Відповідальність за порушення конституційних прав людини в Україні внаслідок неправомірного використання штучного інтелекту

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу правової відповідальності за порушення конституційних прав людини в Україні, що виникають у зв’язку з неправомірним використанням штучного інтелекту. У роботі окреслено головні ризики, спричинені стрімким поширенням технологій штучного інтелекту в умовах воєнного стану, зокрема у сферах охорони авторських прав, захисту персональних даних, інтелектуальної власності, а також цифрової безпеки. На підставі аналізу чинного національного законодавства встановлено відсутність спеціалізованих правових норм, які б комплексно регламентували застосування штучного інтелекту в юридичній практиці, а також виявлено недостатню адаптацію існуючих правових механізмів до новітніх цифрових загроз. З’ясовано, що положення ЦКУ, КУпАП, ККУ та Закону України «Про авторське право і суміжні права» не забезпечують ефективного механізму захисту прав осіб у разі порушень, вчинених із застосуванням технологій штучного інтелекту.

Здійснено класифікацію учасників правовідносин, залучених до правопорушень із використанням штучного інтелекту, на умовно «невинних постраждалих» і «маргінально налаштованих правопорушників», що дає змогу глибше осмислити питання суб’єктивної сторони вини та меж юридичної відповідальності. Розглянуто знакові приклади з міжнародної практики, зокрема кейси у США, Бразилії, країнах ЄС, а також рішення ЄСПЛ. Проаналізовано інциденти, пов’язані з генерацією фейкових судових рішень, deepfake-контенту та недобросовісним використанням результатів штучного інтелекту в офіційній діяльності. Особливу увагу приділено справі Верховного Суду України щодо процесуального зловживання через посилання на Chat GPT як джерело судового тлумачення. Окремо розглянуто концептуальні документи Ради Європи, етичні хартії CEPEJ, проєкт європейського закону про штучний інтелект, а також рекомендації українських органів щодо відповідального використання алгоритмічних систем.

У підсумку обґрунтовано першочергову потребу в імплементації в українське законодавство чітких дефініцій, юридичних стандартів та норм відповідальності, що прямо регламентують використання штучного інтелекту у контексті реалізації й захисту конституційних прав людини, з урахуванням європейського досвіду, викликів національної безпеки та вимог цифрової епохи.