Інститут третіх осіб у цивільному процесі України: теоретико-правовий аналіз та проблеми правозастосування

Анотація

Вказується, дослідження інституту третіх осіб у цивільному процесі України є актуальним з огляду на їх значущу роль у забезпеченні всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи, що є необхідною передумовою ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення. Питання цивільного судочинства, зокрема визначення процесуального статусу його учасників, неодноразово ставали предметом наших наукових досліджень. Залучення третіх осіб до цивільного процесу забезпечує дотримання принципів змагальності, диспозитивності та гласності, гарантує врахування інтересів усіх учасників справи, а також унеможливлює повторний судовий розгляд у майбутньому. Саме тому, стаття спрямована на комплексне дослідження інституту третіх осіб у цивільному процесі України як важливого елемента забезпечення ефективності судочинства, процесуального балансу та реалізації принципу змагальності.

Особлива увага приділяється відмежуванню третіх осіб із самостійними вимогами від третіх осіб без таких вимог, обґрунтуванню підстав їхньої участі в справі, аналізу їхньої ролі як суб’єктів доказування та носіїв власного процесуального інтересу, а також виявленню проблемних аспектів залучення третіх осіб у різних видах проваджень. Крім того, розглядаються важливі аспекти правових позицій Верховного Суду з різноманітних питань, пов’язаних із інститутом третіх осіб. У межах дослідження аргументується позиція про те, що інститут третіх осіб є специфічним процесуальним механізмом, який має чітко визначену сферу застосування – позовне провадження, і не може бути механічно перенесений на інші види цивільного судочинства чи стадії цивільного процесу, такі як наказне, окреме чи виконавче провадження. Обґрунтовується недоцільність розширеного трактування терміну «третя особа» поза межами позовної форми захисту прав, з огляду на нормативну логіку та системність цивільного процесуального права.

На основі проведеного аналізу чинного законодавства, судової практики Верховного Суду та доктринальних підходів, робиться висновок про необхідність збереження чіткого розмежування процесуальних ролей учасників справи та вдосконалення правового регулювання інституту третіх осіб із урахуванням сучасних викликів цивільного судочинства. Вбачається необхідність забезпечення балансу між стабільністю процесуальної форми й гнучкістю у відповідь на потреби практики та судової реальності.