«Стабілізаційне застереження»: гарантія прав іноземних інвесторів та забезпечення сприятливого інвестиційного режиму

Анотація

У статті дається аналіз міжнародно-правових гарантій прав інвесторів та механізму їх захисту. Розглядаються питання юридичної природи стабілізаційного застереження щодо іноземних інвесторів, його вираження у національному законодавстві, проблеми застосування та вплив на інвестиційний клімат. Аналізується стабілізаційне застереження як феноменальне правове явище, розглядається його роль і значення, трактування, дискусійний характер й дається авторська дефініція. Автор дійшов висновку, що стабілізаційне застереження представляє собою одночасно правовий засіб і прийом юридичної техніки, з допомогою якого особі надаються гарантії незастосування до нього несприятливих змін національного законодавства. Визначається, що стабілізаційні застереження у наш час включені до достатньо широкого кола нормативних актів, представляється можливим також включення їх до норм, що передбачають юридичну відповідальність. Зі стабільністю законодавства стабілізаційне застереження напряму не пов’язано, проте може здійснювати вплив на неї у різних формах, а також компенсувати нестабільність законодавства.

У статті детально проаналізовано зміст та сферу застосування цього інструменту. Зазначається, що стабілізаційне застереження зазвичай поширюється на широке коло нормативних актів, зміни до яких можуть погіршити умови ведення бізнесу. Окрім ключового в цьому контексті податкового законодавства, до сфери його дії можуть включатися норми митного, бюджетного, екологічного, земельного та містобудівельного права. Водночас дія застереження не є абсолютною і має чіткі межі. Воно, як правило, не поширюється на зміни у законодавстві, спрямовані на захист основ конституційного ладу, національної безпеки, громадського порядку, моральності, здоров’я громадян та охорони довкілля. Цей баланс інтересів дозволяє державі зберігати можливість реагувати на нагальні суспільні виклики, не порушуючи при цьому своїх інвестиційних зобов’язань.

Окрему увагу в роботі приділено аналізу закріплення стабілізаційного застереження в законодавстві України. Автор вказує, що ключові гарантії для інвесторів містяться у Законі України «Про режим іноземного інвестування», стаття 8 якого прямо передбачає, що у разі зміни законодавства на вимогу іноземного інвестора протягом 10 років застосовуються державні гарантії, що діяли на момент внесення інвестиції. Інноваційним кроком у цьому напрямі стало запровадження спеціального правового режиму «Дія Сіті», який не лише встановив 25-річний термін стабільності, але й, на відміну від загальної практики, прямо поширив дію застереження на сферу оподаткування. Цей крок розглядається як потужний стимул для залучення іноземного капіталу в ІТ-сектор, оскільки надає інвесторам можливість захищати свої права у міжнародному інвестиційному арбітражі у випадку погіршення податкових умов.

Важливим аспектом дослідження є аналіз механізмів вирішення спорів, що виникають у зв’язку з порушенням стабілізаційних застережень. Наголошується, що специфіка інвестиційних спорів полягає в особливому складі учасників (держава з одного боку та іноземний інвестор з іншого), що виключає їх розгляд у національних судах через ризик упередженості. Тому основним міжнародно-правовим механізмом притягнення держави до відповідальності є звернення інвестора до міжнародного інвестиційного арбітражу, юрисдикція якого встановлюється двосторонніми та багатосторонніми угодами про захист інвестицій, зокрема Вашингтонською конвенцією 1965 року. Саме в арбітражі вирішується складне питання відповідальності держави, яка у цих правовідносинах виступає у подвійній ролі: з одного боку, як суверенний носій влади, а з іншого – як сторона цивільно-правового договору.