Правове регулювання державної охорони в Республіці Польщі та Україні: порівняльне дослідження

Анотація

Статтю присвячено порівняльно-правовому аналізу державної охорони в Республіці Польща та Україні з акцентом на нормативні моделі, інституційну архітектуру та процедурні гарантії. Метою дослідження є висловлення пропозицій з модернізації діяльності Управління державної охорони України на основі польського досвіду реформи Служби державної охорони. Методологія дослідження поєднує формально-юридичний, системно-структурний і компаративістський підходи. Установлено, що Служба охорони держави Республіки Польща репрезентує європейську модель цивільної озброєної служби спеціального призначення, що функціонує як центральний орган державної адміністрації у підпорядкуванні міністра внутрішніх справ і адміністрації. Її правова природа поєднує охоронну (особиста та об’єктова безпека) та правоохоронно-превентивну складові (оперативно-розшукові дії з метою ідентифікації, запобігання й виявлення злочинів; застосування засобів примусу й зброї за чітко регламентованою процедурою). Інституційна архітектура Служби охорони держави Республіки Польща забезпечує цивільний, прокурорський і судовий контроль, що відповідає стандартам «належного врядування» у секторі внутрішньої безпеки та мінімізує ризики перевищення повноважень.

Порівняно з Україною, де Управління державної охорони України є з одного боку правоохоронним органом, а з іншого, фактично, військовим формуванням, безпосередньо підпорядкованим Президентові України, модель Служби охорони держави Республіки Польща демонструє вищу ступінь правової деталізації (особливо щодо оперативної діяльності та застосування сили), розвинену систему зовнішнього нагляду й інституційну інтеграцію з іншими службами безпеки у форматі міжвідомчої координації. Водночас Управління державної охорони України, зберігаючи високу професійну спроможність у воєнних умовах, потребує модернізації нормативної бази в частині уточнення правового статусу, розширення повноважень, процедурних гарантій (звітність та перевірка інцидентів застосування примусу, судовий дозвіл на негласні дії, парламентський нагляд). Наукова новизна роботи полягає у виокремленні трьох векторів оновлення Управління державної охорони України: 1) корекція моделі підпорядкування і посилення урядово-парламентського нагляду; 2) формалізація підстав і процедур застосування примусу з обов’язковою фіксацією та незалежною перевіркою; 3) інституційна інтеграція з правоохоронними та розвідувальними органами на базі спільних стандартів оцінювання загроз і підготовки кадрів.