Міжнародно-гуманітарні зобов’язання щодо надання медичної допомоги та захисту медичного персоналу в умовах збройних конфліктів та надзвичайних ситуацій

Анотація

У статті досліджуються міжнародно-гуманітарні зобов’язання щодо надання медичної допомоги та захисту медичного персоналу в умовах збройних конфліктів та надзвичайних ситуацій. Аналізуються міжнародно-гуманітарні зобов’язання держав та інших суб’єктів щодо гарантування доступності, безперервності та етичності надання медичної допомоги в умовах збройних конфліктів і надзвичайних ситуацій. Розкрито зміст основних міжнародно- правових актів, насамперед Женевських конвенцій та Додаткових протоколів, які визначають стандарти захисту поранених і хворих, статус та гарантії безпеки медичного персоналу, правила функціонування медичних закладів і санітарного транспорту. Здійснено огляд офіційних коментарів Міжнародного Комітету Червоного Хреста, документів ВООЗ та ООН, рекомендацій INSARAG та інших міжнародних керівних матеріалів, що регламентують організацію медичної евакуації, медичне сортування, принципи реагування на масові санітарні втрати та вимоги до медичних команд екстреного реагування. Особливу увагу приділено чинникам, які впливають на виконання норм міжнародного гуманітарного права: екстремальним умовам, перевантаженню медичної системи, логістичним обмеженням, ризикам нападів на заклади охорони здоров’я та перешкоджанню евакуації. Проаналізовано, як доктрина «найкраще з можливого за даних обставин» визначає порядок прийняття медичних рішень у ситуаціях обмежених ресурсів. Наголошено, що медичне сортування має здійснюватися виключно за критеріями медичної необхідності та шансу на виживання, без дискримінації.

У роботі підкреслюється нерозривний зв’язок між нормами міжнародного гуманітарного права, міжнародними етичними принципами Міжнародної Медичної Асоціації та глобальними стандартами реагування на надзвичайні ситуації. Вони формують узгоджену систему мінімально допустимих стандартів дій медичних служб та гарантують правовий захист медичного персоналу, що діє добросовісно й відповідно до наявних можливостей. Стаття демонструє, що навіть в умовах високої інтенсивності бойових дій чи при масштабних надзвичайних ситуаціях держави зобов’язані забезпечувати максимально можливий рівень медичної допомоги та безпеки пацієнтів і медичного персоналу.