Врахування «найкращих інтересів дитини» при оцінці доказів у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх: стан впровадження міжнародного стандарту та аналіз національної судової практики

Анотація

Статтю присвячено дослідженню стандарту «найкращих інтересів дитини» при оцінці доказів у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх. Актуальність теми зумовлена необхідністю узгодження завдань кримінального провадження з виховною та реабілітаційною спрямованістю ювенальної юстиції, а також наявними проблемами імплементації міжнародних стандартів захисту прав дитини у національну практику кримінального судочинства. Особливий акцент зроблено на поєднанні традиційних критеріїв оцінки доказів із вимогою пріоритетного врахування інтересів дитини.

У межах дослідження здійснено аналіз міжнародно-правових актів у сфері правосуддя щодо неповнолітніх, зокрема Конвенції ООН про права дитини, Мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх, загальних коментарів Комітету ООН з прав дитини, а також європейських стандартів правосуддя, дружнього до дитини. Обґрунтовано триєдину правову природу принципу найкращих інтересів дитини як матеріального права, тлумачного принципу та процесуальної гарантії. Констатовано, що, попри відсутність його прямого закріплення у Кримінальному процесуальному кодексі України (далі – КПК України), зазначений принцип може бути інтегрований у процес оцінки доказів як кваліфікований критерій допустимості та належності.

На підставі аналізу національної судової практики встановлено, що у більшості кримінальних проваджень щодо неповнолітніх суди обмежуються формальним застосуванням процесуальних норм, не надаючи належного обґрунтування прийнятих рішень з огляду на найкращі інтереси дитини. Виявлено, що лише в поодиноких випадках суди комплексно оцінюють докази з урахуванням індивідуальних психофізіологічних особливостей неповнолітнього, його соціального середовища, рівня розвитку та потенційного впливу кримінального провадження на процес ресоціалізації.

У статті запропоновано авторське визначення поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини у кримінальному провадженні» та виокремлено його основні ознаки, які підлягають урахуванню судом у процесі доказування. Обґрунтовано доцільність застосування комплексного та мультидисциплінарного підходу, а також необхідність спеціалізованої підготовки суддів як умови належної реалізації принципу найкращих інтересів дитини. Зроблено висновок, що системне врахування цього принципу при оцінці доказів є необхідною передумовою забезпечення справедливого судового розгляду та досягнення реабілітаційної мети кримінального провадження щодо неповнолітніх.