Підстави оскарження судових рішень у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців

Анотація

У статті досліджено окремі підстави оскарження судових рішень у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців.

Автор зауважує, що в умовах відсічі збройної агресії та збільшення чисельності Збройних Сил України, а також інших утворених відповідно до законів України військових формувань, забезпечення конституційного права військового на доступ до правосуддя є досить ускладненим. Важливою процесуальною гарантією прав військовослужбовців у межах кримінального провадження є можливість оскарження судових рішень, зокрема, обвинувальних вироків стосовно них.

Метою статті є аналіз і узагальнення найбільш поширених порушень вимог законодавства про кримінальну відповідальність, а також кримінального процесуального законодавства, що стають підставою оскарження судових рішень у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців і, як наслідок, сприяння гарантуванню їх прав.

Автор зауважує, що у своїх постановах Верховний Суд констатує наявність істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м’якості призначеного покарання.

Непоодинокими є випадки, коли сторона обвинувачення оскаржує обвинувальні вироки у зв’язку із застосуванням необґрунтовано м’якого покарання, а також звільненням особи від відбування покарання з випробуванням без належних підстав.

На підставі аналізу судової практики зроблено висновок про те, що найбільш поширеними підставами оскарження судових рішень у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців є недотримання вимог матеріального та процесуального права, а саме: необґрунтоване застосування судами ст.ст. 69, 75, 76 КК України (наведення не у повній мірі конкретних підстав застосування положень закону про кримінальну відповідальність з урахування обставин справи, залишення поза увагою негативних характеризуючих даних щодо підсудного, неврахування обтяжуючих обставин); недотримання вимог ст.ст. 23, 370, 404, 419 КПК України (незабезпечення повноти та безпосередності дослідження доказів, відсутність належного обґрунтування рішень суду, неповне наведення у резолютивній частині висновків суду по суті вимог апеляційної скарги).