Повернення дитини до України як до держави, в якій триває війна: погляд крізь призму рішення Федерального Конституційного Суду Німеччини

Анотація

Стаття присвячена аналізу Рішення Федерального Конституційного Суду Німеччини від 23 квітня 2024 року у справі про повернення до України дитини, яку мати вивезла до Німеччини на початку повномасштабного російського вторгнення і, всупереч бажанню батька дитини, відмовляється повертати до України. Це рішення органу конституційної юстиції Німеччини є важливим не лише тому, що ілюструє вирішення таких процесуальних питань, як підстави для звернення із конституційною скаргою, особливості представництва інтересів дитини і визнання конституційної скарги неприйнятною, але й тому, що обставини справи, в якій його було ухвалено, на жаль, є типовими для численних справ, які розглядаються у національних судах держав-членів Європейського Союзу і, зокрема, Німеччини. Правові питання, які порушуються у цих справах, змусили суддів шукати відповіді у належній практиці застосування низки міжнародних договорів, і у тому числі Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (надалі – Гаазька конвенція 1980) [1].

У Рішенні від 23 квітня 2024 року Федеральний Конституційний Суд апелює до норми статті 13 (1) (b) цієї конвенції («серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку») і констатує «деякі конституційні сумніви» щодо оскаржуваного рішення Вищого регіонального суду Кельну від 17 липня 2023 року. Останній зобов’язав мати повернути дитину до України, оскільки вона не змогла довести того, що вся територія України і, зокрема, та її частина, де проживає позивач, охоплена військовими діями; звіти преси та інформація від Федерального Міністерства закордонних справ не дають підстав для таких припущень щодо всієї держави. Відповідачка подала конституційну скаргу на рішення Вищого регіонального суду Кельна. Федеральний Конституційний Суд відхилив її з формальних підстав, однак зазначив, що рішення Вищого регіонального суду Кельна може порушувати батьківські права відповідачки, оскільки в рішенні не було ретельно враховано протилежні рішення інших вищих регіональних судів Німеччини за аналогічних обставин.