Еволюція кримінально-процесуального захисту прав людини під час збройних конфліктів: від імперських кодифікацій до сучасного міжнародного гуманітарного права

Анотація

Стаття досліджує етапи еволюції кримінально-процесуального захисту прав людини саме в часи появи збройних конфліктів. Метою дослідження є виділення особливостей змін практики захисту прав людини від імперських установ у ХІХ-початку ХХ столітті і до появи конструкцій міжнародного гуманітарного права та розслідування міжнародних кримінальних злочинів. Здійсненний історико-правовий аналіз допоміг виявити процеси змін кримінального процесу, від практик забезпечення державної безпеки в імперських правових системах до первинних проявів гуманізації та захисту індивіда в міжнародному праві. Доведено, що еволюція норм міжнародного права сформувала нову модель, коли в її межах окрема особа стала суб’єктом безпосереднього міжнародного захисту. Цей перехід змусив вийти правову державну конструкцію за межі традиційної доктрини про абсолютний суверенітет держави. Обґрунтовано, що поточна архітектура міжнародно-правового регулювання закріплює «жорстке ядро» недерогованих прав. Утворені деталізовані процесуальні гарантії стосовно обвинувачених, включно з презумпцією невинуватості та обов’язковим правом на захист. Науковий внесок полягає у систематизації ролі інституту індивідуальної міжнародної кримінальної відповідальності, який через принцип комплементарності стимулює держави до гармонізації національних кримінально-процесуальних норм. Практична цінність полягає у використанні результатів для удосконалення національного кримінального процесу в умовах війни та гармонізації внутрішнього законодавства з міжнародними стандартами. Матеріали статті можуть бути застосовані у процесі фахової підготовки суддів, прокурорів та адвокатів, які здійснюють діяльність у сфері розслідування і судового розгляду воєнних злочинів. Перспективи наукових розвідок пов’язані з аналізом ефективності механізмів імплементації міжнародних процесуальних гарантій у правових системах держав, що перебувають у стані тривалого військового конфлікту. Це передбачає оцінку функціональної ролі принципу комплементарності у національних юрисдикціях та його впливу на зміцнення верховенства права.