Концепція безпеки в міжнародному праві: актуальні теоретико- правові підходи

Анотація

Стаття присвячена дослідженню еволюції та сучасного стану категорії «безпека» в міжнародному праві. Дослідження простежує історичний розвиток концепції безпеки від античних філософських осмислень взаємної безпеки як основи держави до її сучасного, значно розширеного трактування. Поняття безпеки трансформувалося від вузькодержавницького захисту суверенітету до широкого охоплення прав людини, економічних, екологічних та інформаційних аспектів, що призвело до значної понятійної та інституційної диференціації.

У статті розглядаються ключові концептуальні моделі: універсальна система колективної безпеки ООН, механізми колективної оборони, як НАТО, та концепція кооперативної (спільної) безпеки. Остання представлена як інтегративна модель, що поєднує елементи колективної безпеки, колективної оборони, захисту прав людини та проєктування стабільності, розуміючи безпеку як неподільне спільне благо. Аналіз існуючих міжнародно-правових актів, таких як Статут ООН, резолюції Генеральної Асамблеї, а також регіональні багатосторонні договори, підкреслює їхню правову природу та ефективність у протидії загрозам.

Висновки роботи підтверджують, що традиційні державоцентричні підходи виявляються недостатніми для ефективної протидії транснаціональним загрозам, внутрішньодержавним конфліктам та регіональній нестабільності, що зумовлює необхідність розвитку кооперативних та комплексних підходів. Українська доктрина міжнародного права, враховуючи геополітичні реалії та досвід агресії, акцентує на «захищеності» як ключовій характеристиці безпеки та необхідності формування правопорядку, заснованого на верховенстві права. Практичне значення диференціації категорії «безпека» полягає у визначенні правової природи зобов’язань держав, архітектури безпекових організацій, меж правомірного застосування сили та співвідношення державного суверенітету і прав людини. Перспективним напрямом подальших досліджень є аналіз ефективності міжнародно-правових механізмів та розробка пропозицій щодо їх удосконалення з урахуванням досвіду України.