Місце та роль князя в державно-правовому апараті Галицько-Волинського князівства

Анотація

Репрезентовану статтю присвячено комплексному аналізу місця та ролі князя як центральної постаті державного управління в системі Галицько-Волинського князівства (1199–1349 рр.), що стало найвищою формою політичної організації українських земель доби середньовіччя.

Показано, що після занепаду київського центру саме влада галицько-волинських князів, починаючи з Романа Мстиславича, перейняла функції загальноруського верховного правителя, забезпечивши тяглість державницької традиції Русі. Влада князя ґрунтувалася на поєднанні особистого авторитету володаря та сформованої ним адміністративної вертикалі, до якої належали урядові посади – дворський, печатник, тисяцький, посадники, стольники, отроки, воєводи та інші службовці двірсько-вотчинного апарату. Князь очолював військо, керував зовнішньополітичними відносинами, призначав урядовців, здійснював судову юрисдикцію й контролював фінансову сферу.

Визначено, що його влада мала сакрально-легітимний характер і сприймалася як джерело законності та правопорядку. Попри вплив боярства та наявність вічевих інститутів, у XIII ст. спостерігалася тенденція до централізації управління й обмеження ролі олігархії, що засвідчують реформи Данила Галицького та Лева Даниловича. Важливе місце посідає характеристика дипломатичної діяльності князів, які активно підтримували контакти з Папським престолом, Угорщиною, Польщею, Литвою, Золотою Ордою, Тевтонським орденом, виступаючи самостійними суб’єктами міжнародного права. Коронація Данила у 1253 р. у Дорогичині закріпила статус держави як королівства Русі, легітимізувала титулатуру та символіку монаршої влади (корона, печатка, герб, прапор), наблизивши її до європейських стандартів середньовічного правління.

У статті автором висвітлено формування двірськової судової системи, функціонування княжої канцелярії, а також трансформацію влади від колективної до персоніфікованої, що відображало загальноєвропейські тенденції XIII ст. У підсумку доведено, що князь у Галицько-Волинській державі був не лише військово-політичним керманичем, а й головним носієм законності, судової справедливості та державного суверенітету, а його влада стала ключовою основою подальшого розвитку української монархічної традиції.