Національна безпека й права людини: баланс, правові механізми та міжнародні стандарти

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу взаємозв’язку між забезпеченням національної безпеки та дотриманням прав людини в умовах сучасних багатовимірних загроз. Обґрунтовується необхідність досягнення легітимного балансу між захистом державних інтересів і гарантуванням основоположних прав і свобод через принципи верховенства права, законності, необхідності й пропорційності. Показано, що безпековий порядок денний охоплює військову агресію, гібридні впливи, кібератаки, дезінформацію, корупцію та інституційну слабкість, які у взаємодії формують складний ризиковий профіль держави. З’ясовано, що ефективність відповіді держави визначається якістю правових механізмів: чіткими процедурами доступу до даних і контролю комунікацій, процесуальними гарантіями, незалежним судовим контролем, парламентським наглядом і прозорістю діяльності. Запропоновано класифікацію загроз і злочинів проти основ національної безпеки за об’єктом посягання (суверенітет і конституційний лад; обороноздатність і критична інфраструктура; інформаційна та економічна безпека), що дозволяє адресно застосовувати превентивні інструменти та коригувати політики управління ризиками. Порівняльний аналіз практик демократичних держав підтверджує, що оптимальна модель базується на чітких межах втручання у приватну сферу, багаторівневому контролі та засобах правового захисту для осіб, чиї права можуть зазнавати обмежень. Наголошено, що будь-які обмеження мають бути необхідними, часово обмеженими й пропорційними легітимній меті; їх запровадження повинно спиратися на оцінювання ризиків і належну мотивацію рішень. Практичне значення дослідження полягає у виробленні критеріїв легітимності безпекових рішень, моделі взаємодії держави й громадянського суспільства та рекомендацій щодо гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами. Зроблено висновок, що стійкість демократичної системи забезпечується не пріоритетизацією безпеки над правами, а створенням правової архітектури, у межах якої безпека слугує гарантією реалізації прав і свобод і зміцнює інституційну довіру.