Сфера військового законодавства Української Народної Республіки доби Директорії (історико-правовий аналіз)

Анотація

Стаття присвячена авторському дослідженню системі актів військового законодавства Української Народної Республіки доби правління Директорії, встановлюється їх загальний і спеціальний поділ за видами та інститутами правового регулювання суспільно-політичних відносин у воєнній сфері. Робота здійснена зі застосуванням світоглядних, загальнонаукових, спеціально та конкретно-наукових методах пізнання – з яких перевага надається історико-правовому методу, що характеризує значимість норм вітчизняного військового законодавства кінця 1918 – протягом 1920 років.

Зазначено, що законодавча діяльність Директорії як найвищого органу влади УНР, в тому числі у воєнній сфері, характеризується трьома періодами знаходження при владі в Україні: 1) повстанській (15 листопада – 14 грудня 1918 року; 2) самопроголошення (15 грудня 1918 – 21 січня 1919 років); 3) легітимності (28 січня 1919 – кінець 1920 років). Визначено, що під військовим законодавства УНР доби Директорії потрібно розуміти – сукупність юридичних актів, у яких закріплені норми, що регулюють правові відносини у воєнній сфері, військовому будівництві і функціонуванні збройних сил держави. Вказано, що до джерел військового права УНР Директорії можна віднести: революційні правові звичаї; нормативними актами бувшої імперії та Тимчасового уряду, універсали та закони УНР доби Центральної Ради, правові акти Гетьманату, норми військового права УНР Директорії, міжнародно-правові договори з іноземними державами, оперативні накази і розпорядженнями військового командування Української армії УНР вищого рівня, судова практика воєнних трибуналів тощо.

Встановлено, що до суб’єктів законодавчої ініціативи у воєнній сфері УНР Директорії відносились Директорія УНР, Рада Народних міністрів, міністерство військових справ, Головний Отаман С. Петлюра, Штаб Української армії тощо, які вносили на розгляд наступні види правових актів: закони, накази, звернення, декларації відозви тощо.

Проаналізовано правові інститути, що охоплювалися сферою військового законодавства УНР Директорії, до яких відносились: інститут забезпечення воєнної безпеки держави; інститут проходження військової служби та виконання військового обов’язку; інститут демократичного державного та цивільного контролю збройних сил УНР; інститут протидії інформаційної небезпеки у воєнній сфері; інститут матеріального та фінансового забезпечення функціонування збройних сил; інститут захисту цивільного населення під час збройних дій; інститут юридичної відповідальності військовослужбовців тощо.

Пропонується у висновку звернути увагу в наступних перспективних дослідженнях з даного періоду на порівнянні особливостей юридичного оформлення мілітарних реформ в новоутворених державах, що виникли на просторі Європи після Першої Світової війни поряд з УНР.