Еволюція інституту довірчої забезпечувальної власності у правовому механізмі функціонування суб’єктів агробізнесу

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей еволюції та розвитку інституту довірчої власності в доктрині цивільного права країн англо-саксонської та романо-германської системи права. Визначено, що комплексне переосмислення і удосконалення чинного правового регулювання довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов’язання можливе за умов ґрунтовного науково-практичного вивчення витоків вказаної правової категорії через призму її еволюційного розвитку.

Зауважено, що інститут довірчої власності посів вагоме місце в законодавстві країн англо-саксонської та романо-германської системи права, в тому числі і в українському, в якому станом на сьогодні вказаний інститут представлений в різних формах. Встановлено, що римське приватне право здійснило вагомий вплив на розвиток речового права в цілому, включаючи і довірчу власність, оскільки формування основоположних категорій романо-германської системи права відбувалося через призму рецепції римського права. Автором зроблено висновок про те, що правова категорія фідуції з доктрини римського приватного права стала першоосновою формування як довірчої забезпечувальної власності, так і трасту, в межах якого здійснюється управління майном, основане на довірі суб’єктів трастових правовідносин. Встановлено, що довірча власність як спосіб забезпечення виконання зобов’язання має ознаки фідуції, а довірча власність, що виникає на підставі договору управління майном, співвідноситься з класичним трастом.

Автор зазначає, що незважаючи на фідуціарний характер, за своїм змістовним наповненням траст та довірча забезпечувальна власність є різними правовими категоріями.

Визначено, що запровадження незвичної для цивільного права України правової конструкції довірчої забезпечувальної власності зумовлено наявністю потреби у законодавчому закріпленні нового способу забезпечення виконання зобов’язання, у зв’язку з низьким рівнем кредитування підприємств, спричиненого незадовільним рівнем платоспроможності, високими ризиками неповернення коштів, а також недосконалістю та недостатністю чинної системи способів забезпечення виконання зобов’язання. Встановлено, що особливо гостро проблематика низького рівня кредитування постала для суб’єктів агробізнесу, ефективність діяльності яких значною мірою залежить від надходження зовнішніх фінансових ресурсів.

Автор дійшов висновку про те, що станом на сьогодні чинне цивільне законодавство характеризується непослідовністю та відсутністю цілісного логічного підходу в контексті правового регулювання інституту довірчої власності.