Кримінально правова кваліфікація правопорушень у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку

Анотація

Стаття присвячена кримінально-правовій кваліфікації злочинів, пов’язаних із використанням електронно-обчислювальних машин, комп’ютерних систем, мереж та засобів електрозв’язку. У статті здійснено комплексний аналіз положень розділу XVI Кримінального кодексу України, що встановлює кримінальну відповідальність за правопорушення вчиненні у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, зокрема: статті 361, 361¹, 361², 362, 363 та 363¹ КК України, з урахуванням практики їх застосування в умовах воєнного стану.

Розглянуто склад вищезгаданих кримінальних правопорушень, визначено їхній об’єкт, суб’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторони, а також особливості кваліфікації. Окрему увагу, приділено механізму незаконного втручання в роботу комп’ютерних систем, створенню та поширенню шкідливого програмного забезпечення, несанкціонованому розповсюдженню інформації з обмеженим доступом і порушенню правил експлуатації мереж.

Встановлено, що зазначені кримінальні правопорушення дедалі частіше використовуються країною-агресором як інструмент ведення гібридної війни, підготовки або прикриття більш тяжких злочинів проти основ національної безпеки – державної зради, шпигунства, диверсії, колабораційної діяльності, фінансування тероризму, пропаганди війни та посягання на територіальну цілісність України. Виявлено тенденції до зростання використання кіберзасобів у гібридних війнах, що потребує оновлення законодавчої бази та підходів до кримінально-правового реагування.

У статті висвітлено сучасні виклики у сфері протидії сфері використання електронно- обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, серед яких недосконалість методів розслідування, складність ідентифікації зловмисників, недостатність міжнародної співпраці та швидка адаптація злочинців до нових механізмів контролю.

У роботі зроблено висновок, що чинні норми КК України забезпечують лише базовий рівень кримінально-правового захисту кіберпростору. З огляду на зростання кількості кіберзагроз у період збройної агресії рф, автор наголошує на необхідності вдосконалення термінологічного апарату, гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами, уточнення кваліфікаційних критеріїв і посилення відповідальності за використання новітніх технологій у злочинних цілях.

Обґрунтовано доцільність розвитку механізмів фіксації та верифікації цифрових доказів, удосконалення взаємодії органів досудового розслідування, підрозділів кібербезпеки правоохоронних органів та Збройних Сил України у межах єдиної концепції кібероборони держави. Підкреслено важливість інтеграції методів OSINT у кримінально-правову діяльність для ефективнішого виявлення, документування та попередження кіберзлочинів.