Право на свободу та особисту недоторканність у кримінальному процесі: співвідношення національного регулювання та стандартів ЄСПЛ

Анотація

Вказується, право на свободу та особисту недоторканність є одним із фундаментальних прав людини, без належного забезпечення якого неможливе функціонування демократичної правової держави. У кримінальному процесі це право зазнає найбільш інтенсивних і тривалих обмежень, що зумовлює підвищені вимоги до законності, обґрунтованості та пропорційності відповідних процесуальних рішень. Україна, ратифікувавши Європейську конвенцію з прав людини, взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному право на свободу та особисту недоторканність відповідно до статті 5 Конвенції. Водночас практика Європейського суду з прав людини свідчить про сталу тенденцію констатації порушень цього права у кримінальних провадженнях проти України, що вказує на наявність системних проблем у сфері правозастосування.

У статті здійснено комплексний теоретико-прикладний аналіз права на свободу та особисту недоторканність у кримінальному процесі крізь призму співвідношення національного кримінального процесуального регулювання та стандартів, сформованих у практиці Європейського суду з прав людини. Обґрунтовано, що право на свободу та особисту недоторканність є фундаментальним стандартом кримінального процесу, який визначає межі допустимого втручання держави у сферу особистої автономії людини в умовах кримінального переслідування.

Проаналізовано зміст і правову природу статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розкрито особливості її автономного тлумачення у практиці ЄСПЛ, зокрема щодо поняття «позбавлення свободи», критеріїв законності, обґрунтованості та пропорційності обмежень. Досліджено конституційні засади забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, а також положення Кримінального процесуального кодексу України, що регламентують затримання особи, застосування та продовження тримання під вартою, а також судовий контроль за обмеженням свободи.

Особливу увагу приділено аналізу проблем правозастосовної практики, зокрема формалізації судового контролю, автоматизму продовження строків тримання під вартою, недостатньої індивідуалізації оцінки ризиків та обмеженого застосування альтернативних запобіжних заходів. На підставі аналізу рішень ЄСПЛ у справах проти України зроблено висновок про наявність системних порушень статті 5 Конвенції, що свідчить про розрив між нормативною моделлю кримінального процесуального регулювання та реальною практикою її застосування. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення національного кримінального процесуального правозастосування з урахуванням стандартів ЄСПЛ.