Удосконалення діяльності Військового омбудсмана: досвід розгляду скарг військовослужбовців у Великій Британії

Анотація

У статті охарактеризовано особливості досвіду розгляду скарг військовослужбовців Омбудсменом з питань розгляду скарг на військову службу у Збройних силах Великої Британії (SCOAF) і визначено доцільність деяких аспектів цього досвіду для правового регулювання діяльності Військового омбудсмана в Україні. З’ясовано, що британський досвід свідчить про високий ступінь деталізації відносин SCOAF з Радою оборони, Міністром оборони та іншими суб’єктами. Така деталізація є гарантією правового статусу SCOAF, оскільки всі типові для його діяльності ситуації алгоритмізовані, що зменшує можливість впливу на процеси захисту прав військовослужбовців суб’єктивних факторів. Визначено, що заслуговує на підтримку підхід, відповідно до якого відстежується реалізація кожної рекомендації SCOAF. Позитивно охарактеризовано регламентацію різних видів звітів SCOAF та вимоги до їх структури та змісту, що уніфікує правозастосовну практику та дозволяє порівнювати різні періоди діяльності. Акцентовано увагу на наділенні SCOAF для цілей розслідування, стосовно явки й допиту свідків та надання документів повноваженнями, ідентичними повноваженням Високого суду Великої Британії.

З’ясовано, що Закон України «Про Військового омбудсмана» містить велику кількість загальних положень, які не відповідають принципам правової визначеності і не утворюють зрозумілих алгоритмів дій Омбудсмана та керівників органів військового управління під час розгляду скарг військовослужбовців і прийняття рішень за їх результатами. Визначено, що потребує свого правового врегулювання проблема взаємодії Омбудсмана з Радою національної безпеки і оборони України, а також роль цієї посадової особи у контрольних заходах, здійснюваних Офісом Президента України у Збройних Силах України. Акцентовано увагу на існуванні суперечності між обов’язком правоохоронних органів співпрацювати з Військовим омбудсманом, надавати йому доступ до матеріалів та документів, та нормами процесуального законодавства. Наголошено на відсутності норми про подання звітів Військового омбудсмана за результатами перевірок.

Зроблено висновок, що використання у національній практиці деяких елементів британської моделі дозволило б підвищити якість правового регулювання у досліджуваній сфері та посилити рівень правових гарантій здійснення Військовим омбудсманом своїх повноважень.