Спадкові права в Україні та ЄС: порівняльний аналіз

Анотація

У  дослідженні  здійснено  систематизацію  матеріально-правових  норм,  насамперед  Книги VI Цивільного кодексу України, та процесуально-колізійних механізмів національного законодавства, зокрема Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням їх гармонізації з Регламентом (ЄС) № 650/2012 Європейського Парламенту та Ради від 4 липня 2012 року «Про юрисдикцію, застосовне право, визнання та виконання рішень, прийняття та виконання автентичних документів у справах спадкування та про створення європейського свідоцтва про спадщину». Виявлено існуючі прогалини в законодавстві, колізії норм та проблемні аспекти правозастосування, зумовлені як внутрішніми переміщеннями осіб, так і міграційними процесами. Сформульовано узгоджений комплекс дій щодо розробки процедурних алгоритмів в процесі транскордонного спадкування. Звернено увагу на процес оформлення документів, тому що українські нотаріальні свідоцтва про спадщину формально не є Європейським сертифікатом спадкоємця і не підпадають під автоматичне визнання, передбачене Регламентом (ЄС) № 650/2012. Обґрунтовано зближення українського та європейського підходів до визначення «звичайного місця проживання». Розглянуто питання визнання автентичних актів та впровадження електронної ідентифікації в Україні у сфері спадкування, зокрема транскордонного. Підготовлено методичні рекомендації для розв’язання транскордонних ситуацій щодо нерухомості чи корпоративних прав у різних державах, відновлення документів, апостилювання, легалізації та доказування «центру життєвих інтересів». Зазначено, що національна інституція спадкування потребує, по перше, визначення єдиних напрямів гармонізації колізійних, юрисдикційних та процедурних норм щодо механізмів визнання спадкових документів та їх виконання, зокрема, Європейського свідоцтва про спадкування. По-друге, мають бути враховані складні проблеми правової кваліфікації, зокрема, щодо розмежування спадкового права та майнового режиму подружжя, оскільки окремі норми, які можуть бути кваліфіковані як спадкові в Європейському Союзі, можуть мати іншу природу у національному праві. По-трете, необхідно встановити чіткі межі застосування іноземного права через застереження про публічний порядок та імперативні норми, що є правовими механізмами захисту національної правової системи, які дозволяють суду відмовити у застосуванні іноземного права.