Щодо питання природи та особливостей правового регулювання приватних відносин в цифровому середовищі

Анотація

Стаття присвячена дослідженню природи цифрового середовища як суспільного феномену та правової категорії, а також особливостей правового регулювання приватних відносин у цьому середовищі. На основі аналізу української доктрини та законодавства, зокрема Закону України «Про цифровий контент та цифрові послуги», досліджується еволюція поняття «цифрове середовище» від доктринального уявлення до його легально закріплення. Порівнюються правові категорії «цифрове середовище», «кіберпростір» та «метаверс» у національному праві та правовій доктрині, праві ЄС, США, Китаю та міжнародно-правовому дискурсі. Показано, що в міжнародному праві та праві ЄС домінує категорія «кіберпростір», зорієнтована переважно на публічно-правові (безпекові) аспекти, тоді як в українському праві цифрове середовище поступово стає базовою рамкою для регулювання приватноправових відносин щодо цифрових речей: цифрового контенту, цифрових послуг, і віртуальних активів. Окрему увагу приділено феномену метаверсу як спеціальному сегменту цифрового середовища з високим рівнем занурення та постійністю віртуальних просторів. Проаналізовано підходи ЄС, США та Китаю до регулювання цифрових платформ, кібербезпеки, даних і метаверсу, а також їхній вплив на моделі регулювання приватних відносин. Зазначається, що для України найперспективнішою є модель, яка поєднує європейський підхід до захисту прав людини й споживачів у цифровому середовищі з доктринальною розробкою конструкцій цифрових речей, цифрових прав та цифрової юрисдикції. Вказується на те, що існуюче легальне визначення «цифрового середовища» не в повній мірі відображає всю повноту та ознаки даного суспільно-правового феномену. Запропоновано перелік ознак, які притаманні цифровому середовищу як суспільно-правовому феномену та відображають особливості його природи, зокрема: соціально-технологічний характер, транскордонність (трансюрисдикційність), суб’єктно-орієнтований вимір, висока динамічність і технологічна зумовленість змін та інші. Наголошується на існуванні потреби в узгодженні нормативних і наукових підходів, подальшій системній модернізації цивільного законодавства та імплементації напрацювань концепції digital constitutionalism і цифрових прав у національний правопорядок.