Допустимість як властивість доказів у кримінальному провадженні

Анотація

У статті зазначається, що кримінальне правопорушення як об’єктивне явище відбувається в природному середовищі і його обставини в обов’язковому порядку відбиваються у вигляді слідів (відображень) на об’єктах матеріального світу або в пам’яті людей, які сприймали його цілком або окремі елементи (підготовка, безпосередньо вчинення, приховування тощо). Завдання слідчого відшукати такі сліди дозволеними законом способами, ретельно їх дослідити, отримати з них інформацію і забезпечити збереження таких джерел інформації в умовах, які виключають можливість стороннього втручання з метою знищення, пошкодження або внесення будь-яких змін. На цій підставі зроблено висновок, що злочин не породжує доказів в готовому вигляді.

Зазначається, що докази у кримінальному провадженні є суб’єктивною категорією – результатом цілеспрямованої діяльності уповноважених на те державних органів та посадових осіб, яка відбувається у визначеній формі, відхилення від якої може потягти за собою визнання зібраних відомостей недопустимими як докази у кримінальному провадженні.

На нормативному рівні передбачено, що для визнання фактичних даних доказами вони повинні володіти такими властивостями як належність (ст. 85 КПК) та допустимість (ст. 86 КПК), а в теорії кримінального процесу до них додають достовірність, а для їх сукупності – достатність.

Наведено посилання на науковців, які присвятили свої дослідження проблемам доказів та доказування в цілому або за окремими напрямами кримінальної процесуальної діяльності пов’язаної з розслідуванням окремих видів злочинів, доказування щодо окремих категорій осіб або в особливих умовах.

Мета статті полягає в аналізі поняття доказів та властивостей, якими мають володіти фактичні дані, щоб їх можна було використовувати для ухвалення проміжних і підсумкових процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Уточнюються думки окремих науковців щодо можливості сприйняття суб’єктом доказування окремих обставин факту злочину. У таких випадках йдеться про сприйняття слідів (відображень)  протиправної діяльності в матеріальній обстановці, що є традиційним процесом пізнання і відтворення слідчим події кримінального правопорушення.

Автори приєднуються до думки науковців про те, що для визнання фактичних даних доказами у кримінальному провадженні вони повинні володіти такими внутрішніми властивостями як належність та допустимість, а тому словосполучення «недопустимі докази» не повною мірою відповідає дійсності. Недопустимими як докази можуть бути отримані відомості, фактичні дані, інформація.

У висновках зазначається, що правом визнавати фактичні дані доказами у провадженні наділена особа, яка приймає відповідне процесуальне рішення на підставі всебічної, повної та об’єктивної їх перевірки та особистого переконання.