Неоднозначна превентивна роль угод про визнання винуватості у корупційних кримінальних правопорушеннях

Анотація

У статті досліджується превентивний потенціал угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також вплив широкого застосування судами цього інституту на рівень корупції в Україні та ефективність боротьби з корупцією. Здійснено системний аналіз удосконаленого у 2024 році інституту угод про визнання винуватості та судової практики його застосування у розрізі задоволення суспільних інтересів в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості корупційних кримінальних правопорушень або більш тяжких кримінальних правопорушень.

У статті проаналізовано переваги угод про визнання винуватості для підозрюваного/ обвинуваченого, забезпечення невідворотності покарання, спрощення і скорочення відшкодування збитків державі та посилення можливостей викриття більш складних злочинних схем завдяки співпраці з підсудними. Водночас дослідження звертає увагу на значні ризики, які можуть підірвати превентивні цілі кримінального правосуддя. До них належать можливість для правопорушників уникнути реального позбавлення волі, часто формальний характер зобов’язань щодо співпраці, нечіткість критерію «суспільного інтересу», який використовують суди, та небезпека перетворення самого механізму угоди про визнання винуватості на ризик корупції.

Нещодавні законодавчі зміни, що розширюють можливість застосування умовних покарань за корупційні злочини в рамках угод про визнання винуватості, критично оцінюються з точки зору їх сумісності з цілями кримінального права та національної антикорупційної стратегії. Автори дійшли висновку, що, незважаючи на підвищення ефективності та економічні вигоди, пов’язані з угодами про визнання винуватості, їх превентивний ефект у справах, пов’язаних з корупцією, залишається суперечливим. Нинішня тенденція до розширення використання таких угод може послабити принцип невідворотності покарання та зменшити загальний стримуючий ефект антикорупційної політики, особливо в умовах війни, коли довіра громадськості до державних інститутів має вирішальне значення.