Сучасна воєнна дипломатія в дії: міжнародно-правовий контекст відносин між Україною та Європейським Союзом

Анотація

На тлі складних сучасних геополітичних процесів світ перебуває у стані підвищеної турбулентності, що зумовлює нові виклики та загрози для міжнародної системи безпеки. Після завершення епохи однополярності сформувався поліцентричний світовий порядок, якому властиве посилення конкуренції між декількома центрами політичного, економічного та стратегічного впливу. Це суперництво дедалі частіше набуває конфронтаційного характеру, проявляючись у гібридних протистояннях, економічному примусі, інформаційній боротьбі та локалізованих збройних конфліктах. Зростає занепокоєння щодо ризику ескалації регіональних зіткнень – у Східній Європі, на Близькому Сході, у Південно-Східній Азії та Індо-Тихоокеанському регіоні – які потенційно можуть перерости у масштабні глобальні конфронтації. Паралельно поширюються авторитарні тенденції, слабшають міжнародно-правові інституції, поглиблюється криза багатосторонніх механізмів мирного врегулювання та посилюється боротьба за ресурси, що ще більше дестабілізує міжнародну систему.

За умов сучасної геополітичної турбулентності воєнна дипломатія набуває нового функціонального та правового виміру, і постає ключовим інструментом захисту національних інтересів та забезпечення дотримання міжнародного права. Сучасна воєнна дипломатія функціонує як адаптивний правово-політичний механізм, здатний діяти в умовах підвищеного безпекового тиску та режимів надзвичайного правового реагування. Її ефективність дедалі більше визначається здатністю держави поєднувати класичні дипломатичні засоби з безпековими, санкційними та інституційними інструментами міжнародного впливу. У дослідженні проаналізовано міжнародно-правові засади такої дипломатії та доведено, що практика воєнної дипломатії України стала каталізатором трансформації механізмів зовнішньої дії у відповідь на сучасні загрози.

Досліджено, що воєнна дипломатія функціонує в особливому правовому середовищі, яке формується на перетині міжнародного гуманітарного права, права міжнародної безпеки та еволюційної системи зовнішньої діяльності Європейського Союзу. Спираючись на загальні принципи міжнародного права та договірні механізми солідарності, вона виконує не лише політичну, а й виразну юридичну функцію, інституціоналізуючи екстрені зовнішньополітичні рішення.

На основі двосторонніх і багатосторонніх форматів співпраці можна відзначити, що українська воєнна дипломатія не обмежена декларативною підтримкою, а приводить до реальних юридичних та політичних змін. Її вплив проявляється у тому, що існуючі інструменти взаємодії з ЄС отримали змістовніший і довготриваліший характер, наблизившись до моделей фактичних безпекових союзів. Паралельно формується нова правова архітектура відповідальності за агресію та порушення міжнародного права, яка посилює захисні механізми для України на міжнародній арені. У результаті Україна виступає вже не лише об’єктом підтримки, а повноцінним суб’єктом міжнародного права, тоді як Європейський Союз усе більш виразно переходить від ролі “нормативної сили” до ролі гаранта безпеки та стабільності в умовах війни.