Правове регулювання статусу ВПО в Україні

Анотація

В статті проведено комплексний аналіз еволюції правового регулювання статусу внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні, виявлено його основні тенденції розвитку та встановлено основні проблеми правозастосовної практики у цій сфері з урахуванням міжнародного досвіду. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні формально-юридичного, історико-правового та порівняльно-правового методів, що дозволило проаналізувати зміни національної правової бази у динаміці та порівняти її із міжнародно-правовими стандартами. Використано системний та структурно-функціональний підходи для оцінки ефективності правозастосування, а також метод контент-аналізу документів міжнародних організацій. Результати дослідження полягають у встановленні трьох етапів еволюції правового регулювання статусу ВПО: період до 2014 року, коли спеціальне законодавство було відсутнє; період 2014–2021 рр., що характеризувався ухваленням базового Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та становленням офіційного статусу ВПО; і сучасний етап, який розпочався після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році та відзначився масовим зростанням кількості переселенців і адаптацією правової бази до умов воєнного стану. Доведено, що українське законодавство орієнтується на міжнародно-правові стандарти, зокрема Керівні принципи ООН з питань внутрішнього переміщення, рекомендації Ради Європи, ОБСЄ та УВКБ ООН, однак зберігається розрив між нормативними положеннями та їх практичною реалізацією. Ідентифіковано ключові проблеми правозастосовної практики, серед яких: недостатня ефективність соціального захисту, відсутність системних механізмів забезпечення житлом, труднощі з працевлаштуванням і перекваліфікацією, обмеження у доступі до медичних та освітніх послуг, а також неврегульованість питань реалізації виборчих прав. Запропоновано практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення правового регулювання з урахуванням міжнародного досвіду, зокрема розвиток єдиного цифрового реєстру ВПО, розширення програм довгострокового житлового забезпечення, впровадження інструментів підтримки працевлаштування та підприємництва, спрощення доступу до медичних і освітніх послуг, а також удосконалення виборчого законодавства. Практична значимість результатів полягає у можливості використання сформульованих у статті висновків та рекомендацій у процесі подальшої модернізації українського законодавства та державної політики у сфері захисту прав ВПО.