Посилення національних механізмів боротьби з міжнародним морським тероризмом: шлях до ефективності оперативно-розшукової діяльності

Анотація

Стаття присвячена комплексному та критичному аналізу сучасного стану міжнародно-правового регулювання у сфері протидії піратству та міжнародному морському тероризму (далі – ММТ). Розглянуто ключові міжнародні акти, які визначають правовий режим морських просторів, зокрема Конвенцію ООН з морського права (далі – UNCLOS) та Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (далі – Конвенція SUA 1988 року, включаючи Протокол 2005 року). Виявлено та детально обґрунтовано ключові юрисдикційні колізії, які фундаментально знижують ефективність глобальної боротьби з ММТ. Головною такою прогалиною є відсутність універсальної юрисдикції щодо актів ММТ, на відміну від піратства, що ускладнює кримінальну кваліфікацію та застосування примусових заходів у відкритому морі.

Проаналізовано поточний стан українського законодавства, зокрема, його імплементацію положень через Кодекс торговельного мореплавства (ISPS Code). Визначено та наголошено на критичній ролі Морської охорони (далі – МО) Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ) як ключового суб’єкта протидії терористичним загрозам на морі та впровадження оперативно-розшукової діяльності (далі – ОРД).

Особлива увага приділена дослідженню та кваліфікації проявів державного морського тероризму, свідомо згенерованого та здійснюваного військовими та урядовими суб’єктами російської федерації. Доведено, що акти блокування цивільного судноплавства, мінування морських шляхів та атаки на критичну портову інфраструктуру в Чорному та Азовському морях мають усі ознаки ММТ, але прямо виключені зі сфери дії Конвенції SUA, що створює правовий вакуум.

На основі комплексного дослідження обґрунтовано імператив національної адаптації та першочергову необхідність внесення змін до законодавчого поля України. Запропоновано ввести чітке, розширене визначення Міжнародного морського тероризму (ММТ), яке б охоплювало як недержавних, так і державних акторів. Обґрунтовано, що така законодавча ініціатива є критично важливою для: 1) нарощування ефективності ОРД ДПСУ; 2) забезпечення правової легітимізації зібраних оперативних даних як доказів у міжнародних судових інстанціях; 3) розробки національних правових механізмів, які б дозволили здійснювати продовжене переслідування та забезпечували підстави для вилучення імунітету військових та урядових суден держави-агресора, що використовуються для вчинення терористичних актів на морі. Дослідження відкриває перспективи для подальшої розробки моделі кваліфікації актів державного морського тероризму в контексті гібридної війни.