Штучний інтелект у системі публічного управління: інституційні виклики, управлінські трансформації та нормативно-правові орієнтири

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню ролі технологій штучного інтелекту у трансформації системи публічного управління в умовах цифровізації державного сектору. Проаналізовано основні інституційні виклики, що постають перед органами публічної влади у процесі впровадження алгоритмічних рішень, зокрема потребу в оновленні організаційних структур, розвитку професійних компетентностей державних службовців, а також забезпеченні прозорості, підзвітності й етичної обґрунтованості автоматизованих управлінських процедур.

Особливу увагу приділено еволюції управлінських практик, яка виявляється у поступовому переході від традиційних адміністративних процедур до даноцентричних, прогнозних та алгоритмічно підтриманих моделей ухвалення управлінських рішень. Обґрунтовано, що інтеграція штучного інтелекту зумовлює формування нових форм адміністративної дискреції, змінює співвідношення між людським і автоматизованим впливом на управлінські процеси та справляє істотний вплив на структуру публічної політики, механізми оцінювання результативності діяльності органів влади і якість надання публічних послуг.

У нормативно-правовому вимірі досліджено сучасні європейські підходи до регулювання застосування штучного інтелекту, зокрема вимоги щодо безпечності, прозорості, недискримінації та дотримання прав людини. Визначено значення актів Європейського Союзу, етичних принципів Ради Європи та рекомендацій міжнародних організацій, які формують рамкові стандарти відповідального використання алгоритмічних систем у публічному секторі. Доведено необхідність розбудови національної моделі правового регулювання застосування штучного інтелекту, здатної поєднати інноваційний розвиток, ефективність публічного управління та гарантії демократичної легітимності. Зроблено висновок, що результативність цифрової трансформації публічного управління визначається не стільки рівнем технологічного розвитку, скільки інституційною спроможністю держави, якістю нормативно-правового регулювання та здатністю забезпечити належний рівень суспільної довіри до алгоритмічно підтриманих управлінських рішень, у тому числі через запровадження процедур оцінювання ризиків, контролю та відповідальності у сфері застосування штучного інтелекту.