Суб’єкти службових правопорушень у правовій системі України

Анотація

Стаття присвячена теоретико-правовому осмисленню суб’єктів службових правопорушень у правовій системі України в контексті трансформації інституту публічної служби, антикорупційної політики та реформування сектору безпеки і правопорядку. Обґрунтовується, що традиційне звуження цієї категорії до «службових осіб» у кримінально-правовому розумінні не відображає реальної множинності носіїв публічних повноважень, які можуть завдавати публічної шкоди поза межами формальної публічної служби, зокрема в органах місцевого самоврядування, на державно-приватному стику та в інститутах делегованого управління. Наукова новизна полягає в інтегрованому підході до розуміння суб’єкта службового правопорушення як носія публічних повноважень із поєднанням розширених статусних гарантій та посилених режимів юридичної відповідальності, а також у розробленні багатовимірної класифікації суб’єктів за рівнем публічної влади, характером функцій, обсягом владних повноважень і формою організаційного зв’язку з державою чи територіальною громадою. Метою дослідження є реконструкція кола таких суб’єктів на основі чинного законодавства, узагальнень судової практики й підзаконного регулювання, виявлення перехідних і «гібридних» груп, зіставлення національної моделі з підходами держав Центрально-Східної Європи та міжнародними стандартами й формулювання пропозицій щодо гармонізації інституту службових правопорушень із сучасними засадами належного врядування. У результаті показано, що в національному праві поступово сформувалися три концентричні кола суб’єктів службових правопорушень (ядро публічної служби, делеговані публічні функції, приватні суб’єкти з опосередкованим владним впливом), які потребують диференційованих процедурних гарантій, уніфікованих підходів до фіксації деліктної поведінки та пропорційного поєднання дисциплінарної, адміністративно-деліктної та кримінально-правової відповідальності. Обґрунтовується доцільність кодифікаційного закріплення узгодженого визначення суб’єкта службового правопорушення, встановлення мінімальних стандартів статусних гарантій для основних груп носіїв публічних повноважень та подальшої розробки типології службових проступків із урахуванням ризиків публічної шкоди й потреб правозастосовної практики.