Публічно-приватне партнерство у сфері охорони здоров’я в умовах воєнних конфліктів: вихід для держави чи можливість для приватних закладів охорони здоров’я

Анотація

У статті розглядаються проблемні питання публічно-приватного партнерства (далі – ППП) у сфері охорони здоров’я.

Автори зазначають, що в умовах обмеженості бюджетних ресурсів держава вимушена розглядати залучення приватного капіталу та управлінських компетенцій у найважливіші сфери суспільної життєдіяльності через механізм публічно-приватного партнерства як стратегічний вихід, що дозволяє забезпечити швидку відбудову, впровадити новітні технології та створити сучасну цифрову інфраструктуру. При цьому в умовах повоєнного відновлення однією з ключових пріоритетних сфер для розвитку ППП є охорона здоров’я.

Автори розглядають різні аспекти конфлікту інтересів, який виникає при цьому – публічного інтересу забезпечити доступні безоплатні послуги та приватного інтересу окупності інвестицій та отримання прибутку.

Проаналізувавши практичний досвід втілення ППП в економіці України загалом та у сфері охорони здоров’я зокрема, автори доходять висновку про системну неспроможність попереднього адміністративно-правового механізму: договори ППП виявилися нежиттєздатними, що, на думку авторів, свідчить про глибокі інституційні бар’єри та правову слабкість системи.

Особливе місце відведено аналізу нещодавно прийнятого Закону України «Про публічно-приватне партнерство», покликаного створити нову, стійку модель ППП, що забезпечить адміністративно-правовий механізм, який з одного боку, дозволяє приватному бізнесу використовувати об’єкти державної власності для отримання прибутку, а з іншого – жорстко обмежує його свободу дій в частині ціноутворення та обсягів надання послуг, що є критично важливим для уникнення комерціалізації та забезпечення соціальної справедливості у сфері охорони здоров’я.

Наголошено, що ППП є стратегічною необхідністю для модернізації української медицини та надання якісних послуг для громадського та індивідуального здоров’я, але його успішність залежить від того, чи зможе держава перейти від епізодичних партнерств до стійкої адміністративно-правової системи, яка забезпечить правову бездоганність інвестицій, жорсткий адміністративний контроль для гарантування публічної місії охорони здоров’я та усуне адміністративно- правову невизначеність щодо розподілу унікальних ризиків воєнного та поствоєнного часу. В інакшому випадку ППП ризикує або залишитися нежиттєздатним інструментом, або ж посилить комерціалізацію медичної сфери та поставить під загрозу конституційні гарантії громадян.