Роль звичаєвого права у розвитку українського державотворення

Анотація

У статті досліджено роль звичаєвого права у процесі формування та розвитку української державності. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення історико-правових засад становлення вітчизняної правової системи та з’ясування впливу звичаєвих норм на сучасне українське законодавство. Проблематика впливу звичаю на формування української державності залишається недостатньо дослідженою у вітчизняній юридичній науці.

Автор здійснює термінологічний аналіз понять «звичай», «правовий звичай» та «звичаєве право», обґрунтовуючи їх відмінності та взаємозв’язок. Встановлено, що правовим звичай стає лише за умови його санкціонування державою, тоді як звичаєве право охоплює ширшу систему норм, дотримання яких забезпечується суспільним авторитетом. Наголошено, що звичай як соціальний регулятор передував виникненню писаного права і став основою для формування перших нормативних актів.

Досліджено еволюцію звичаєвого права на українських землях у різні історичні періоди. Проаналізовано значення Руської Правди як першого кодифікованого джерела права, що ґрунтувалося на звичаєвих нормах. Особливу увагу приділено козацькій добі, коли звичаєве право регулювало військову, сімейну, кримінальну та цивільну сфери суспільних відносин. Охарактеризовано специфічні ознаки козацького звичаєвого права: усну форму передачі, обрядовість, суворість покарань. Окремі звичаї козацької доби, зокрема могорич як спосіб укладення договору, частково збереглися до сьогодення.

З’ясовано, що в радянський період правовий звичай як джерело права заперечувався. У сучасній Україні звичай визнається допоміжним джерелом права і застосовується для заповнення прогалин у законодавстві за умови несуперечності чинним нормативно-правовим актам. Виокремлено форми санкціонування звичаїв державою: фіксоване та відсильне. Проаналізовано сучасні прояви звичаєвого права: звичаї ділового обороту, торговельні звичаї, звичаї національних меншин та місцеві звичаї.

Зроблено висновок про те, що звичаєве право є фундаментом формування сучасної правової системи України та одним із факторів, що визначає її приналежність до романо-германської правової традиції.