Особливості застосування заохочувальних заходів кримінально-правового характеру у провадженнях щодо незаконного збагачення (на підставі угоди про визнання винуватості)

Анотація

Статтю присвячено дослідженню особливостей застосування заохочувальних заходів кримінально-правового характеру у провадженнях щодо незаконного збагачення (ст. 368-5 КК України) на підставі укладення (затвердження) угоди про визнання винуватості.

Розкрито умови призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69-2 КК України), та звільнення від відбування покарання з випробуванням (абз. 2 ч. 2 ст. 75 КК України) після внесених змін до КК України на підставі ухвалення Закону України від 29 жовтня 2024 р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією». Встановлено, що застосування заохочувальних механізмів забезпечує пропорційний баланс між досягненням суспільного інтересу у невідворотності покарання та приватним інтересом у зменшенні кримінально-правової репресії. Наголошено на ролі заохочувальних заходів у стимулюванні позитивної посткримінальної поведінки винної особи, сприянні її ресоціалізації, та підвищенні ефективності кримінального провадження.

Підкреслено, що ухвалення згаданого Закону мало на меті забезпечення гнучкого та пропорційного правового реагування держави на корупційні делікти, що загалом відповідає міжнародним зобов’язанням України у цій сфері. З’ясовано, що аналізованим Законом усунуто правову невизначеність щодо можливості застосування до засуджених за незаконне збагачення осіб, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, та звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі угод про визнання винуватості. Зроблено висновок про те, що наявні умови угоди у кримінальних провадженнях щодо незаконного збагачення узгоджуються з положеннями матеріального та процесуального законодавства. Акцентовано увагу на тому, що положення ст. 69-2 КК України, хоч і дозволяють суду за певних умов призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, для винної у незаконному збагаченні особи, забороняють також звільнити її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу, що, з одного боку, стимулює співпрацю особи з органом досудового розслідування, а, з іншого, гарантує невідворотність реального відбування нею покарання у виді позбавлення волі.

За результатами проведеного аналізу положень ст. 69-2, абз. 2 ч. 2 ст. 75 КК України та пунктів 2, 2-1 ч. 4 ст. 469 КПК України окреслено та систематизовано ключові особливості й умови для успішного застосування заохочувальних заходів кримінально-правового характеру у провадженнях щодо незаконного збагачення на підставі укладення (затвердження) угоди про визнання винуватості.