Доведення і доказування в справі за позовом монахині на її проживання в монастирі після припинення чернечого статусу (у контексті звернення Верховного Суду до Європейського суду з прав людини за консультативним висновком)

Анотація

У статті аналізується судова справа, яка знаходиться на розгляді у Верховному Суді (далі – ВС). Йдеться про визнання права монахині, яка втратила чернечий статус, на проживання у келії монастиря. Відповідач вказує, що згідно норм канонічного права монахиня має залишити келію, оскільки втратила свій статус. Прямих норм, які б регулювали дані правовідносини у законодавстві України не має. Автор висловлює доводи, міркування, аргументи щодо запиту ВС до ЄСПЛ та тих питань, відповіді на які потребує ВС у консультативному висновку. При вирішенні справи має застосовуватися аналогія закону та аналогія права, а не канонічне право, оскільки позивачка посилається на природне право на житло, яке отримала законно від монастиря, тривалий час проживала у келії, а тепер вона не має де жити.

Автор посилається на визначальні норми законодавства України, зокрема, ст. 11 Конституції України, ч. 2 ст. 7 Цивільного кодексу України (далі-ЦК). Згідно ч. 3 ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, тому вважає, що такий спір вийшов за межі канонічного спору і підлягає розгляду судами України згідно ч. 3 ст. 124 Конституції України. У даному випадку відносини слід кваліфікувати за Житловим кодексом України (далі-ЖКУ), який із зрозумілих причин не кваліфікує умови проживання в монастирях, оскільки церква відокремлена від держави, тому суд при розгляді цієї справи слід застосовувати аналогію закону. У контексті можливості застосування судом аналогії закону, тобто ст. 116 ЖКУ варто звернути увагу на положення цієї норми про правила «соціалістичного співжиття». Не зважаючи на всю парадоксальність такого порівняння, такі правила можуть бути сприйняті подібними до правил релігійного співжиття монахів, оскільки як перші, так і другі диктують моральні засади спільного проживання, правила поведінки, відношення до оточуючих тощо. Тому недотримання правил співжиття, які встановлюються правилами і канонічними нормами, можуть розцінюватися як достатня підстава для виселення монахині без надання іншого житлового приміщення. На прикладі даної справи продемонстрована відмінність між доказами та доводами, доказуванням та доведенням як інститутами цивільного процесу. Останній зводиться до розумової діяльності суду та учасників справи з висловлення доводів, думок, міркувань, аргументів щодо обставин справи та доказів, які подані на їх підтвердження.