Адміністративні акти: сучасні підходи до визначення їх суті та місця в системі інструментів публічного адміністрування

Анотація

Вказується, адміністративний акт займає важливе місце в системі засобів публічного адміністрування, оскільки він є найбільш ефективним і універсальним інструментом, за допомогою якого суб’єкти публічної адміністрації реалізують свої владні функції та повноваження.

У статті, на підставі проведеного аналізу різноманітних підходів до суті та призначення адміністративного акту, окреслено його ознаки як інструменту публічного адміністрування: правозастосовчий характер – акт реалізує уже чинні норми права через їх конкретизацію у межах конкретної справи; індивідуалізація адресата – акт адресовано визначеній особі, визначеному колу осіб або визначеній групі (ідентифікація здійснюється через адміністративно-правовий статус чи/ або фактичні обставини адміністративної справи), без вимоги буквальної персоніфікації кожного адресата; зовнішня дія (акт спрямований назовні, тобто впливає на права та обов’язки приватних осіб; спрямованість на досягнення юридичних наслідків – акт породжує, змінює, підтверджує або припиняє конкретні права та обов’язки адресата (може бути сприяючим, обтяжуючим, змішаним або з подвійною дією); процедурна легітимність (ухвалюється компетентним суб’єктом публічного адміністрування в установленій процедурі з дотриманням форми, реквізитів і меж дискреції; матеріалізує компетенцію органу); множинна форма вираження (письмова, усна, електронна, конклюдентна); забезпеченість засобами адміністративного примусу (підлягає судовому та адміністративному оскарженню, а виконання забезпечується примусовою силою держави у визначених законом випадках та межах).

Зауважено, що адміністративний акт – це індивідуальне владне волевиявлення уповноваженого суб’єкта публічного адміністрування у формі рішення або юридично значущої дії, вчинене в межах компетенції та встановленої процедури, що має зовнішню дію і спрямоване на виникнення, зміну, підтвердження або припинення конкретних прав та/або обов’язків визначеної особи (осіб), виражене у письмовій, усній, електронній чи конклюдентній формі, оспорюване у передбаченому законом порядку та таке, що не встановлює загальних правил поведінки, а конкретизує їх у процесі їх застосування.