Міжнародно-правова охорона авторських прав: регулювання і практика

Анотація

У дослідженні проведено комплексний аналіз еволюції системи міжнародно-правової охорони авторських прав. Визначено сучасні механізми міжнародно-правової охорони авторських прав. Виокремлено проблемні питання імплементації міжнародно-правових норм у національні правові системи. Розглянуто практичне застосування положень основних міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності. Застосовано історичний, порівняльно-правовий та системний методи, що дало змогу прослідкувати становлення авторського права від перших середньовічних привілеїв до появи міжнародних конвенцій і сучасного регулювання у цифрову епоху. Основні результати дослідження полягають у з’ясуванні закономірностей формування міжнародної системи охорони авторського права, починаючи зі Статуту королеви Анни (1710 р.) і Бернської конвенції про охорону прав на літературні і художні твори (1886 р.), що заклала основні принципи національного режиму, автоматичної охорони та мінімальних стандартів, на яких будується міжнародно-правова охорона авторських прав. Розглянуто значення Всесвітньої організації інтелектуальної власності у розробленні сучасних міжнародних актів, зокрема WIPO Copyright Treaty та WIPO Performances and Phonograms Treaty. Окреслено значення Угоди ТРІПС у межах СОТ та її принципу «TRIPS-plus». Проаналізовано судову практику (справи United States – Omnibus Appropriation Act, United States – Measures affecting the protection and enforcement of intellectual property rights in China (DS362)), що підтверджує обов’язковість інкорпорованих норм міжнародних договорів. Висвітлено особливості правового регулювання авторського права в ЄС і судову практику Суду ЄС (Infopaq, Svensson, YouTube v. Cyando), яка визначає межі оригінальності, публічного сповіщення та відповідальності платформ у цифровому середовищі. У висновках підкреслено, що ефективність міжнародно-правової охорони авторських прав залежить від рівня імплементації міжнародних стандартів у національні системи. Україна, ратифікувавши Бернську конвенцію та Угоду ТРІПС, поступово формує власну модель гармонізованого правового поля, що відповідає вимогам цифрової епохи та сприяє інтеграції до європейського правового простору.