду відображали логіку формування національних фінансово-адміністративних інститутів та демонстрували поступову еволюцію митної політики як інструменту економічного захисту і політичного самовизначення.

Особливу увагу приділено аналізу положень Конституції Пилипа Орлика 1710 року як одного з перших модерних конституційних актів Європи, у якому зафіксовано принципи фінансової самостійності та підзвітності.

Розглянуто положення Конституції Української Народної Республіки 1918 року, які закріплювали принцип фінансового суверенітету як складову політичної незалежності. Проаналізовано правову логіку заборони стягнення будь-яких податків і зборів без ухвали Всенародніх Зборів.

Окремий блок дослідження присвячено періоду Гетьманат Павла Скоропадського 1918 року, коли фінансово-фіскальна сфера зазнала централізації та інституційного оформлення.

Окрему увагу приділено становленню митної системи у перші роки радянської влади в Україні. На основі архівних матеріалів Київського дільничного митного інспекторства 1920-х років проаналізовано організаційну структуру, функції та дисциплінарні механізми митної служби, її інтеграцію до системи державної безпеки та централізованого адміністративно-планового управління.

У статті зроблено висновок, що еволюція митних зборів на українських землях у XVIII – на початку ХХ століття відображає послідовне формування національної фіскальної системи, в якій мито виступає інструментом фінансової стабільності, економічного самозахисту та утвердження державності. Вивчення цих процесів дозволяє глибше зрозуміти генезу сучасної митної служби України та обґрунтувати її правові трансформації в контексті європейської інтеграції.

Запобігання конфлікту інтересів у соціальній взаємодії у публічному управлінні (на прикладі лобізму)

2026-01-23T18:19:16+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз проблематики запобігання конфлікту інтересів у сфері публічного управління в умовах трансформації українського суспільства та легалізації інституту лобіювання. Автори розкривають доктринальні засади розуміння природи конфлікту інтересів, спираючись на широку історико-теоретичну базу - від філософських поглядів Арістотеля до сучасних інституційних теорій (Д. Норт, О. Вільямсон) і теорії «принципал-агент» . Останній підхід дозволяє розглядати конфлікт інтересів як прояв агентської проблеми, коли публічний службовець може діяти всупереч інтересам громадян заради приватної вигоди.

Особливу увагу приділено дослідженню ризиків трансформації лобіювання у конфлікт інтересів, що виникає, коли приватний інтерес стає визначальним фактором при ухваленні управлінських рішень. У роботі детально проаналізовано три види конфлікту інтересів у контексті взаємодії з лобістами: реальний, потенційний та уявний. Автори пояснюють специфіку кожного виду: потенційний конфлікт часто пов’язаний з перспективою майбутнього працевлаштування службовця у лобістській структурі, реальний - з наявними майновими чи родинними зв’язками, а уявний виникає через недостатню прозорість взаємодії, що формує у суспільстві хибне уявлення про корупцію.

Важливим аспектом дослідження є аналіз новітньої нормативно-правової бази України, зокрема Закону України «Про лобіювання» та функціонування Реєстру прозорості. Розглянуто роль Правил етичної поведінки суб’єктів лобіювання, які діють як превентивний механізм, формуючи культуру доброчесності та встановлюючи обмеження щодо подарунків і неформальних послуг.

У статті систематизовано конкретні заходи врегулювання конфлікту інтересів для публічних службовців: обов’язкова самоідентифікація конфлікту перед початком взаємодії, усунення від процесу прийняття рішень і протоколювання контактів у Реєстрі прозорості. Автори доходять висновку, що ефективність запобігання конфлікту інтересів досягається не шляхом заборони лобіювання, а через його тотальну прозорість, підзвітність і впровадження жорстких етичних стандартів. Інституціоналізація лобіювання розглядається як важливий крок для перетворення тіньових домовленостей на цивілізований процес соціальної взаємодії, що сприяє зміцненню доброчесності в системі публічного управління України.

Роль медіації при вирішенні публічно-правових спорів: досвід України, Великобританії та ЄС

2026-01-23T18:23:00+02:00

Стаття присвячена дослідженню ролі медіації при вирішенні публічно-правових спорів. Авторка вивчає проблемні питання щодо застосування медіації в адміністративному судочинстві, досліджує досвід України та Європейського Союзу і на підставі цього надає рекомендації щодо удосконалення українського законодавства у відповідності до вимог реалій сьогодення.

У статті звертається увага на завдання адміністративного судочинства – захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. На думку авторки, медіація є тим інструментом, який допоможе справедливо вирішити публічно-правовий спір шляхом мирних переговорів зі сторонами.

У статті підкреслюється, що в умовах російсько-української війни зростає кількість спорів, де стороною є суб’єкт владних повноважень, тому такий інститут як медіація зможе позитивно вплинути на судову гілку влади, бо розвантажить її. Авторка виділяє проблеми на шляху активного застосування досудового врегулювання спорів в Україні – відсутність повноважень у чиновників ініціювати проведення медіації, низька правова культура громадян і як наслідок – несприйняття медіації. Акцентується увага на позитивні сторони медіації – економія часу, коштів, виконання умов медіаційної угоди, підвищення довіри до влади, зниження навантаження на суди.

З метою удосконалення чинного законодавства звертається увага на позитивний досвід таких держав як Польща, Великобританія та Італія. В умовах воєнного стану запровадження вказаних у статті новел позитивно б вплинуло на вирішення спорів, в яких стороною є чиновники.

У статті зазначається, що медіатори – це своєрідні «помічники суду». Активне застосування медіації для вирішення публічно-правових спорів надасть змогу суб’єкту владних повноважень самостійно в майбутньому врегульовувати аналогічні спори на підставі медіаційної угоди, яка була укладена для вирішення аналогічного спору.

У статті пропонується запровадити на період воєнного стану можливість безкоштовного звернення до медіатора найбільш вразливих верств населення – військовослужбовців, осіб з інвалідністю внаслідок війни, членів сімей загиблих воїнів, внутрішньо переміщених осіб. Оскільки Україна прагне стати повноправним членом Європейського Союзу, то саме медіація є найбільш демократичною процедурою для врегулювання спорів за участі чиновника. Тому її активне застосування є важливим завданням сьогодення.

Удосконалення діяльності Військового омбудсмана: досвід розгляду скарг військовослужбовців у Великій Британії

2026-01-23T18:27:33+02:00

У статті охарактеризовано особливості досвіду розгляду скарг військовослужбовців Омбудсменом з питань розгляду скарг на військову службу у Збройних силах Великої Британії (SCOAF) і визначено доцільність деяких аспектів цього досвіду для правового регулювання діяльності Військового омбудсмана в Україні. З’ясовано, що британський досвід свідчить про високий ступінь деталізації відносин SCOAF з Радою оборони, Міністром оборони та іншими суб’єктами. Така деталізація є гарантією правового статусу SCOAF, оскільки всі типові для його діяльності ситуації алгоритмізовані, що зменшує можливість впливу на процеси захисту прав військовослужбовців суб’єктивних факторів. Визначено, що заслуговує на підтримку підхід, відповідно до якого відстежується реалізація кожної рекомендації SCOAF. Позитивно охарактеризовано регламентацію різних видів звітів SCOAF та вимоги до їх структури та змісту, що уніфікує правозастосовну практику та дозволяє порівнювати різні періоди діяльності. Акцентовано увагу на наділенні SCOAF для цілей розслідування, стосовно явки й допиту свідків та надання документів повноваженнями, ідентичними повноваженням Високого суду Великої Британії.

З’ясовано, що Закон України «Про Військового омбудсмана» містить велику кількість загальних положень, які не відповідають принципам правової визначеності і не утворюють зрозумілих алгоритмів дій Омбудсмана та керівників органів військового управління під час розгляду скарг військовослужбовців і прийняття рішень за їх результатами. Визначено, що потребує свого правового врегулювання проблема взаємодії Омбудсмана з Радою національної безпеки і оборони України, а також роль цієї посадової особи у контрольних заходах, здійснюваних Офісом Президента України у Збройних Силах України. Акцентовано увагу на існуванні суперечності між обов’язком правоохоронних органів співпрацювати з Військовим омбудсманом, надавати йому доступ до матеріалів та документів, та нормами процесуального законодавства. Наголошено на відсутності норми про подання звітів Військового омбудсмана за результатами перевірок.

Зроблено висновок, що використання у національній практиці деяких елементів британської моделі дозволило б підвищити якість правового регулювання у досліджуваній сфері та посилити рівень правових гарантій здійснення Військовим омбудсманом своїх повноважень.