Матеріальна відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі: проблеми реалізації через цивільний позов у кримінальному провадженні

Анотація

У статті досліджено комплекс теоретичних і практичних проблем, що виникають при притягненні військовослужбовців до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі, шляхом пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні. Аналізується складність цього процесу, що вимагає збалансованого підходу для захисту інтересів держави та прав військових.

Дослідження фокусується на суперечностях, що виникають через взаємодію норм кримінального процесуального, цивільного та спеціального військового законодавства. Аналізуючи положення КПК України, Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України затвердженого наказом від 21.11.2017 № 608 , детально розмежовується доказова вага і процесуальний статус матеріалів службового розслідування та висновків судової експертизи.

Додатково аналізуються умови притягнення до відповідальності, зокрема чотириелементна конструкція складу правопорушення, та проблема відповідальності за шкоду, завдану під час виконання наказу, що дозволяє глибше зрозуміти межі відповідальності військовослужбовця залежно від правомірності отриманих розпоряджень.

Особливу увагу приділено нововведеному інституту бойового імунітету та його впливу на матеріальну відповідальність. Аналізується правова колізія між нормами Закону «Про оборону України» та ст. 43-1 Кримінального кодексу України. Підкреслюється, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі бойового імунітету усуває підставу для повної матеріальної відповідальності, проте залишає відкритим питання про можливість застосування інших видів відповідальності на загальних цивільно-правових засадах.

З урахуванням практики Верховного Суду щодо можливості залишення цивільного позову без розгляду для його вирішення в порядку цивільного судочинства, у підсумках обґрунтовується нагальна потреба у формуванні єдиної та послідовної судової практики. Така практика має встановити чіткі критерії співвідношення доказів, розподілу тягаря доказування (особливо щодо застосування бойового імунітету) та розробити алгоритм розгляду цивільного позову у випадку закриття кримінального провадження за відсутності складу злочину.