Режим установ виконання покарань та слідчих ізоляторів

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю теоретичного та практичного переосмислення категорії поняття режиму тримання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах в умовах масштабних безпекових викликів, спричинених збройною агресією проти України. Воєнний стан актуалізував питання меж державного примусу, гарантій прав людини та специфіки правового регулювання діяльності слідчих ізоляторів і установ виконання покарань, що потребує комплексного наукового осмислення. Зростання ризиків для безпеки персоналу та засуджених/ув’язнених, можливість бойових дій і окупації окремих територій зумовили трансформацію режимних механізмів, що має здійснюватися у межах певних принципів необхідності, пропорційності та недопущення нелюдського або принизливого поводження.

Метою статті є дослідження змісту та особливостей функціонування режиму у слідчих ізоляторах і виправних колоніях ДКВС України, аналіз особливостей його трансформації в умовах воєнного стану, а також формулювання пропозицій щодо вдосконалення нормативного регулювання та практики його реалізації.

Методологічну основу дослідження становлять діалектичний метод пізнання правових явищ, формально-юридичний та системно-структурний підходи, метод порівняльного правознавства, аналіз міжнародних стандартів у сфері поводження з особами, позбавленими волі, а також доктринальні джерела та емпіричні дані щодо функціонування пенітенціарної системи в умовах війни.

У результаті проведеного дослідження обґрунтовано, що сучасна концепція режиму у місцях несвободи формується на засадах комплексності заходів та поєднує забезпечення безпеки, дотримання прав засуджених/ув’язнених, виховання правослухняної поведінки та їх ресоціалізація. Запропоновано відмежування поняття режиму тримання у слідчих ізоляторах і виправних колоніях з урахуванням презумпції невинуватості та характеру правового статусу особи. Розкрито зміст режиму особливих умов, передбачених ст. 105 КВК України та ст. 19 Закону України «Про попереднє ув’язнення», предметно визначено їх особливості, правові наслідки та межі застосування під час воєнного стану.

Наукова новизна статті полягає у поглибленому обґрунтуванні інтегративного підходу до розуміння режиму у місцях несвободи, розкритті його змісту в умовах воєнного стану та формулюванні авторських пропозицій щодо удосконалення законодавства. Доведено, що режим у період воєнного стану не може виходити за рамки міжнародних стандартів прав людини, а застосування особливих/посилених режимних заходів має бути тимчасовим, обґрунтованим та підконтрольним.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих висновків при вдосконаленні нормативно-правового регулювання діяльності установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, підготовці навчальних програм для персоналу ДКВС України та у діяльності органів державної влади, відповідальних за реалізацію пенітенціарної політики та моніторинг дотримання прав ув’язнених.