Інституційно-правовий механізм функціонування територій Смарагдової мережі: стан і перспективи модернізації

Анотація

У статті досліджено питання формування й функціонування інституційно-правового механізму управління територіями Смарагдової мережі в умовах європеїзації національного законодавства. Проаналізовано сучасний стан державного управління у сфері охорони біорізноманіття, зокрема, наслідки інституційних трансформацій, пов’язаних із ліквідацією Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України і створенням інтегрованого Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства. Встановлено, що проведена реформа потенційно може призвести до зниження ефективності екологічного врядування, порушення узгодженості управлінських рішень, а також втрати, деякими органами своїх компетенцій і системності виконання євроінтеграційних зобов’язань України. Обґрунтовано, що відсутність профільного органу виконавчої влади у сфері формування й функціонування Смарагдової мережі ускладнює реалізацію екологічної політики й імплементацію європейських регламентів і директив у галузі біорізноманіття.

На основі вивчення й аналізу досвіду країн ЄС (Німеччини, Франції, Польщі) запропоновано створення в Україні окремого Державного агентства з питань охорони біорізноманіття, яке забезпечуватиме координацію дій між різними рівнями влади, науковими установами й громадськістю. У зв’язку із цим авторкою запропоновано модель інституційно-правового забезпечення Смарагдової мережі, орієнтовану на європейський вектор розвитку, яка враховує принципи сталого розвитку, вимоги екологічного acquis ЄС та стратегічні євроінтеграційні пріоритети України в сфері створення й ефективного функціонування охоронюваних природних територій. Зроблено висновок, що ефективне функціонування Смарагдової мережі можливе лише за умови формування цілісної інституційної системи, здатної забезпечити впровадження міжнародних екологічних стандартів у сфері збереження природних оселищ, ландшафтного й біологічного різноманіття, відтворення екосистем і підтримання сприятливого стану середовищ існування видів, що охороняються на національному й європейському рівнях.